Секція “Політологія”; 2. Політична конфліктологія

Северинюк В. М.

Гуманітарний університет “ЗІДМУ”

(м. Запоріжжя)

КОНФЛІКТНІ ТИПИ ПОЛІТИЧНОЇ ПОВЕДІНКИ

(класифікація і термінологія)

Питання класифікаційної термінології політичної поведінки є вкрай заплутаним у політологічній літературі. Наявні щодо цього дані представлені фрагментарно. Сказане стосується публікацій як вітчизняного, так і зарубіжного походження. Можна стверджувати, що узагальнюючих класифікацій, здійснених на рівні комплексного аналізу явища політичної поведінки, фактично не існує, хоча основи подібної методики були закладені ще в 40–60-х рр. ХХ ст. класиками біхевіористичного напряму в політології – такими американськими вченими, як: П. Лазарсфельд, Е. Даунс, Г. Саймон, Е. Кемпбелл та ін.

З метою класифікації політико-поведінкових явищ дослідники послуговуються надзвичайно багатим лексичним арсеналом. Найчастіше зустрічаються терміни: “тип”, “вид”, “форма”, “рівень”, ”разок”, “норма”; рідше – “стереотип”, “стандарт”, “правило”, “стиль”, “модель”; іноді – “модифікація”, “матриця”, “риса”, “ступінь”, “акт”, “стан”, “конфігурація”, “вектор”, “тональність”, “лінія”, “спосіб”.

Наведений перелік включає більше двадцяти термінів. Природно, що різні автори прагнуть внести в наукову стилістику своїх праць власну індивідуальність, надають перевагу різним вербальним засобам, широко застосовують метод синонімії понять. Та, з іншого боку, надмірне захоплення авторським стилем, невиправдане новаторство, що межує з легковажним ставленням до результатів досліджень своїх попередників, нерідко призводять до серйозних методологічних колізій.

Зокрема, не береться до уваги, що далеко не в усіх випадках зазначені терміноодиниці можуть повноцінно замінити одна одну. Найбільше неузгодженостей та недоречностей виникає при вживанні термінів “тип”, “вид” і “форма” політичної поведінки. Наприклад, методологічно суперечливим виглядає термін “типологізація видів”. Він вказує на досить поширений у політологічних виданнях недолік, коли дослідники знівельовують відмінності між термінами “класифікація” і “типологізація”, хоча зрозуміло, що другий термін за значенням вужчий і становить методологічний елемент першого. Потрібно дотримуватися чіткого правила, що типи, види і форми – це окремі структурно-класифікаційні параметри єдиної методичної процедури – класифікації.

Мабуть, не потребує спеціальних доказів теза, що коли дослідники вивчають одне й те саме явище, класифікують його, але при цьому послуговуються більше ніж двадцятьма параметрами, та ще й по-різному тлумачать їхній зміст, то це – малоперспективна для досягнення інтегрального наукового результату справа. Тому вважаємо оптимальним для завдань класифікації використовувати такі чотири основних параметри: “рівень”, “вид”, “форма”, “тип”.

Під “рівнями” політичної поведінки слід розуміти рівні політичної суб’єктності, тобто, на якому з трьох основних функціональних рівнів вона виявляється – як політична діяльність, політична участь чи політичне відчуження (недіяння, абсентеїзм).

Класифікаційний параметр „вид політичної поведінки” відображає кількісну та структурну характеристику суб’єктів політики, рівень їх інституціоналізації, масштабність. Видами політичної поведінки треба вважати поведінку індивідуальну, групову, масову, електоральну, колективну, корпоративну (партійну, блокову, коаліційну) тощо.

“Форма політичної поведінки” – це конкретні способи реагування суб‘єктів на політичний процес, демонстрація ними на практиці свого ставлення до функціонування політичної системи, коли вони за допомогою специфічних методів, вчинків, дій організовують та здійснюють політичну владу, впливають на неї, виявляють політичну участь індивідуально чи в складі соціальних груп, спільнот.

Форми політичної поведінки відрізняються великою різноманітністю. Вони можуть прямо залежати від основних рівнів суб’єктності (наприклад, така форма політичної поведінки, як голосування виборців однозначно корелюється з поняттям “політична участь”, так само, як здійснення функцій державними чи партійними лідерами – з поняттям “політична діяльність”), або ж використовуватися спільно різними категоріями суб’єктів, попри те, що ті мають різні інституційно-владні можливості, тактичні й стратегічні цілі. Наприклад, організація та проведення політичних мітингів, демонстрацій, страйків, виборчих кампаній і т. ін. відбуваються за участю як рядових громадян, так і професійних політиків.

“Тип політичної поведінки” – це головна якісна характеристика певного політичного явища чи процесу, що складається із сукупності аналітичних оцінок і висновків стосовно особливостей дій чи недіянь політичних суб’єктів. Типологію політичної поведінки здійснюють, враховуючи насамперед фактичні результати взаємодії політичних суб’єктів у тих чи інших формах, очевидні наслідки перебігу конкретних подій, однак при цьому принципове значення має також й оцінка прихованого потенціалу суб’єктних устремлінь та прогнозування їх можливого характеру.

Важливо підкреслити, що “рівні”, ”види”, “форми”, “типи” – це елементи єдиної, цілісної, системної характеристики явищ політичної поведінки, їхній зміст взаємно зумовлений. У різних ситуаціях така детермінована залежність виявляється різною мірою, прямо чи опосередковано, але, як правило, простежується. Скажімо, для рівня політичної діяльності (за умови її практичної ефективності) типовими характеристиками політичної поведінки є раціональність, усвідомленість, персоніфікація (при цьому можливі форми: політичне лідерство, парламентська робота, створення теорій, програм тощо); для рівня політичної участі у формі електоральної поведінки чи громадських рухів властивою є масовість, у формі нетривалих мітингів, пікетів – епізодичність, у формі раптових вибухів соціального незадоволення – стихійність і т. ін. Рівень політичного відчуження характеризується поведінкою типу: пасивна, нігілістична, апатична, фіктивна тощо.

Особливо тісний зв’язок простежується між формами і типами: певні форми політичної суб’єктності апріорі передбачають й відповідні типи поведінки, як і навпаки. Іноді форма й тип політичної поведінки можуть зливатися в одне поняття. Наприклад, будь-який страйк, що проходить під політичними гаслами, чи бойкот – це акції протесту і за формою, і за типом поведінки. Але мітинг як одна з форм політичної участі громадян може бути класифікований за абсолютно протилежними типами політичної поведінки: від того ж таки протестного чи антисистемного до конвенціонального, солідарного.

Подібна діалектика об’єктивного і суб’єктивного в політиці створює чимало труднощів при виборі дослідниками критеріїв класифікації. На наше переконання, доцільними методичними прийомами варто визнати такі: 1) класифікуючи політичну поведінку за формами, треба в першу чергу встановити, до якого рівня і виду політичної суб’єктності належать або тяжіють ці форми; 2) форми поведінки можна об’єднувати в групи, обравши підставою такого об’єднання певний тип поведінки, для якого вони є найбільш характерними; 3) визначення типів політичної поведінки потрібно здійснювати на основі досить складної системи ознак, що охоплює організаційні, інструментальні, ціннісні, динамічні, психоемоційні, результативні моменти (наприклад, критеріями класифікації можуть бути поняття самостійності політичної поведінки, усвідомленості її характеру самим суб’єктом, рівня публічності, відповідності основним цінностям політичної системи і т. ін.).

Нами встановлено, що в літературі (вітчизняній і зарубіжній), з метою характеристики різноманітних поведінкових реакцій, дій і станів, що їх можуть виявляти суб‘єкти політичного процесу, використовується понад 170 терміноодиниць прикметникового виду. За ступенем наближеності до сутності досліджуваного явища – політичної поведінки – та власної методологічної ролі увесь масив подібних термінів ми поділяємо на чотири групи: терміни-антоніми, терміни-синоніми, терміни-нейтрали, терміни-адеквати.

До останньої групи, що є основною, найпродуктивнішою, належать визначення, які найточніше та найповніше розкривають сутність явища політичної поведінки відповідно до тих процесів і обставин, що становлять основний предмет політичної науки, – закономірностей функціонування й розвитку політичної системи суспільства, методів та форм здійснення політичної влади, способів її легалізації й легітимації, особливостей політичної культури, політичного процесу тощо. Група термінів-адекватів має комбінований характер. Абсолютну її більшість утворюють повністю самодостатні, максимально автономні терміни, які не передбачають додаткового синонімічного підсилення та спеціального політологічного пояснення, наприклад: поведінка “індивідуальна”, “групова”, “масова”, “електоральна”, “партійна”, “статусна”, “законна”, “опозиційна” і т. ін. До розряду термінів-адекватів входить й значна частина термінів-синонімів (ті, що не позбавлені реального політичного і соціологічного смислу), а також практично усі терміни-антоніми.

У контексті проблеми, яка досліджується, та враховуючи, що конфлікт може протікати як боротьба, дискусія і маневр, доцільно запропонувати класифікацію конфліктної політичної поведінки за такими, наприклад, критеріями:

– за рівнем відповідності основним цінностям політичної системи: неконвенціональна, девіантна, опозиційна, антисистемна, протестна, антиучастницька, екстремістська; – за особливістю мотивації: деприваційна, аномічна; – за рівнем самостійності: автономна, мобілізаційна, ритуально-символічна; – за рівнем усвідомленості: раціонально-прагматична, ірраціональна, стихійна, охлократична; – за рівнем публічності: відкрита, прихована, потенційна; – за характером суб’єктно-об’єктної взаємодії: насильницька, вичікувальна, агресивна, конкурентна; – за інтенсивністю: активна, пасивна, апатична; – за результатом: прогресивна, регресивна, деструктивна.

Кількість подібних критеріїв може бути чималою, головне не перевантажувати ними класифікаційну модель, інакше остання почне втрачати інструментально-аналітичну функцію. Важливо також орієнтуватися на ключові поняття та не зловживати синонімічними рядами.

Довідка про автора:

Северинюк Валентин Матвійович

кандидат історичних наук, доцент;

докторант кафедри політичних наук

Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова.

Місце роботи: Гуманітарний університет „Запорізький інститут

державного та муніципального управління” (м. Запоріжжя),

кафедра гуманітарних дисциплін.

Адреса: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Телефон: 8-050-298-07-92