Андрій Базюченко

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди», педагогічно-індустріальний факультет, група Т-6

Валентин Гріненко, викладач кафедри ЗТДМНВК

Секція «Педагогічні науки», підсекція «Проблеми підготовки спеціалістів»

Педагогічні умови формування готовності майбутніх учителів трудового навчання до інноваційної педагогічної діяльності

Педагогічні умови, які б забезпечували ефективність процес підготовки майбутніх учителів до інноваційної педагогічної діяльності об’єднуються у дві групи. Першу становлять умови щодо відбору змісту навчального матеріалу, а саме збагачення змісту дисциплін циклу професійної і практичної підготовки системою понять та теоретичних знань з основ педагогічної інноватики (теоретичні основи інноваційної діяльності, загальнопедагогічні нововведення, професійно-фахові інновації), озброєння студентів системою знань й умінь роботи з науковою інформацією та прийомами її впровадження у практичну діяльність (опанування прийомами ефективного пошуку інформації, її систематизації та створення на цій основі індивідуальної інформаційної системи, використання одержаних матеріалів, створення нової інформації), розвиток рефлективних умов (само рефлексія, аналіз роботи колег). До другої групи увійшли умови щодо організації навчально-виховного процесу: умови, які забезпечують розвиток мотивації до інноваційної діяльності (формування інтересу до інноваційної роботи, гуманістичних ціннісних орієнтацій майбутніх вчителів), ініціювання та підтримку педагогічної творчості (поєднання традиційних та інноваційних форм, методів, засобів навчання).

Перший етап формування готовності майбутніх учителів трудового навчання до інноваційної педагогічної діяльності був зорієнтований на вироблення позитивно мотивованого ставлення студентів до педагогічних нововведень, формування системи знань з основ педагогічної інноватики, методології та методики проведення експериментальної роботи в школі.

Завдання другого етап спрямовується на формування гуманістичних ціннісних орієнтацій майбутніх педагогів, розвиток системи знань та вмінь ефективної роботи з науковою та навчальною інформацією, рефлексивний та колективних умінь студентів. На другому етапі продовжується накопичення студентами психолого-педагогічної інформації про педагогічні нововведення, відбувається практичне опанування технологіями, що впроваджуються в процес трудового навчання. Другий етап передбачає виконання студентами творчих завдань з урахуванням сучасних підходів до організації трудового навчання в школі.

На третьому етапі під час педагогічної практики студенти отримують можливість внести нові елементи до традиційної системи трудового навчання і виховання, проаналізувати результати власної діяльності.

Враховуючи гуманістичну спрямованість інноваційної діяльності у студентів необхідно формувати певне ставлення до дітей, налаштовувати їх на гуманні відносини з школярами, застосовувати ефективні види допомоги учням. З цією умовою, студентам необхідно пропонувати завдання на розвиток емпатійних здібностей (уміння вислухати, відчути іншу людину, співпереживати їй), на вироблення різних стилів управління навчальною діяльністю школярів (авторитарний, демократичний, ліберальний), видів взаємодії, допомоги учням (заміщення, запобігання, попередження, наслідування, співробітництво, ініціювання).

Важливий аспект проблеми формування готовності до інноваційної педагогічної діяльності – прагнення вчителя до переробки нової інформації – її розуміння, аналізу, використання у нових умовах. Звідси передумовою успішної педагогічної та інноваційної діяльностей ми розглядаємо інформаційну культуру майбутнього спеціаліста. За період навчання у вищій школі фахівець мусить не лише засвоїти зміст певних курсів, скільки навчитися працювати самостійно, одержувати знання з різних джерел продуктивними методами. Це зумовлене тим, що якими не були б інтелектуальні можливості людини, розвиток ставитиме перед нею дедалі складніші задачі: вона завжди працюватиме в умовах інформаційного голоду; завжди в неї буде менше знань ніж потрібно. Найчастіше у літературі інформаційне середовище визначається як сукупність усіх потоків інформації, у центі яких постійно перебуває людина, результат їх перетину та взаємодії. Інформаційне середовище, в якому перебувають учні на уроці створюють різні носії інформації: учитель, інші учні, дидактичні матеріали та засоби наочності. Причому кожен з компонентів відіграє певну роль і навчально-виховному процесі.

На практиці, як у трудовому навчанні, так і в інших шкільних предметах, більша увага приділяється змісту навчальної інформації, про що свідчать численні і постійні зміни в шкільних програмах, підручниках. Інші ж фактори враховуються недостатньо, бо вимагають від вчителів додаткових зусиль, витрат. Це стосується початківців, які намагаються «виплеснути» на учнів потік інформації та контролюють її чітке відтворення учнями, не турбуючись про методи, прийоми роботи школярів з навчальним матеріалом.

Як правило, шкільні завдання для роботи з текстовою інформацією здебільшого з відтворенням або аналізом останньої: прочитай, перекажи, дай відповіді на запитання, склади план, схему, постав запитання, зроби висновки, допрацюй текст, знайди помилку. Тому студентам необхідно пропонувати розробляти менш поширені завдання: постав запитання, склади схему, казку, емпатійний твір. Отже, для того щоб зробити інформаційне середовище уроку різноманітним, необхідно змінювати такі фактори: а) зміст навчальної інформації; б) джерела одержання учнями навчального матеріалу; в) властивості інформації (повна / неповна, суперечлива / безперечна /, описова, фактична / проблемна, достовірна / недостовірна); г) емоційний вплив навчальної інформації на учнів (позитивна, нейтральна або негативна за контекстом; цікава, особисто значуща для конкретного учня / нецікава); д) форми інформаційних звіщень; ж) методи роботи учнів з інформацією.