Бартіш Світлана

Тернопільський національний педагогічний університет

Особливості передачі топонімного простору в українському перекладі роману Г. Белля „Де ти був, Адаме?”.

Вивчення мови художньої літератури неможливе без аналізу власних назв, вплетених у канву твору. Топоніми, вжиті письменником у тексті твору, дають неоціненну інформацію для інтерпретації тексту, нерідко й таку, що іншими способами не виражена. Вони забарвлюють, увиразнюють текст, виконуючи й істотну текстотвірну функцію. Тому важливим завданням для перекладача є зберегти функціональне навантаження топонімів у тексті перекладу, не втративши при цьому національного колориту і не порушивши основних правил і закономірностей рідної мови.

У творах німецького письменника Генріха Белля топоніми займають важливе місце. Його романи та оповідання стали реалістичними портретами того часу, не в останню чергу завдячуючи реальним географічним назвам, вжитими автором у тексті.

У 1989 році вийшов двотомний збірник українських перекладів творів Г. Белля. Твори письменника, зокрема, роман „Де ти був, Адаме?” перекладала Г. Лозинська. Мета нашої роботи полягає в тому, щоб дослідити функціональне навантаження топонімів та конкретно розглянути способи передачі усього топонімного поля цього твору.

Усі географічні назви, які в першу чергу виконують у романі диференційну функцію і є нейтральними, передаються з мови оригіналу на українську за допомогою транслітерації, оскільки більшість фонем німецької мови мають більш менш задовільні відповідники в українській мові: Frankfurt – Франкфурт, Linz –Лінц, Ostmark – Остмарк.

Здебільшого передача німецьких звуків не викликає труднощів, однак деякі з них, невластиві українській мові, мають розбіжності при перенесенні. Ряд німецьких фонем не мають відповідників в українській мові, а, отже, нема й букв для їх передачі у кириличному алфавіті. Тому вони транскрибуються. Таким чином транскрибуються власні назви з умлаутом ü [γ]: Düsseldorf – Дюссельдорф.

Дифтонги [ai], [au], які відсутні в українській мові і на письмі позначаються буквосполученнями ei, au, передаються українською мовою у тексті перекладу подібними за звучанням буквосполученнями:

ei [ai] – ай: Grinzheim – Грінцгайм, Weidesheim – Вайдесгайм.

аu [au] – ау: Auelberg.

Однак перекладач інколи все ще не може відійти від, нав’язаної російською мовою традиції, передавати дифтонг буквосполученням ей: Großwardein – Гросвардейн, der Rhein – Рейн, Schleswig-Holstein – Шлезвіг-Гольштейн. Можливо такий спосіб продиктований тим, що ці топоніми зафіксовані у словниках та енциклопедіях саме у такій формі.

У романі вжиті також топоніми, які перенесені в німецьку мову з угорської та словацької способом транслітерації. В українську мову вони вводяться за допомогою транскрипції: Berczaba – Берчаба, Coelsde – Кельшде, Nagywarad – Надьварад, Szentgyörgy – Сентдьєрдь.

Декілька вжитих у романі топонімів мають звук [g]. За новим українським правописом цей звук має відповідне графічне відтворення українською абеткою через звук „ґ”. Але, зважаючи на те, що досліджуваний нами переклад роману був надрукований 1989 року, коли українська абетка ще не використовувала цю букву, німецьке [g] у таких власних назвах передається буквою „г”: Belgrad – Бєлград, Marburg – Марбург.

Особливої уваги заслуговує питання про наявність так званих екзонімів, які зустрічаються в тих місцевостях, де споконвічно проживають представники різних національностей. А. Дяков зазначає, що „в силу історичних обставин таких екзонімів дуже багато у німецькій мові” [2, 51]. У романі „Де ти був, Адаме?” також є присутні екзоніми:

die Donau – Дунай, Lemberg – Львів.

Більшість екзонімів передано у тексті перекладу притаманними для української мови назвами. Однак нам не зрозуміло, чому Г. Лозинська при передачі назви словацької столиці не використала відомого всіх українцям топоніма Братислава, а транслітерувала німецький варіант екзоніма Пресбург. Адже й по-словацьки місто іменується Bratislava.

Wenzel war Korporal gewesen in Preßburg bei den Jägern... [3, 134].

Венцель уже відслужив у єгерському полку в Пресбургу, став капралом... [1, 228].

Щодо функціонування топонімів у романі Г. Белля "Де ти був, Адаме?" і його перекладі українською мовою, то, на нашу думку, перекладач глибоко відчула образність роману і вдало відтворила її властивими українській мові засобами.

Використовуючи прийом безіменної номінації, письменник відображає польові умови, в яких відбувалися події, а також життя солдата на війні, який нерідко не знав, де він знаходиться у даний час.

У тексті перекладу зберігаються майже усі функції топонімів. Не втрачає своєї вартості номінаційно-диференційна функція, не зважаючи на те, що у тексті перекладу відсутній один топонім, який Г. Белль вжив в оригіналі:

...und von den Barfrauen, die aus Frankreich und Polen, aus Ungarn und Rumänien waren. [3, 164];

...та ще від буфетниць, що приїхали з Франції, з Польщі чи з Румунії. [1, 248].

На нашу думку, це спричинено стилем перекладу. Оскільки перекладачка вжила слово приїхали, а у тексті оригіналу було слово waren – були, то назва країни Ungarn, де, власне й відбувалась дія цього епізоду, виявилась зайвою.

Зберігає своє значення і локалізаційна функція. У тексті перекладу, як і в оригіналі, усі власні назви характеризують художній простір, топоніми вказують на час перебігу подій.

Порівняльний аналіз топонімного простору роману Г. Белля "Де ти був, Адаме?" в тексті оригіналу і в тексті перекладу свідчить про те, що перекладачу Г. Лозинській в основному вдалося дотриматися загальних правил передачі власних назв. Перекладач зуміла передати національний колорит топонімікону, проявити творчу індивідуальність при вирішенні деяких питань передачі способів іменування у перекладі цього художнього твору. Але перекладачка не взяла до уваги наявність екзонімів у тексті.

Проблема перекладу (передачі, перенесення) власних імен та назв – актуальна і важлива як для розробки окремої, так і загальної теорії перекладу. В українському перекладознавстві цим питанням приділялося обмаль уваги, хоча ця проблема – як зрештою й багато інших в цій галузі – стоїть на часі, особливо зараз, коли переглядаються, уточнюються, й доповнюються закони й норми української мови.

Ці спостереження можуть стати основою для більш широких узагальнень, зокрема проблем передачі функціонального навантаження власних імен та назв у художніх перекладах в цілому.

Література

1. Белль Г. Твори: В 2т. – К.: Дніпро, 1989 – Т І. – 798 с.

2. Дяков А.С. Українські власні назви у європейських мовах: транскрипція чи транслітерація // Питання сучасної ономастики: Статті та тези VII Всеукраїнської ономастичної конференції. – Дніпропетровськ. – С.51-52.

3. Böll H. Wo warst du, Adam? Roman. – Leipzig und Weimar: Gustav Kiepenheuer Verlag, 1989. – 176 S.