Анісімов К. В, Голобородько Д. О.

Порівняльний аналіз тактико-технічних характеристик збройних сил Німеччини та СРСР часів Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр.

Велику Вітчизняну, як і усю Другу світову війну називають «війною моторів». Основну ударну силу у даному глобальному збройному конфлікті стали бойові гусенічні машини-танки. Тактико-технічні можливості танків двох армій, для яких Друга світова несла у собі тотальний, священний характер Червоної Армії Радянського Союзу та «Вермахту» нациської Німеччини, аналізуються у нашій статті.

Науково-теоретична актуальність даної роботи полягає у необхідності більш ретельного дослідження визнаної проблематики у вітчизняній історіографії. Актуальність складається з можливості застосування її методу під час реформування українських Збройних сил сьогоденними стратегами нашої армії.

Завданням статті є розкриття можливостей німецьких та радянських танків у тактико-технічнічних характеристиках через їхнє порівняння. Метою роботи виступає висвітлення теми «Порівняльний аналіз тактико-технічних характеристик основних танків збройних сил Німеччини та СРСР часів Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр.».

На той час, коли у 1941р. війська Третього Рейху здійснили агресію проти Радянського Союзу, основні бойові гусеничні машини «Вермахту»- легкі танки Pz.KpfwI (у радянському позначенні Т-I-А.К.,Г.Д.), що мали слабке озброєння ( два 7,92-мм кулемети MG-13) та тонку броню (10-15мм), складали вже незначну частину танкового потенціалу «панцерваффе», що перетерпіли реформування одразу після перших же зіткнень з бронетанковими силами РСЧА (Вислів А.Гітлера взимку 1941р. : «Якби я знав, що у росіян насправді стільки танків, я б ніколи не напав на СРСР»[2, 118]). Панцеркампфвагенам першої моделі у Червоній Армії тактико-технічно відповідали танки Т-27 (ліцензійна копія британського танку «Лойд-Карден» Mk-IV) та легкий танк Т-26/1 з двома озброєними 7,62-мм кулеметами ДТ-29 баштами (ліцензійна копія британського легкого танку «Віккерс-Е» («Віккерс-шеститонний») моделі «А»), захищенні 10-15мм бронею.

Pz.IAusf.A та Ausf.B продовжували використовувати у навчальних підрозділах та у тих випадках, коли у противника не було протитанкової артилерії, наприклад, проти партизанів.

Pz.Kpfw.II (T-II) на той момент танк вже застарів, хоча у 1941р. у кожному батальйоні «панцерваффе» полків «Вермахту» та «Ваффен-СС» існувала рота легких танків Pz.Kpfw.II Ausf.С або Ausf.Fs. [3, 14].

Дані модифікації важили близько 10 тон та мали бензиновий двигун «Майбах» з робочим обсягом 6090см.куб., який дозволяв розвивати швидкість до 55 км/год. Екіпаж машини складався з трьох чоловік. Озброєння – 20-мм авіаційна гармата MG-Z та кулемети MG-15 калібру 7,92мм, розташовані співвісно у лобовій броні башти. Маючи тонку (10-15мм) броню, цей панцер не міг протистояти краще озброєним та оснащеним потужною бронею радянським танком Т-34 та КВ. Але він з успіхом воював проти ще гірше озброєних та захищених панцерних авто РСЧА. «Двійки» приблизно відповідали радянським танкам: однобаштовому гарматно-кулеметному Т-26, БТ-2, БТ-5 та БТ-7. Як і більшість тодішніх легких танків того періоду Pz.II мав доволі вузькі гусениці. Це ускладнювало його використання у сильно засніженій та заболоченій місцевості. Після того, як цей панцеркампфваген, слідом за Pz.I,був знятий з озброєння передових частин, його ходова частина використовувалася у якості бази задля створення самохідних артилерійських та протитанкових установок «Веспе» («Оса»), «Шнорхель» («Коник»).

Більш ефективним у бойових умовах виявився Pz.Kpfw.III, модифікація якого Ausf. Виявилася основою танкових полків (панцергренадерських) і танкових панцердивізій «Вермахту» та військ СС після лютого 1942р. [4, 89]. Маючи вагу 22 тони , машина рухалася завдяки бензиновому двигуну обсягом у 11867см.куб. «Майбах», що дозволяло йому розвивати таку ж максимальну швидкість, як у легкої машини T-II F [3, 171]. Екіпаж панцера складався з 5-ти бійців: механіка-водія, радиста-кулеметника, наводчика-гармати, заряджаючого та командира. Pz. Kpfw.III мав радіус дії у 87км та був озброєний 50-мм гарматою та двома кулеметами MG-34 калібру 7,92мм – один, спарений, розташовувався у башті співвісно з артсистемою, та другий – курсовий. Незважаючи на більш краще озброєння, ніж у першої та другої моделі, Pz.Kpfw.III явно поступався радянському середньому танку Т-34, чия розташована під гострим кутом броня витримувала влучання німецьких снарядів, за виключенням тих випадків, коли вогонь вівся з дуже близької дистанції. Німецькі танкісти намагалися вивести «тридцятьчетвірки» з ладу, стріляючи по гусеницях або ззаду, де Т-34 мав більш тонку броню.

Танк який став основним бойовим засобом німецьких «панцерваффе» постав середній Pz.Kpfw.IV. Виробництво «четвірки» продовжувалось протягом усієї Другої світової війни. Разом з тим, до конструкції даної «робочої конячки» «панцерваффе» постійно привносилися доробки та вдосконалення. Найбільш вдалими модифікаціями машини, як на думку авторів, були Pz.IVAusf.F2 (T-IVF2) та Pz.IVAusf.G (T-IVG). Останній тип вже був взмозі на рівних вести двобій з непереможною радянською «тридцятьчетвіркою». Трохи важче за Pz.III, Pz.IV важив 25 тон та мав однотипний з «трійкою» двигун, що дозволяло йому розвивати порівняно непогану швидкість. Танк також обслуговувався екіпажем з 5-ти чоловік, але у додаток до двох кулеметів MG-34 калібру 7, 92мм, Pz.IV озброювався доволі ефективною 75-мм гарматою KwK41(спочатку короткодульний варіант виявився малоефективним проти радянських танків, а тому, починаючи з модифікації «L» артсистема стає довгодульною – (А.К.,Г.Д.). На командирському люці, у баштовій надбудові, знаходився пристрій задля встановлення третього, зенітного, кулемета. Маючи радіус дії 175 км та гармату, що не поступалася артсистемам кращих радянських бойових гусеничних машин, цей панцер допоміг німецьким танкістам отримати впевненість під чассутичок з противниками з РСЧА. Як і йогопопередники, PzIV мав порівняно тонку (30-40мм),наварену броню, та був особливо вразливий з боків у бою. Тому на Pz.Kpfz.IV широко практикувалося встановлення захисних бронеекранів – «фартуків» (panzerschurzen). Ця машина якісно служила не лише німцям, а і радянським танкістам у якості трофеїв на усіх фронтах Великої Вітчизняної війни. Шасі машини, як і база попередніх німецьких танків, послугувало основою задля створення доволі вдалих конструкцій самохідних артилерійських установок «Гріллє», «Цві

Ркун», «Брумбер» («Грізлі»), «Носхорн» («Носоріг») та іншої спеціальної техніки.

Але лише у 1943р. з потраплянням на озброєння середнього танку Pz.Kpfw.V «Пантера» у німців з’явився приклад бойової машини, яка не лише була взмозі на рівних вести бій з найкращими типами радянських танків, але й переважала усі інші бойові гусенічні машини, що знаходилися тоді на озброєнні армій інших держав. По суті, «Пантера» - це покращений з точки зору німецьких інженерів, варіант радянського середнього танку Т-34. Маючи масу 45 тон, цей «панцеркампфваген» міг завдяки своєму потужному двигуну обсягом 23880 см.куб. розвивати швидкість близько 46км/год. [3, 107]. Більш товста броня (50мм) забезпечувала надійний захист екіпажу з 5-ти чоловік. Окрім того, у Pz.Kpfw. V були широкі гусениці, які дозволяли йому пересуватися будь-якою місцевістю. Але не доведена до досконалості ходова частина машини не впоралася з відсутністю доріг на території СРСР (за доктриною тодішнього наркома оборони СРСР К.Є.Ворошилова, у 1929р. на території нашої держави заборонити будувати якісні, шосейні шляхи, щоб потенційний агресор не зумів би налагодити комунікаційні сполучення під час пересування радянською територією – (А.К.,Г.Д.). Підвіска «Пантери», цього одного з найкращих зразків танкобудувальної техніки усіх часів, не витримала російського бездоріжжя.

Головною зброєю Pz.Kpfw.V була 75-мм гармата KwK41 з дуже високою швидкістю польоту снаряду. Останній міг пронизати броню усіх типів радянських танків ще задовго до того, як противник наблизиться задля здійснення прицільного пострілу. «Пантера» («Panter») мала курсовий кулемет MG-42 калібру 7,92 мм, встановлений у корпусі як курсовий кулемет, спарений з гарматою, а також зенітний MG-42 на командирському люці.

На жаль, цей чудовий танк був прийнятий на озброєння дуже поспішно, а його конструктори не встигли скасувати деякі недоліки. У битві на Курській дузі у липні 1943р. «Пантера» не виправдала надій, що на неї покладалися. Але цей танк з часом постав однією з найкращих бойових машин війни і цінувався у якості трофею, також радянськими танкистами. Багато танкових асів Німеччини досягли на Pz.IV значних бойових успіхів. Такі танкісти, як обершарфюрер 17-ї панцергренадерської дивізії СС «Гец фон Бермхинген» Ернст Баркманн, витримав бій на чолі екіпажу «Пантери» одразу ж з 9-ма американськими середніми танками М-4 «Генерал Шерман», або командир танкової роти гауптшарфюрер СС Франц Фраушер (дев’ять підбитих та декілька захоплених американських середніх М-4 «Генерал Шерман» та легких М-5 «Генерал Стюарт» у ході одного бою в Арденнах 1944р.) з 1-ї панцердивізії СС «Лейбштандарт Адольф Гітлер», оберштурмфюрер Хорс Греснак з 3-ї панцердивізії СС «Тотенкопф», виявилися одними з найвідоміших танкових командирів через своє вміння користуватися можливостями «Пантери».

Найгрізнішим німецьким танком часів Великої Вітчизняної війни був важкий Pz.Kpfw.VIAusf.H «Тигр». Це була 55-тонна машина, озброєна потужною 88-мм зенітною гарматою KwK43 та захищена майже метровою лобовою бронею, яка практично не пробивалася танковими артсистемами ворога. Маючи двигун «Майбах» такого ж обсягу, як і у «Пантери», більш легкою за вагою, «Тигр» міг розвивати швидкість лише до 38км/год. [4, 107]. Але підбити «Тигра» противник міг, лише підібравшись до нього з боків або позаду, де броня не була такою товстою. Окрім 88-мм гармати, танк мав три кулемети MG-42 калібру 7,92мм у корпусі та башті. «Тигр» з дистанції 1000м міг пробити броню будь-якого типу танку союзників, причому сам знаходився поза зони враження пострілом противника.

Pz.Kpfw.VIAusf.H виявився відповіддю на успішні дії проти «панцерваффе» у 1941-1942рр. радянського середнього танку Т-34 та важкого КВ («Клімент Ворошилов»). Незважаючи на власну тихохідність та малорухливість, масивний «Тигр» у руках досвідженого екіпажу був дуже небезпечною зброєю, особливо в обороні, якщо його можливо було встановити на таку позицію, звідки машина була взмозі вести вогонь усіма азимутами не далекі дистанції. Недивно, що найвідоміший у історії командир танку гауптштурмфюрер Мікаель Вітманн з 1-ї панцердивізії СС «Лейбштандарт Адольф Гітлер», який під час бою у Віллер Бокаж (Нормандія, Франція) влітку 1944р. знищив 27 танків та 20 бронетранспортерів та автомобілів з 7-ї британської бронетанкової дивізії «Пацюки пустелі», записав на рахунок свого екіпажу командира роти «тигрів» загалом 138 знищених танків та 132 гармати радянських, британських та американських збройних сил [2, 129].

Останнім типом середніх німецьких танків епохи Великої Вітчизняної війни виявився Pz.Kpfw.VIAusf.B «Кьоніг Тигр» («Королівський тигр»), що важив близько 69 тон, а його двигун у 23880см.куб. дозволяв машині розвивати швидкість у 38км/год, досить непогану, враховуючи масу танка [3, 165]. Основним озброєнням «Кьоніг Тигра» була 88-мм артсистема KwK71, спеціально зконструйована як танкова гармата, на відміну від 88-мм KwK36 «Тигра» - модифікації зенітки.

Досить широкі гусениці забезпечували йому, незважаючи на величезну вагу, добру проходимість, а поєднання масивної броні з чудовою артсистемою з високою швидкістю снаряда та електричним процесом заряджання гармати з неперевершеною прицільною дистанцією постріла майже у 2км, робили «Кьоніг Тигр» небезпечним ворогом. Випадки, коли снаряд противника вразив би його крізь лобову броню, невідомі, але ми пропускаємо, що вони загалом мали місце. Окрім гармати, Pz.VIAusf.B озброювався трьома кулеметами MG-42. Обслуговувався танк екіпажем з п’яти танкістів найвищої кваліфікації. Питання про використання «Королівських тигрів» вирвшувалося на корпусному рівні, а не на дивізійному, як с танками інших марок.

Протидіяти «Тиграм» на рівних серед радянських танків міг, починаюти з 1944р., важкий танк РСЧА ІС-2 (ІС-122) («Іосиф Сталін-2»), озброєний 122-мм гаубицею Д-25Т. Після влучання снаряду подібного калібру у «Тигр» на будь-якому секторі бронування останнього, ворожу машину або пронизувало наскрізь, або зривало з неї башту. Інша річ, що «Кьоніг тигр» вже мав більш сучасну електричну систему перезаряджання гармати, на відміну від ручної на ІС-2. Саме тому, поки радянські танкісти встигали зробити постріл, німці робили два. Здебільшого, ІС-2 використовували не у якості «мисливців за танками», а як ударний засіб фронтального прориву ворожої оборони під час наступальних операцій Червоної Армії на останньому етапі Великої Вітчизняної війни 1944-1945рр., де йому не було рівних. Вогневу підтримку цим потужним вогневим машинам надавали середні танки Т-34, які відрізнялися підвищеною живучістю завдяки встановленій під гострим кутом 55-мм броні та вискій – 55км/год. – швидкості. Починаючи з кінця 1939 – початку 1940рр., «тридцятьчетвірка» мала до кінця 1943р. чотири модифікації, перші три з яких мали у якості основного озброєння 76,2-мм артсистему Л-10 або Ф-32, а тому пізніше маркувалися як Т-34/76. Четверта, створена 1943р. та відправлена масово до військ на початку 1944р. оснащувалися переконструйованою з 85-мм зенітки 85-мм протитанковою гарматою ЗІС-С-53. Остання модель «тридцятьчетвірки», що вважається найкращим середнім танком Другої світової війни, позначувалися як Т-34/85.

Висновок: радянські танкісти досягли протягом Війни паритету з «панцерваффе» Німеччини.

Список використаної літератури

1. Российский Государственный военный архив: Ф.З., Оп. 1, Д.7.

2. Шмелев И.П. Танки в бою. М., 1985.

3. Шмелев И.П. История 1916-1996. М., 1996.

4. Fletcher D. Tiger. London, 1976.