ас. Деділова Т.В., ас. Токар І.І.

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

Кафедра міжнародної економіки

Україна в процесах міжнародної трудової міграції

Активізацію світогосподарських зв'язків та глобалізаційних процесів неможливо уявити без міжнародної трудової міграції, сучасні тенденції розвитку якої дозволяють зробити висновок щодо ускладнення врахування її напрямків та обсягів. Зазначена проблема зумовлює необхідність детального аналізу міграційних потоків як з урахуванням української специфіки, так і відповідних світових показників.

Наприкінці ХХ ст. до традиційних центрів міграції – США, Канади, Австралії додалися нові світові ринки робочої сили, такі як Західна Європа, Азіатсько-Тихоокеанський регіон, нафтовидобувні країни Близького Сходу та деякі країни Латинської Америки. Результатом цього в 90-х роках стало зростання щорічного сальдо міграції приблизно до 1 млн. чоловік [1], що відобразилося, в першу чергу, на економічному та соціальному стані країн-донорів та реципієнтів трудових ресурсів.

Так, за даними МОП найбільш великі потоки грошових переказів приватного характеру здійснюються з Німеччини, Японії та США в країни Західної Європи. Для країн, які розвиваються, масштаби переказів становлять в деяких випадках до 50% доходів від їх товарного експорту (Греція, Португалія, Туреччина, Єгипет тощо), а в Йорданії та Ємені такі перекази досягають 10-50% ВНП [1], що, в першу чергу, відбивається на стані їх платіжного балансу та макроекономічних показників.

Як відомо, економічні ефекти міграції мають позитивні й негативні наслідки. З одного боку, це проявляється в скороченні кількості робочих місць і зростанні безробіття в країні-реципієнті, з іншого – велика частка іммігрантів передає населенню новий досвід і знання, що сприяє розвитку національної економіки. Так, за даними досліджень у США переважає частка іммігрантів із країн, що розвиваються. Кількість етнічних вихідців з Азії і Латинської Америки, які мають компактне розселення та зайняті в будівництві, торгівлі й сфері послуг, в імміграційному потоці Америки досягає 88% [2]. На початку ХІХ ст. збільшився приплив іммігрантів у Канаду з країн Східної Європи, Великобританії, Німеччини, Італії й США. Тобто США є не тільки державою, що приймає велику кількість іммігрантів, але й постачає їх на світовий ринок робочої сили. Поряд з тим, як для США, так і для Канади є характерним явище нелегальної міграції з країн Латинської Америки. Третє місце в рейтингу країн-реципієнтів займає Австралія, яка останнім часом почала проводити обмірковану національну політику в сфері міграційного руху.

Крім того, одним з найбільших центрів міжнародної міграції робочої сили є Західна Європа, яка приймає робітників з Алжиру, Марокко, Португалії, Туреччини, Греції, України та Польщі тощо. В останні роки на даному ринку робочої сили почали проявлятися тенденції до зростання зайнятості в сфері послуг, та зменшення працівників, зайнятих в обробній промисловості.

Так, у Великобританії спостерігається нестача фахівців в області інформаційних технологій, які приймаються в країну незалежно від системи квотування та урядових обмежень. Аналогічна ситуація склалася на ринку Німеччини, яка, починаючи з 2000 року, запрошує на роботу талановитих програмістів та фахівців в сфері телекомунікацій. Трудова політика Німеччини базується на укладенні договорів по тимчасовій трудовій міграції з низкою країн Центральної та Східної Європи. Поряд з тим у Франції спостерігається надлишок робочої сили низької кваліфікації через великий потік нелегальної міграції, з якими намагається боротися урядова влада.

Для України досить цікавим є досвід найближчого сусіда-члена ЄС – Польщі. Рівень безробіття в цій державі станом на 31 березня 2005 р. складав 19,2%, а в 2006 р. – 13,8%, що більше, ніж в Німеччині, Іспанії, Італії та Росії. По даним Головного статуправління Польщі, безробіття стосується насамперед молоді. Молоді люди у віці до 24 років становили на червень 2006 р. 21,9% від загального числа безробітних, а у віці 25-34 року - 28,3% [3]. За даними емпіричних досліджень Комітету Європейської інтеграції приводом виїзду за кордон на заробітки польської молоді є низька заробітна плата (25%), незадовільна ситуація на ринку праці (23%), кращі умови праці за кордоном (20%), пізнання іншого світу (9%), бажання заробити (7%), підвищення кваліфікації (6%), самостійне життя (4 %) [3].

Попит на дешеву іноземну робочу силу в деяких сегментах світового ринку та нестабільна соціально-економічна ситуація зумовлюють виникнення аналогічних тенденцій і в Україні. Однак, порівняно з Польщею, рівень безробіття в нашій державі за методологією МОП в 2006р. був майже в 2 рази меншим (6,8%), що за світовим рівнем наближається до показників у таких країнах Європейського Союзу, як Латвія (6,8%), Італія (6,8%), Швеція (7,0%) та Чехія (7,1%) [4]

Результати дослідження, проведеного Державним комітетом статистики України, показують, що загальна кількість українських громадян, які працювали за кордоном в 2000 р. становила близько 100 тис. осіб [4]. Динаміку зовнішнього міграційного руху населення України за 2001-2006 рр. наведено на рис.1.

Рис. 1. Динаміка зовнішньої міграції населення України [4]

Аналіз напрямків міграційних потоків України показав, що серед прибулих в Україну 77,5% становили іммігранти з країн СНД і 22,5% – з інших країн. Серед вибулих з України 65,9% виїхали до країн СНД і 34,1% – до інших країн. Найбільшими центрами офіційного працевлаштування українців в Західній Європі є Німеччина, Франція, Великобританія та Греція, які за оцінками Держкомстату приймають до 30% всіх легальних емігрантів [4]. Крім того, за останні роки збільшився потік емігрантів до сусідньої нам Росії.

Серед основних причин еміграції населення України слід відмітити політичну та соціально-економічну нестабільність, низький рівень охорони здоров'я, реформування освіти, культури та спорту, географічні особливості прикордонних територій. Наслідком цього є високий рівень безробіття за окремими регіонами держави, незбалансована структура спеціальностей на вітчизняному ринку праці та зростання маятникової міграції.

Таким чином, можна зробити висновок, що до теперішнього часу держава не приділяла достатньої уваги еміграції свого населення, в той час, як питома вага участі українців на світових ринках праці є далеко не останньою. Ситуація, що склалася в Україні, потребує від уряду зважених законотворчих, організаційних і господарських заходів в сфері демографічної політики, спрямованих на створення нових робочих місць з належною заробітною платою та відповідною соціальною захищеністю, вдосконалення існуючої системи освіти, підвищення рівня охорони здоров'я та зростання народжуваності, пропаганди здорового способу життя тощо.

Література:

1. http\\ www.refjustice.ru

2. http\\ www.rhr.ru/index/jobmarket/foreign

3. http\\ www.mosgu.ru/nauchnaya/publications/2007

4. http\\ www.ukrstat.gov.ua