Верховод І.С.

Мелітопольський державний педагогічний університет

значення центрів зайнятості у

працевлаштуванні інвалідів

Реалізація прав людини в сфері праці та її соціального захисту є ознакою будь-якого демократичного суспільства, країни з соціально-орієнтованою економікою. Особливого значення набуває ця тема з огляду на приєднання України до міжнародних правових норм, особливо в сфері захисту людей з обмеженими можливостями здоров’я. Реінтеграція та інтеграція цієї категорії громадян в суспільне життя багато в чому залежить від вирішення проблеми соціально-професійної реабілітації інвалідів, їх працевлаштування та зайнятості. Ці питання є вкрай важливими й актуальними в системі соціального захисту інвалідів, особливо через зростання чисельності інвалідів в нашій країні за останні роки та необхідності підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці. На шляху вирішення цих проблем в Україні зроблені конкретні кроки як науковцями, так і законодавчими та практичними діями з боку Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Між тим, гострота питання не знята, бо існує багато проблем законодавчого, методологічного і методичного характеру, які зумовлюють необхідність більш досконалого вивчення шляхів підвищення ефективності соціально-професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів.

В Україні рівень зайнятості інвалідів протягом 2001-2005 рр. коливався від 14,5% дорослих інвалідів у 2001 р. та 2004 р. до 16,0% у 2003 р. У 2005 р. трудовою діяльністю було зайнято лише 346,7 тис. осіб, або 14,6% дорослих інвалідів.

Питаннями зайнятості та працевлаштування інвалідів переважно займаються органи соціального захисту населення, Державна служба зайнятості України, центри професійної реабілітації інвалідів. Зокрема, через Державну службу зайнятості у 2005 р. було працевлаштовано 4309 інвалідів, що становило 41,8% інвалідів, які перебували на її обліку. Порівняно з попередніми роками показник працевлаштування інвалідів через Державну службу зайнятості знизився (у 2001 р. він становив 48,4%, у 2002 р. – 54,6%, у 2003 р. – 46,2%, у 2004 р. – 43,5%) [2, С. 5].

Аналіз досліджуваних процесів свідчить про відсутність цілісності системи професійної реабілітації і працевлаштування та дозволяє визначити наступні причини низького рівня зайнятості інвалідів в Україні: недостатня кількість спеціалізованих реабілітаційних центрів; неконкурентоздатний рівень освіти інвалідів; недостатній рівень підтримки інвалідів-випускників; недостатня кількість спеціалізованих робочих місць для інвалідів; недосконалість механізму заохочення роботодавців; недостатній моніторинг та вивчення попиту на ринку праці; менталітет інваліда (очикування допомоги з боку держави); низький рівень громадянської свідомості у сучасному соціумі.

Варто зазначити, що Державна служба зайнятості разом з органами праці і соціального захисту населення, регіональними відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів, центрами реабілітації інвалідів в останні два роки намагається докласти максимум зусиль щодо підвищення рівня працевлаштування осіб з обмеженими можливостями. Цьому сприяє внесення змін до деяких законодавчих актів стосовно соціальної захищеності інвалідів, що безпосереднього вплинули на практику застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, які встановлено ст. 20 Закону № 875 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Зараз, зі зміною редакції статті 18 цього Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, у тому числі з умовою виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій або Державної служби зайнятості. Це означає, що тепер підприємства зобов’язали самостійно шукати та працевлаштовувати інвалідів. Зазначені зміни позбавили підприємства можливості уникнути сплати штрафу на підставі того, що органи влади не направляли інвалідів для працевлаштування, адже тепер у Законі ця норма відсутня.

У зв’язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» від 23.02.2006 р. №3483-IV [1], починаючи з 18 березня 2006 року центри зайнятості, у разі відсутності підходящої роботи, за особистою заявою інвалідів, які були зареєстровані у центрі зайнятості як такі, що шукають роботу до 18.03.06 р., а також тим, які зареєструвалися та реєструються у центри зайнятості як такі, що шукають роботу, після 18 березня 2006 року надається статус безробітного з восьмого дня після реєстрації як таких, що шукають роботу без призначення допомоги по безробіттю та інших видів матеріального забезпечення на випадок безробіття.

Оскільки, згідно зі статтею 7 Закону України «Про зайнятості населення» працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань, статус безробітного надається інваліду, зареєстрованого як шукаючого роботу, незалежно від кількості відмов від пропозиції роботи, а також у разі його відмови від проходження професійної підготовки.

Крім того, у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зазначені такі зміни: «Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підстав поданих ним рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів».

Відповідно до законодавства інвалідам забезпечується право працювати на підприємствах, в установках і організаціях на робочих місцях із звичайними умовами праці або на спеціально створеному робочому місці, а також займатися індивідуальною трудовою діяльністю. При цьому, обов’язково враховуються індивідуальні функціональні можливості особи шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, обладнання, рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) та професійні навички і знання інваліда.

З метою забезпечення реалізації професійних здібностей інвалідів, організація роботи центрів зайнятості потребує удосконалення щодо сприяння у працевлаштуванні особам з обмеженими фізичними можливостями. Центри зайнятості зобов‘язані проводити таку роботу:

ведення обліку інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні до центру зайнятості;

формування бази даних вільних спеціалізованих робочих місць, на які можуть бути працевлаштовані інваліди;

актуалізацію загальної бази вакансій для сприяння у працевлаштуванні інвалідів (у т.ч. з надомною працею) та з урахуванням побажань роботодавця щодо прийому на роботу осіб з обмеженими фізичними можливостями;

здійснення підбору та пошуку підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні з урахуванням рекомендацій МСЕК та індивідуальних програм професійної реабілітації як у звичайних виробничих умовах, так і у спеціально створених умовах праці;

надання консультації інвалідам з питань працевлаштування, умов оплати праці, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації;

направлення на професійне навчання інвалідів, визнаних безробітними, за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів з урахуванням забезпечення конкурентоспроможності інваліда на ринку праці і його трудового влаштування;

організацію співпраці з місцевими органами соціального захисту населення, регіональними відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів щодо обміну інформацією про інвалідів, які бажають працевлаштуватися, та відомостями про спеціально створені робочі місця для інвалідів, а також місця з наданням дотацій за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів.

Працівники центрів зайнятості на практиці зштовхуються з низкою недоліків у діючої системі соціально-професійної реабілітації інвалідів та ухилом від виконання встановленого законодавством нормативу. Роботодавці подають звіти про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані щороку до 1 березня за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Відмічено «нестиковку» центрів зайнятості з відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів, адже підприємства звітують перед Фондом, Фонд отримує кошти, а інвалідів для працевлаштування направляють центри зайнятості. У період подачі звітів до Фонду роботодавці приймають на роботу інвалідів, а потім звільняють, або формально працевлаштовують інваліда на 0,25 ставки, а за нього працює інша особа, відшкодовуючи інваліду компенсацію у розмірі 50 гривень та інше.

Для досягнення цілей, які поставлені в нашому законодавстві і які визначаються міжнародними стандартами, потребує системного методологічного підходу до створення системи соціально-професійної реабілітації інвалідів. В діючому процесі виявлено порушення окремих принципів системності, зокрема, безперервності у професійному навчанні та професійній підготовці, реабілітаційному процесу властива міжвідомча розрізненість та інше. Тому виникає потреба у створенні міжвідомчої координаційної ради з питань соціально-професійної реабілітації інвалідів під патронатом Міністерства праці і соціальної політики України. Необхідна розробка ефективних методів економічного стимулювання підприємств щодо використання трудового потенціалу працездатних інвалідів на виробництві.

Література:

1. Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість” від 23.02.2006 р. № 3483-ІV.

2. Терюханова І. Зайнятість інвалідів: реалії та перспективи // Україна: аспекти праці. – 2007. – № 1. – С. 3-8.