Савріщева К.

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Криворізький економічний інститут

ПРОБЛЕМИ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКОГО КОНТРОЛЮ ЗА ЗДІЙСНЕННЯМ ВИТРАТ ТА КАЛЬКУЛЮВАННЯМ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ У ПРОМИСЛОВОСТІ

Сучасні зміни в економічному житті України вимагають необхідність удосконалення теорії і практики організації внутрішньогосподарського контролю. У зв’язку з цим слід виділити, що основною проблемою сучасного внутрішньогосподарського контролю є те, що він у певній мірі обмежується об’єктами бухгалтерії.

Проведені дослідження дозволяють зробити висновок, що питання внутрішньогосподарського контролю є досить дискусійним у сучасній економічній літературі та наукових виданнях. Однак, українські науковці зробили достатній внесок у розвиток даної теми, а саме: Л.В.Нападовська, В.Мякота, С.Ф.Голов, Л.Слюсарчук, Н.Ткаченко, С. Ковтун, В.С.Лень, Ю.С.Цал-Цалко та інші.

Одним із джерел покращення фінансових результатів діяльності підприємства є раціональне використання матеріальних ресурсів. Тому першою проблемою даного дослідження є: проблема правильної організації контролю за здійсненням матеріальних витрат на підприємстві. При існуючій практиці організації контролю матеріальних ресурсів, основними центрами організації контролю стану і використання матеріальних ресурсів є відділ матеріально–технічного забезпечення, склади, структурні підрозділи, місця використання ресурсів, бухгалтерія та деякі інші функціональні підрозділи.

Слід відзначити, що поточний (оперативний) контроль використання матеріальних ресурсів в цехах промислових підприємств, які мають широку номенклатуру статей матеріальних витрат, практично не ведеться. Лише послідуючий контроль згідно даних бухгалтерського обліку веде бухгалтерія після закінчення звітного періоду, а отже і терміну використання вказаних ресурсів.

Важливим етапом покращення контролю за матеріальними витратами є їх нормування, тобто використання елементів нормативного методу калькулювання витрат на собівартість продукції. Це є досить ефективним саме для контролю за матеріальними витратами, тому що при створенні одиниці продукції, як правило, відомі питомі витрати сировини та матеріалів. Норма забезпечує оцінку витрат на 1 одиницю виробництва, а кошторис – оцінку витрат на весь обсяг виробництва. На нашу думку, нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції особливо яскраво проявляє інтеграцію обліку і контролю.

Недоліком даної системи контролю за матеріальними ресурсами є також те, що на сучасних підприємствах майже відсутній контроль за зовнішніми ресурсами, на ціну яких підприємство ніяк не може вплинути: газ, вода, пар, електроенергія та інше. Система обліку таких ресурсів також повинна контролюватись, тому що всі ці показники впливають на величину собівартості продукції.

Важливим показником, що підлягає контролю, є ефективне використання робочого часу. Тому наступною проблемою є: недостатність проведення контрольних заходів за трудовими ресурсами

Важливою передумовою організації контролю є науково обґрунтована класифікація трудових ресурсів та заробітної плати. Однак, сучасні науковці виділяють досить різні принципи класифікації, які мають певні недоліки [ 4, с. 90; 5, с. 158]. Основними з яких є те, що вони не охоплюють всіх ознак, які характеризують витрати заробітної плати в господарській діяльності підприємства, об’єднують витрати різні по характеру і цільовому призначенню, не забезпечують необхідне групування витрат заробітної плати для контролю результатів діяльності окремих підрозділів і виявлення резервів їх зниження.

Отже, із-за складності об’єкту контролю та відсутності єдності думок щодо класифікації особового складу робітників і фонду заробітної плати підприємств, надзвичайно важко домогтися такої організації контролю трудових витрат, яка б найбільш точно розкривала всі сторони використання праці та заробітної плати.

Досить значним питанням в організації обліку витрат є правильний розподіл загальновиробничих витрат. Найголовнішим у цьому питанні є правильний вибір бази розподілу, що дозволяє тримати рівень собівартості продукції на найбільш оптимальному рівні. Це дозволить отримувати більший прибуток, а відповідно і чистий дохід підприємства.

Тому задачею контролю є встановлення правильної класифікації витрат на виробництво. Важливим недоліком є те, що на практиці планування витрат ведеться не на основі науково і технічно обґрунтованих норм, а по рівню витрат попереднього періоду. Особливо це стосується витрат на управління і обслуговування виробництва.

Удосконалення контролю загальновиробничих витрат полягає у здійсненні організаційного і методологічного взаємозв’язку обліку і контролю; посилення оперативності виявлення, узагальнення і групування витрат і допущених відхилень в розрізі центрів відповідальності та за місцями виникнення витрат; організація планування та здійснення контролю на етапах постачання та реалізації; організація контролю в першу чергу на рівні стратегічного планування, де контроль дає значний ефект у підвищенні ефективності діяльності підприємств.

Зазначені проблеми є одними із основних, їх вирішення є першочерговим для сучасних підприємств, діяльність яких направлена на підвищення конкурентноздатності продукції та отримання прибутку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318

2. Голов С.Ф. Управлінський облік. – К.: Лібра, 2004. – 576 с.

3. Лень В.С. Управлінський облік. – К.: Знання – Прес., 2003. – 287с.

4. Мякота В. Собівартість продукції: від випуску до реалізації. – Х.: Фактор, 2003. – 268 с.

5. Нападовська Л.В. Внутрішньогосподарський контроль у ринковій економіці. – Дніпропетровськ: «Наука і освіта»., 2004. – 223с.

6. Білоусова І. Методи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції//Бухгалтерський облік і аудит. – 2006 р. - №9. – с. 3-5.

7. Дорфман В. Облік матеріальних витрат у промисловості//Дебет – Кредит. – 2002 р. - №10. – с.35

8. Чухліб О.А. Управлінське рішення щодо витрат у собівартості продукції//Фінанси підприємств. – 2006 р. - № 2. – с. 129 – 137.