Лівацька Т. М.

Сумський державний університет

Теоретико-економічний підхід до економічної

стратегії підвищення основного капіталу

Стратегія підвищення основного капіталу – сукупність основних форм і методів перспективних дій, пов’язаних з вирішенням основних проблем, реалізацією стратегічних програм, досягненням значних, перспективних цілей.

Економічна стратегія підвищення основного капіталу має на меті визначення найважливіших показників відтворення, оновлення основного капіталу, є також однією з форм реалізації головних цілей підприємства. За умов ринкової економіки, самостійності підприємств виникає необхідність визначення етапів формування та реалізації економічної стратегії. Треба мати на увазі, що зміна (позитивна чи негативна) на макрорівні спричиняє потребу в коригуванні економічної стратегії розвитку підприємства, яка передбачає реалізацію економічних програм та заходів, визначення результативності економічної діяльності; характеризує та об’єктивно оцінює ефективність капітальних вкладень в основний капітал та аналізує відповідні статті витрат. Цілі економічної стратегії повинні спрямовуватися на максимізацію прибутку та ринкової вартості підприємства.

Основний капітал як економічна категорія – це частина продуктивного капіталу, яка бере участь у виробничому процесі багаторазово, переносить свою вартість на новий продукт частинами упродовж тривалого часу [1]. Поряд з цим, основний капітал в загальному розумінні – поняття, яке характеризує умови формування вартості [2]. Аналізуючи структуру основного капіталу, до складу якого відносяться основні засоби, нематеріальні активи та капітальні інвестиції, можна з’ясувати процентне співвідношення кожної складової до загального обсягу. Економічна ефективність основного капіталу залежить від способу (джерел) фінансування відтворення основного капіталу, які, в свою чергу, поділяються на власні, позикові та залучені. Даний розподіл відображає шляхи виникнення джерел одержання фінансових ресурсів та їх приналежність до певного економічного суб’єкта, спроможного надати ці ресурси. Проте такий розподіл не дозволяє з’ясувати, до якої складової основного капіталу відноситься певне джерело фінансування відтворення основного капіталу, що, в свою чергу, не дасть змоги проаналізувати і визначити, за рахунок якої зі складових основного капіталу підвищилась загальна економічна ефективність. Тому, на нашу думку. Доцільно провести аналіз кожного фінансового ресурсу, його економічне походження та виникнення, а також визначити суб’єктів надання цього ресурсу, на основі чого розробити новий розподіл джерел фінансування відтворення основного капіталу до кожної його складової. Отже, джерела фінансування відтворення основного капіталу поділяються на:

- власні: амортизаційні відрахування, нерозподілений прибуток, частина статутного капіталу, погашення довготермінових фінансових вкладень, віддача в оренду частини майна; іммобілізований в інвестиції зайвий оборотний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, фонд індексації балансової вартості основних засобів;

- позикові: банківський кредит, емісія облігацій, цільовий державний кредит, податковий інвестиційний кредит, лізинг, бланковий кредит, міжнародний кредит, кредит на компенсаційних засадах, роловерний кредит, кредитні лінії (мультивалютна кредитна лінія);

- залучені: емісія акцій, емісія інвестиційних сертифікатів, безвідшкодовне цільове фінансування, іноземні інвестиції, кредитна заборгованість (стійкі пасиви), бюджетні асигнування [3].

Враховуючи, що кожне джерело фінансування відтворення основного капіталу має певне економічне підґрунтя щодо свого походження, форми, цілей та враховуючи структуру основного капіталу, вищезазначені фінансові ресурси, на нашу думку, варто згрупувати наступним чином:

- необоротні:

§ амортизаційні відрахування;

§ нерозподілений прибуток;

§ частина статутного капіталу;

§ віддача в оренду частини майна;

§ іммобілізований в інвестиції зайвий оборотний капітал;

§ резервний капітал;

§ фонд індексації балансової вартості основних засобів;

§ лізинг

- немонетарні:

§ додатковий капітал;

§ емісія облігацій;

§ емісія акцій;

§ емісія інвестиційних сертифікатів

- кредито-інвестиційні:

§ погашення довготермінових фінансових вкладень;

§ банківський кредит;

§ цільовий державний кредит;

§ податковий інвестиційний кредит;

§ бланковий кредит;

§ міжнародний кредит;

§ роловерний кредит;

§ безвідшкодовне цільове фінансування;

§ іноземні інвестиції;

§ кредиторська заборгованість (стійкі пасиви);

§ бюджетні асигнування.

Загальна схема джерел фінансування відтворення основного капіталу з урахуванням його структури зображена на рисунку 1.

Таким чином, враховуючи авторський розподіл джерел фінансування відтворення основного капіталу, в подальшому можна розробити схему для аналізу впливу складових основного капіталу на фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Для такого аналізу доцільно визначити групи показників використання основного капіталу з урахуванням:

1) показники використання основних засобів за необоротними джерелами фінансування відтворення основного капіталу;

2) показники використання нематеріальних активів за немонетарними джерелами фінансування відтворення основного капіталу;

3) показники використання капітальних інвестицій за кредито-інвестиційними джерелами фінансування відтворення основного капіталу.

Список використаної літератури:

1. Загородній А.Г., Вознюк Г., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – 2-ге видання, виправлене та доповнене. – Львів: Видавництво “Центр Європи”, 1997. – 576с.

2. Мельник Л.Г. Экономика предприятия: Учебное пособие/ Л.Г.Мельник, А.И.Каринцева. – С.: Университетская книга, 2002. – 398с.

3. Т.М.Лівацька. Основний капітал як економічна категорія та його відтворення // Збірник матеріалів ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції вчених, викладачів та практичних працівників, 16-17 лютого 2006р., ІІ том. – Вінниця, 2006. – с.46-48