Яблонська І. В.

м. Тернопіль

ТНПУ ім. В. Гнатюка

Флоберівська концепція стилю

Автор у своєму творі повинен бути

як Бог у Всесвіті: присутній усюди,

але невидимий ніде (Г. Флобер).

Оточення, в якому формувався Флобер як письменник, а також основні канони французької літератури в період його творчості чітко відобразилися на формуванні стилю митця, реалістичного, але водночас і романтичного. Передусім Флобер відстоює ясність, простоту і логіку у творі, не заперечуючи експресивності та гармонії, що відображають внутрішню його мелодику.

Велич і популярність Флобера на літературній арені зарубіжні критики пояснюють досконалістю його стилю. Сам Флобер багато у чому сприяв цій думці, стверджуючи з полемічним запалом, що „форма – це сам витвір”, що „немає нічого, крім стилю”, що витвір стає безсмертним перш за все завдяки композиції і стилю. І справді, його мистецтво – з досконалими формами і мовою. Він був переконаний, що задум твору можна втілити лише в одну-єдину форму, що для точного вираження змісту існує одне-єдине слово, одна-єдина фраза, котрі художник змушений знайти.

За його переконаннями художній твір – то цілий кольоровий світ, подібний до того, в якому ми народилися і живемо, який читач повинен вивчати, милуючись досконалістю слів і вишуканістю форм, пересуваючись одночасно у часі і просторі. Створити такий досконалий механізм – завдання творця. Таким чином, починаючи з Флобера, в літературі з’являється тенденція замінювати розповідь про предмет прямим його показом, створювати об’єктивну і вірогідну картину без відчуття прихильності автора до неї.

Детальний, фотографічний опис, сприйняття подій через картини – основна риса флоберівського стилю. Він ставить перед собою складну проблему, що полягає у тому, щоб розкрити через літературну картину сутність сучасної дійсності. Він пропонує ідею об’єктивного суспільного мистецтва: потрібно зобразити світ таким, яким він є насправді. Це мистецтво, в якому не відчувається особистості автора, його нав’язливого переконання, і тоді його можна назвати Справжнім мистецтвом. Для письменника проблема полягає у тому, щоб узгодити матеріальний опис і почуття персонажів, встановити рівновагу між оточенням і душею. Звідси і характер необхідності, що носять його картини, коли їх порівнюють із Гонкуровими.

Флобер – людина, для якої існує образ, та головне для нього – фраза. Митець робив усе можливе, щоб урізноманітнити і вдосконалити фразу, уникати повторень. Суть стилю Флобера – це також сутність людини: ораторська основа. Цю ораторську геніальність митця, запозичену в Гюго, Мюссе, Шатобріана, зустрічаємо у його „Листуванні”.Тут Флобер вперше використав деякі абстрактні іменники без епітетів разом з неозначеним артиклем. Всупереч романістам своєї епохи, він не зловживав прикметниками. Його слабким місцем були відносні займенники, і він весь час їх повторює. Це можна вважати перебільшенням, хоча саме це добре пояснює пуризм Флобера, який намагався уникати вживання одного і того ж відносного займенника у фразі.

Основне слово у реченні – дієслово; великий стиліст відрізняється вмілим використанням дієслова. На нього припадає найбільше зусиль Флобера. Зазвичай митець вживає недоконаний час, який М. Пруст називає „вічним незавершеним”. Саме цей незавершений час є консубстанціальним у його ідеї роману і у новизні, яка представила реалізм.

Поряд з незавершеним часом Флобер вміло підбирає місце у фразі для дієприкметника теперішнього часу, який, напевно, зустрічається у Флобера частіше, ніж в інших реалістів. Дієприкметник у флоберівській прозі протиставляє уповільнений рух швидкому і силі чистого дієслівного часу. Він виражає також тривалість, на фоні якої виступають окремі чіткі моменти вербальних часів.

В літературі існує так званий закон стилю, який можна було б сформулювати так: письмовий стиль – це не розмовний стиль; він відновлюється і оживає лише в одночасно безпосередньому і оригінальному контакті зі словом. Література існує там, де обидва види присутні, де робиться поєднання усного і письмового. Саме це зустрічаємо у Флобера. Його стиль не був би живим, якби він не оживив його розмовною мовою.

Флоберівська концепція стилю природно виключає те легке заповнення абстрактним дієсловом „бути”, вона пропонує вживання образних дієслів, реальних і знаменних.

Флобер – прихильник безособової прози, в якій автор відсутній, а картини говорять самі за себе. З цього приводу висловився Гі де Мопассан: „Він ніколи не розповідає про події, коли його читаєш, здається, що події говорять самі”, де слово не повинно носити ні емоцій автора, ні його логічних висновків, „... ніякого ліризму, ніяких міркувань, особа автора відсутня” – це літературна програма Флобера. Завдання слова – це передусім зображення реальних подій у світі, слово повинно бути адекватним, незалежним від почуттів та ідей автора. Слово мусить відзначатися своєю точністю і конкретністю. Автор не повинен робити своїх висновків і роздумів, усе повинно бути пояснено у тексті мовою подій та літературних картин.

Мати свій стиль – значить писати розмовною мовою. Геніальність літературного стилю – в об’єднанні різних граней живого слова у написаному. Сам Флобер сказав: „Стиль – це лише манера думати... Ми бачимо стиль між словами так само, як і у самих словах” Стиль для Флобера – це внутрішній рух, який приймає у визначений час свої правила і свої порядки. Перед тим, як надати стилю порядку і рухливості думок, потрібно знайти у ньому хаос і шаленство.