Секція: «Филологические науки»

підсекція: «Синтаксис»

Драч Ю.Б.

Кафедра методики філологічних дисциплін інституту філології й журналістики Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

До питання формально–граматичного мінімуму простого речення

Учення про речення належить до вічних мовознавчих проблем, що не можуть бути остаточно розв’язаними, попри зусилля дослідників збагнути і відповідним чином висвітлити їхню сутність. Ця проблема, здавалося б, на перший погляд є простою й зрозумілою, але водночас і «таємничою» з багатьох поглядів, зокрема дефініційного, структурно-формального, семантичного. Дефініційну «таємничість» засвідчують сотні визначень речення, основні відмінності яких закладені у різноаспектних підходах учених до визначення основних параметрів речення. На сьогоднішній день речення розглядають у формально-граматичному, власне семантичному, логічному, семантико-синтаксичному, комунікативному, конструктивно-синтаксичному аспектах. Так, у формально-граматичному аспекті вивчається структура речення, синтаксичні зв’язки, компоненти речення, з’ясовуються особливості його формально-граматичної будови. У семантичному аспекті досліджують зміст речення, сукупність відношень між предикатом і його аргументами, ізоморфні структурні ситуації, тобто відношення між процесами і їх реальними учасниками.

У дослідженнях формально-граматичної структури речення порушуються суперечливі проблеми щодо вивчення основних синтаксичних одиниць, зокрема членування речення. (В.В.Бабайцева, Д.Х.Баранник, Л.С.Бархударов, В.В.Виноградов, І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, А.П.Грищенко, Н.В.Гуйванюк, П.С.Дудик, С.Я.Єрмоленко, А.П.Загнітко, Н.Л.Іваницька, Л.І.Ілія, І.К.Кучеренко, О.П.Лекант, О.С.Мельничук, М.Я.Плющ В.М.Русанівський, М.І.Степаненко, Н.Ю.Шведова, К.Ф.Шульжук).

Сучасний український синтаксис чітко розмежовує неголовні формально-граматичні компоненти щодо їхньої залежності: від речення (детермінант) та від слова (прислівний компонент). Останні (прислівні компоненти) поділяють на обов’язкові та факультативні (І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко, К.Г.Городенська, Н.Л.Іваницька, Н.І.Кухар).

Традиційно учені вважають, що основу будь-якого речення становить предикативний мінімум: Дитина плаче, Хлопець червоніє, Сонце заходить. У предикативний мінімум речень української мови можуть входити компоненти, які не утворюють речення як комунікативну одиницю мовлення: Дівчина написала, Туристи розташувались, Дитина поводилась. Останнім притаманна синсематичність дієслів у ролі присудків; потребують конкретизаторів (обов’язкових придієслівних компонентів): Дівчина написала (що?) листа; Туристи розташувались (де?) на пагорбі; Дитина поводилась (як?) погано.

Учені, які ідентифікують структурну схему речення лише з предикативним мінімумом, не зважають на те, що не кожен предикативний мінімум здатний виступати комунікативною одиницею мовлення [5: 291]. «Структурна основа речення містить у собі не просто предикативний зв’язок головних конструктивних форм… але й передбачає ті або інші можливості їх змістового граматичного поширення відповідно до їх дистрибутивно-валентнісних властивостей» [4: 252]. Й.Ф.Андерш, Н.Д.Арутюнова, В.А.Бєлошапкова, І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко, Ю.А.Левицький та ін. при визначенні формально-граматичного мінімуму речення зважають не лише на формальну будову речення, а й на його змістове наповнення – інформативну достатність/ недостатність, оскільки речення повинно виражати закінчену думку, номінувати певну подію об’єктивної реальності. Відомо, що склад будь-якого речення можна максимально розширити (ввести різного значення поширювачі) або звузити (залишити лише ті компоненти, які є конструктивними, тобто утворюють ядро, зміст якого відтворює у свідомості мовців «відрізок довкілля», « випадкову подію») [1: 7].

Традиційним підходом до визначення мінімуму речення є формально-граматичний. При вивченні формально-граматичного мінімуму речення виділяють обов’язковий мінімум (граматичну основу; головні члени речення) та другорядні члени речення (другорядні залежні компоненти) обов’язкової прислівної залежності. Дослідники використовують різні методи і прийоми, в тому числі, статистичний аналіз, елімування залежного компонента, поділяючи в такий спосіб прислівні компоненти формально-граматичної структури речення на факультативні й обов’язкові компоненти прислівної залежності. Факультативним компонентом вважають такий, що після еліпсування не призводить до семантико-структурної неповноти речення: Туман висить над містом величезною стіною протягом тижня → Туман висить над містом величезною стіною → Туман висить над містом → Туман висить (де?). Вилучення компонентів величезною стіною, протягом тижня не порушує структурно-семантичну повноту речення, на відміну від вилучення компонента над містом. Отже, у реченні Туман висить над містом величезною стіною протягом тижня факультативні поширювачі – величезною стіною, протягом тижня; обов’язкові – над містом. Формально-граматичний мінімум вищезазначеного речення поширюється обов’язковим прислівним компонентом: S (суб’єкт) + P (предикат) + Adv (обставинний поширювач).

Мовознавці дотримуються погляду, згідно з яким повнозначні слова поділяються на окремі групи за ступенем інформативної наповнюваності. Розрізняють «семантично насичені» і «семантично ненасичені» слова [7: 27-38]. Слова першої групи мають абсолютивне значення. Залежні від них слова є факультативними компонентами прислівної залежності. Відсутність останніх не призводить до неповноти висловлювання (Вітер свище. Вітер свище за вікном. Дівчина посміхнулась. Сумна дівчина посміхнулась.). Словам другої групи притаманна значеннєва релятивність. Вони містять у собі «порожні місця» чи «рубрики» [8: 21], тобто реалізують свою семантику лише у сполученні з іншими повнозначними словами-поширювачами (Дівчина зачинила двері. Безодня неба заворожувала.), які є обов’язковими, оскільки їхнє вилучення призводить до неповноти речення.

Отже, якщо до складу формально-граматичного ядра речення входять слова абсолютивної семантики, то структурна схема збігатиметься з формально-граматичним мінімумом (Дівчина сміється; Діти граються тощо). Якщо ж до складу формально-граматичного ядра входять слова релятивної семантики – то структурна схема речення матиме поширену структуру (Виробництво зерна занепадає; Матір чекає на доньку тощо).

Література

1. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. – М.: Наука, 1976. – 383с.

2. Дегтярев В.И. Основы общей грамматики. – Ростов: Из-во Ростов. ун-та, 1973. – 255с.

3. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. – Донецьк: Дон НУ, 2001. – 662с.

4. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові. – К.: Вища школа, 1986. – 186с.

5. Кацнельсон С.Д. К понятию типов валентности // Вопросы языкознания. – 1987. - №3. – С. 20 – 32.