Економічні науки / 7

Новодворська В.В., Трикалюк О.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Удосконалення методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції на підприємствах ресторанного господарства

У сучасних умовах при здійсненні господарської діяльності вітчизняних підприємств, незважаючи на підвищення ролі показника доходу як критерію оцінки економічної ефективності, собівартість як важливий економічний показник набуває пріоритетного значення.

Розрахунок собівартості одиниці окремих видів продукції дає змогу оцінити рентабельність їх виробництва і збуту, ступінь вигідності для підприємства. Калькуляцію собівартості використовують для обґрунтування рішень про обсяг і структуру випуску, про визначення нижньої межі цін та ін. На сьогодні відмінною рисою і суттєвим недоліком в організації бухгалтерського обліку підприємств ресторанного господарства є те, що собівартість одиниці страви, кулінарного виробу чи напою не визначають, визначається її відпускна вартість, тому є актуальним питанням визначення науково обґрунтованої методики обліку витрат виробництва.

Дана проблема висвітлювалася в працях багатьох учених-економістів: Л.Котенка, Ф.Бутинця, В.Оспінцева, Р.Назарбаєвої та ін. Проте питання щодо відокремлення виробничих витрат та калькулювання собівартості продукції залишається невирішеним.

Сьогодні на підприємствах ресторанного господарства згідно Методичних рекомендацій №157 при обчисленні відпускної вартості враховується тільки вартість продуктів, що становлять сировинний набір(рахунок 23 «Виробництво»)[1]. Решта витрат, безпосередньо пов’язаних з із процесом приготування кулінарної страви чи виробу (заробітна плата кухарів із нарахуваннями до соціальних фондів, амортизація кухонного обладнання тощо) включаються до складу витрат на збут (рахунок 93) та адміністративних витрат (рахунок 92), які за своїм економічним змістом не призначені для обліку виробничих витрат. Це є традиційний метод при якому виробничі витрати не відокремлюються від витрат операційної діяльності.

Деякі науковці пропонують інших підхід, який ґрунтується на використанні П(С)БО та інструкції №291(з відокремленням витрат виробництва та інших, які забезпечують здійснення господарської діяльності). Так, Ф.Бутинцем запропоновано два варіанти щодо вирішення даної проблеми[2]. Згідно з першим рекомендовано витрати на сировину, заробітну плату працівників, амортизацію накопичувати на рахунку 23 «Виробництво».

Другий варіант, який представив у своїй праці Ф.Бутинець, становить певний інтерес для сучасної практики, згідно якого запропоновано використовувати рахунок 91 «Загальновиробничі витрати». Так, на цей рахунок рекомендовано відносити витрати на оплату праці працівників виробництва, нарахування до фондів соціального страхування, витрати на утримання та експлуатацію виробничого обладнання та інші непрямі витрати, що пов’язані з виробництвом. Накопичені витрати списуються на рахунок 23 «Виробництво» на суму розподіленої частини загально виробничих витрат.

Основним недоліком наведених поглядів є те, що вони мають досить загальних характер, та не відповідають на питання, які виникають при формуванні облікової інформації щодо витрат виробництва в практичній діяльності підприємств ресторанного господарства.

Однією з основних проблем калькулювання є економічно обґрунтований розподіл витрат звітного періоду між готовою продукцією і незавершеним виробництвом, між окремими виробами.

В зарубіжній практиці підлягають розподілу всі непрямі витрати, які спостерігаються протягом звітного періоду. На наш погляд, враховуючи принципи П(С)БО 16 «Витрати», для спрощення розрахунків доцільно включити в розподіл тільки суму виробничих витрат, оскільки до виробничої собівартості включається лише виробнича частина витрат.

Можна погодитися з думкою науковців, які пропонують витрати на виготовлення продукції власного виробництва, а саме: вартість сировини, заробітну плату працівників виробництва, витрати на утримання та експлуатацію виробничого обладнання, паливо, електроенергію та інші виробничі витрати відносити на рахунок 23 «Виробництво» із застосуванням рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». Згідно такого варіанта вважаємо за доцільним використовувати в обліку такі записи: Д-т 91 «Загальновиробничі витрати» - К-т 66 «Розрахунки за виплатами працівникам, 13 «Знос(амортизація) необоротних активів» та ін. і Д-т 23 «Виробництво» - К-т 91 «Загальновиробничі витрати» на суму розподіленої частини загально виробничих витрат. Отже, рахунок 23 «Виробництво» виступає як калькуляційний і на ньому щомісяця формується собівартість випущеної продукції. Звідси, на субрахунку 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» буде відображатися реалізована собівартість продукції власного виробництва, а реалізована собівартість купівельних товарів – на субрахунку 902 «Собівартість реалізованих товарів».

Розрахунок собівартості виду продукції й окремої його одиниці – основна і кінцева мета виробничого обліку. Запропонована методика відокремленого обліку витрат виробництва надає керівникам більш точну інформацію про собівартість продукції власного виробництва для прийняття управлінських рішень стосовно витрат і прибутків.

Список використаних джерел:

1. Методичні рекомендації щодо впровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку у сфері громадського харчування і побутових послуг, гармонізованих з міжнародними стандартами, затверджено наказом Міністерства економіки з питань європейської інтеграції України від 17 червня 2003 року №157.

2. Бухгалтерський облік у громадському харчуванні: Навч. посібник // Ф.Ф.Бутинець та ін.: За ред.. проф.. Ф.Ф.Бутинця. – Житомир, 2002.