Кічера Віктор

Аспірант УжНУ

Опубліковані матеріали з історії Василіанського ордену на Закарпатті

Опубліковані документи і матеріали необхідно розділити на кілька груп за хронологічним принципом: по-перше – видані грамоти, які стосуються в основному ранньої історії монастирів; по-друге, різні акти і розпорядження, які відносяться до XVIII-XIX ст.; по-третє, видані статистичні відомості єпархіальними органами влади та інші; по-четверте, опубліковані результати археологічних досліджень монастирів; по-п’яте, опубліковані документи радянських архівів.

Серед першої групи опублікованих документів, є грамота князя Ф. Корятовича про заснування Мукачівського монастиря, яку переклав з латинської мови Ю. Сак [6]. До-речі більшість грамот було взято з праці І. Базиловича в якого грамоти подаються в повному обсязі. Переклад цієї грамоти дає можливість порівнювати її з грамотою, яка знаходиться у василіанському фонді в м. Берегово. Не менш важливою грамотою по історії Грушівського монастиря є грамота опублікована А. Петровим. Надзвичайно цінними є дарчі грамоти Імстичівського та Зарічанського монастирів опубліковані І. Панькевичем, які проливають багато світла на ранню історію монастирів [4].

До другої групи належить акт складений в Краснобрідському монастирі на соборі 1755 р., який демонстрував подальше організаційне будівництво ордену, після якого практично було створено підпорядкування – протоігумен – ігумен – монахи [10]. Дуже важливим джерелом по вивченню василіанських монастирів в епоху єпископа А. Бачинського є його розпорядження опубліковані І. Удварі. З цих документів можна довідатись про процедуру обрання керівництва ордену і роль у цій процедурі самого єпископа, причому вказувалось про обов’язкову необхідність затвердження нового керівництва ордену єпископською владою [9]. Тут же можна відзначити правила В. Рутського, які поділялися на три блоки – бідність, чистота і послух [5].

Окрему групу становлять статистичні матеріали, що видавалися єпархіальними органами влади. Ці джерела, незважаючи на те, що видавалися церковними органами, мають високий рівень достовірності і недовіряти їм нема сенсу. До статистичних матеріалів можна віднести “Статистичний звіт про кількість релігійних організацій Закарпатської області станом на 1 лютого 2006 р. надісланий Державному департаменту у справах Міністерства юстиції України”, де знаходиться інформація про відновлені василіанські монастирі на Закарпатті в часи незалежності [7].

Четверту групу становлять археологічні розкопки Грушівського та Краснобрідського монастирів. Дослідження більш давнього Грушівського монастиря були проведені спільною українсько-румунською делегацією в 90-х рр. ХХ ст. і опубліковані в Інституті Карпатознавства УжДУ В. Котигорошком [2]. Слід відзначити, що результати досліджень дають мало практичних висновків, а в звіті наголошується на необхідності більш детального археологічного дослідження, хоч автори не виключають раннє існування монастиря. Ще одні розкопки були проведені на залишках Краснобрідського монастиря, який був зруйнований під час першої світової війни. Дослідження проводив Кошицький дослідний осередок Нітранського археологічного інституту Словацької академії наук на чолі з Л. Олексою, але як і в попередньому випадку давніх споруд монастиря виявлено не було, хоч досліджені забудови середини XVIII ст. збігаються із письмовими джерелами.

Окремо необхідно виділити мемуарну літературу, яка хоч і має значний домішок суб’єктивності, відноситься до джерел. Деякі матеріали з історії монастирів ЧСВВ знаходяться в щоденнику Й. де Камеліса, причому є лише деякі фрагменти господарського характеру, наприклад, купівля коней у монахів. Необхідно відзначити і сумнозвісну книгу Ю. Мересія, видану в 1960 р. в Ужгороді, який перейшов у православ’я і повністю ототожнює Василіян із єзуїтами, які ніби застосовували дуже суворі методи виховання, хоч в книзі є певні терміни, які є важливими для дослідження [3]. Тенденційними є також спогади видані в радянський період колишнього єзуїта А. Тонді, який твердив про знищення будь-якої індивідуальності в процесі єзуїтського виховання [8].

З останньої групи, можна виділити опубліковані документи республіканського центрального архіву, в яких цілком відкрито і послідовно розписано нищення греко-католицької церкви і монастирів. Такі документи були опубліковані О. Довганичем та О. Хлантою, де йдеться про конкретні заходи з цього приводу [1]. Крім того, важливими є документи про передачу Мукачівського монастиря православним та святкування з цього приводу уніатського свята Успіння, що було своєрідним “політичним мародерством” влади по відношенню до релігійних інститутів краю. Тут же необхідно виділити документи, які були видані в радянський час, а підбиралися вони тенденційно, в першу чергу, для негативного враження про діяльність василіянських монастирів. Для прикладу в збірнику “Документи свідчать”, або кількатомне видання “Шляхом Жовтня”, де викривається негативна діяльність монахів в дисциплінарному плані.

Опубліковані архівні документи, статистичні дані, археологічні матеріали та мемуарна спадщина мають важливе значення. Але все ж таки опублікованих джерел з даної проблематики є надзвичайно мало, а тому тема, яка в попередні часи висвітлювалася з однобічних позицій є маловивченою, а уявлення продовжують базуватися на попередніх, не завжди вірних, розробках.

Список використаних джерел та літератури

1. Довганич О. Хланта О. У жорнах сталінських репресій. З історії ліквідації греко-католицької церкви та її возз’єднання з руською православною церквою, переслідування інших релігійних громад у 40-50-х роках ХХ століття. – Ужгород: Карпати – Гражда, 1999. – 130 с.

2. Котигорошко В. Г. Археологические исследования на территории Закарпатья в 1997 году. – Ужгород: Институт карпатоведения Ужгородского государственного университета, 1997. – С. 13-24.

3. Мересій Ю. За брамою монастиря: Спогади. – Ужгород: Закарпатське обласне видавництво, 1960. – 140 с.

4. Панькевич І. Грамоти Заріцького і Мстичівського монастирів // Науковий збірник Музею української культури в Свиднику (матеріали до історії південнокарпатських українців). – № 4. – Кн. 2. – Пряшів: Братіславське словацьке педагогічне видавництво, 1970. – С. 163-175.

5. Рутський В. Правила для монахів ЧС. Василія В. // Записки Чина Св. Василія Великого. Т. 1. – Жовква: Печатння ОО. Василія у Жовкві, 1921. – С. 57-72.

6. Сак Ю. Грамоти в історичній праці Іоаникія Базиловича // Карпатський край. - № 5-7. – Річник 6-ий. – Ужгород, 1996. – С. 101 -102.

7. Статистичний звіт про кількість релігійних організацій Закарпатської області станом на 01. 01. 2006 р., надісланий Державному департаменту у справах Міністерства юстиції України. – С. 1-4.

8. Тонди А. Иезуиты. – М.: Издательство иностранной литературы, 1955. – 332 с.

9. Удварі І. Збирька жерел про студії русинського писемства. Кириличні уббіжникы мукачовського єпископа Андрія Бачинського. – Ч. 1. – Ньїредьгаза: IMI Print KFT, 2002. – 239 с.

10. Аktá Krásnobrodského soboru z 15 júna 1755 // Timkovič V. Jozafát OSBM. Letopis Krásnobrodského monastiera: alebo kúsok zo slavnych dejin gréckokatolikov na Slovensku. – Prešov: Blahovistnik, 1995. – С. 125-126.