Валах В. В.

здобувач, викладач кафедри

цивільно-правових дисциплін

ЕПФ ОНУ ім.І.І.Мечникова

Родовий маєток як особливий об’єкт спадкового правовідношення: проблеми перспективного законодавства України та Російської Федерації

Поряд із нормами чинного законодавства України та Російської Федерації, що регулюють особливості успадкування окремих прав (ст.ст.1225-1231 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ), Глава 65 Цивільного кодексу Російської Федерації (далі ЦК РФ)), існує й перспективне законодавство, що має бути дослідженим вже сьогодні з метою уникнення в майбутньому проблем щодо застосування його норм на практиці. Зокрема, це стосується спадкування родового маєтку.

Правове регулювання права власності на родовий маєток як особливого різновиду права власності на землю мало місце у країнах Європи до середини 20 сторіччя та вважалось недоліком феодального устрою. Зокрема, Г.Ф. Шершеневич з приводу подальшого врегулювання успадкування у Зводі законів Російської Імперії вважав, що «спонукою до укріплення в законодавстві поняття про родовий маєток була не відсутність бажання підтримувати родові зв’язки, а намагання зберегти у знатних родів маєтки у якості головної опори їх суспільної сили» [1; 99]. Так, наприклад, у Франції до введення в дію Цивільного кодексу існував поділ нерухомості на properes и acquets, що було аналогом російського дореволюційного поділу на родову та благонабуту. В Німеччині в Прусії, на теріторії якої знаходилось 3/4 всіх німецьких родових маєтків (Stammgut), ліквідацію цього інституту було розпочато Урядовим Указом від 10 березня 1919 року, але остаточно на всій території Німеччини їх було ліквідовано лише наприкінці 1930-х років на підставі Закону 1930 року, який встановлював певний порядок ліквідації сімейних маєтків. Сьогодні лише в Англії існує правове регулювання відносин щодо родових маєтків (ancient demesne). В деяких штатах США норми спадкового права (наприклад, §4(с) ст. 10 Конституції Флориди) встановлюють заборону заповідати житло будь-кому, окрім членів своєї сім’ї (чоловіку/дружині або неповнолітнім дітям). Право схоронності житла в цьому розумінні (homestead exemption) розповсюджується на будь-який будинок (house), надвірні будівлі (out-buildings) та довколишню земельну ділянку (surrounding land), яким володіє голова сім’ї та який слугує для проживання (dwelling) сім’ї.

Сьогодні в Україні та Росії існують відповідні проекти законів про родові маєтки та родові поселення [2, 3], які мають на меті встановити гарантії надання у довічне користування з правом передачі у спадщину земельної ділянки для створення родового маєтку. За змістом проекти вказаних законів є дещо схожими, але існують певні відмінності, які буде виявлено нижче.

Під родовим маєтком за смислом ст.1 проекту Закона України розуміється об’єднаний задумом засновника родового маєтку та членів його сім’ї комплекс, який складається із земельної ділянки для створення родового маєтку, розташованих на ньому родового дерева, насаджень деревинної, чаганикової та іншої рослинності, водних об’єктів природнього та штучного походження, житлового будинку, підсобних приміщень та споруд, який створює простір для життя та діяльності сім’ї, укріплення роду, посилення родових зв’язків та який передається у спадщину по роду засновника родового маєтку. Інше визначення пропонує нам ст.1 проекту Закону РФ: «родовий маєток – неподільна земельна ділянка площиною в один гектар, наданий сім’ї громадян РФ або одинокому громадянину РФ безоплатно у довічне успадковане володіння для будівництва садиби, а також для створення та ведення присадибного господарства». Вказані формулювання родового маєтку є досить невдалими з точки зору юридичної техніки, але, як вірно вважає Т.Бородіна, навіть такі визначення надають нам змогу віднести родовий маєток до категорії речей у цивільному праві [3].

Виходячи з класифікації речей, що існує сьогодні в цивілістичній доктрині, можна із впевненістю сказати, що родовий маєток є нерухомою неподільною складною річчю. Головною річчю при цьому є земельна ділянка, а належностями – розташовані на ній будівлі, водні об’єкти, насадження, які слідують за зімельною ділянкою. Всі вказані нерухомі об’єкти є складовою частиною родового маєтку та не можуть бути відділені від нього при переході у спадщину, а також вони використовуються лише за цільовим призначенням. Родовий маєток є також індивідуально-визначеною річчю, оскільки ідентична та рівноцінна його заміна у випадку втрати або пошкодження неможлива в силу його родової належності та цільового призначення. Також родовий маєток є незамінною річчю, оскільки його заміна на інший є неможливим, виходячи з його цільового призначення, про що буде сказано нижче.

В той же час в тексті проектів законів зустрічаються два поняття, які на перший погляд є тотожними: «земельна ділянка для створення родового маєтку» та «родовий маєток». Але ці поняття є різними за об’ємом та змістом. Так, «земельна ділянка для створення родового маєтку» - це свого роду простіровий базіс, природний ресурс, земельна ділянка сама по собі розміром в один гектар, яка надається громадянинові України (Російської Федерації відповідно) з метою створення родового маєтку. А «родовий маєток», як нами було зазначено вище, - це сукупність, єдність земельної ділянки, розташованих на ній рослин, водних об’єктів, будівель та споруд тощо.

Якщо з точки зору російського законодавства питання щодо складу спадщини у разі успадкування родового маєтку не виникає (успадковується родовий маєток як одна ціла річ згідно ст. 1112 ЦК РФ), то, виходячи зі змісту ст. 1218 ЦКУ, вказаний проект Закону України ставить цілу низку, на перший погляд, невирішовних проблем.

По-перше, проект Закону України передбачає надання земельної ділянки у довічне успадковане володіння (ст. 4). На відміну від України, в Росії частково збережено інститут права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою. І, хоча згідно із Земельним кодексом Російської Федерації земельні ділянки у довічне успадковуване володіння громадянам вже не надаються, таке право, набуте громадянами до введення в дію вказаного кодексу у 2001 р., за ними зберігається [5]. Таким чином, у нашій державі виключено можливість набуття чи реалізації громадянами України права довічного успадковуваного володіння чи права постійного користування землею, чим забезпечено певну уніфікацію прав на землю громадян України.

Разом з тим слід враховувати, що радикальні зміни у законодавчому регулюванні прав на землю не завжди відповідають вимогам еволюційності процесу розвитку земельних відносин. У звґязку з цим слід погодитися з Г.В.Чубуковим, що «при багатоманітності форм власності на землю повинні відповідно й існувати різні види земельних титулів для невласників земельних ділянок. Уніфікація їх не буде враховувати всі реалії, що складаються в умовах реформування земельного ладу...» [6; 23]. Виходячи з цього, на нашу думку, в контексті проекту Закону України доцільніше використовувати термін «право довічного користування земельною ділянкою», що складається із правомочностей володіння та користування довічно. Але, визнаючи право довічного користування земельною ділянкою у якості однієї зі складових спадщини та виходячи із норм ст. 95 Земельного кодексу України [7], ми доходимо висновку, що усі інші складові родового маєтку (будівлі, насадження тощо) належать землекористувачеві на праві власності. Тобто іншою складовою спадщини є право власності на складові родового маєтку, окрім земельної ділянки. Це протиричить смислу проекту Закону України, за яким родовий маєток, як було визначено нами вище, є складною неподільною річчю та «не може відчужуватись будь-яким способом» (ст. 4 проекту Закону України), тобто є обмеженою у цивільному обігу. Таке тлумачення надає нам змогу визнати у якості єдиної складової спадщини саме право довічного користування родовим маєтком, а не земельною ділянкою як його складовою частиною, що допоможе уникнути незрозумілостей щодо об’єкту права довічного користування в майбутньому. До того ж такий стан речей узгоджується із нормою ч. 2 ст. 188 ЦКУ, за якою правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини.

По-друге, окрім об’єкта права довічного користування, це право також має особливу властивість, яка виражається у наявності єдиної розпоряджувальної правомочності – право передачі родового маєтку у спадщину (ч. 2 ст. 5 проекту Закона України, ст. 16 проекту Закона РФ). На перший погляд, це протиричить земельному та цивільному законодавству України та Росії. Але, якщо більш прискіплівіше проаналізувати розглядаємі проекти, можна дійти висновку, що така заборона обумовлена метою надання земельної ділянки для створення родового маєтку – укріплення сімейних та родових зв’язків. До порушників, які використовують земельну ділянку всупереч вимогам проектів законів, застосовуються відповідно норми земельних кодексів, за якими використання земельної ділянки не за цільовим призначенням тягне за собою вилучення останньої у власника (користувача).

По-третє, проекти законів України та РФ в цілому закрпілюють правила спадкування родового маєтку, встановлені у Книзі 6 ЦКУ та Частині 3 ЦК РФ відповідно, але в певних випадках корінним чином відрізняються від загальновстановлених. До таких, зокрема, слід віднести:

1. у спадщину переходить весь родовий маєток цілком до одного спадкоємця (ч.1 ст.27 проекту Закону України та ст. 16 проекту Закону РФ). Зокрема, ст.30 проекту Закону України встановлює сім черг спадкоємців за законом, які в цілому збігаються із встановленими в ст.ст. 1261-1265 ЦКУ за винятком тих, хто не входить до кола нащадків засновника родового маєтку. До того ж спадкоємці за проектом Закону України не обмежені ступінню спорідненості, але в будь-якому випадку ближча черга відсторонює подальшу. Зміна черг за договором не допускається (ч.3 ст.27 проекту Закона України). У разі існування декількох спадкоємців однієї черги спадщина набувається старшим нащадком (ст.30 проекту Закона України) або молодшим (ст.17 проекту Закона РФ) у разі, якщо вони не мають свого родового маєтку. Слід зазначити, що український проект не встановлює принцип майорату, як це може здатись на перший погляд, тобто «при визначенні спадкоємця за законом за проектом відбувається лише перевірка волевиявлення нащадків засновника родового маєтку щодо їх бажання або можливості мешкати в даному родовому маєтку» [4];

2. спадкування родового маєтку за правом представлення забороняється (ч.4 ст.27 проекту Закону України та ст.16 проекту Закону РФ);

3. родовий маєток не може визнаватись судом відумерлим та переходити у власність держави (ч.5 ст.27 проекту Закона України);

4. забороняється робити родовий маєток предметом спадкового договору, право на укладання якого передбачено Главою 90 ЦКУ (ч.6 ст.27 проекту Закона України);

5. володілець родового маєтку має право передати за заповітом право довічного користування родовим маєтком лише будь-якому повнолітньому члену сім’ї за низхідною лінією. Забороняється передавати родовий маєток за заповітом будь-якій особі, яка не є членом сім’ї заповідача, а тому заповідач не має право скласти секретний заповіт або зробити заповідальний відказ щодо родового маєтку (ст.28 проекту Закона України).

В цілому оцінюючи позитивно проекти вказаних законів саме з точки зору їх можливого впливу на укріплення сімейних та родинних зв’язків, слід вказати, що вони не передбачають механізм реалізації закріплених положень, що може, наприклад, призвети до зосередження у руках певної сім’ї великих площей земель з їх подальшим нецільовим використанням з метою отримання лише прибутку. На жаль, слід констатувати, що сьогодні наше суспільство є непідготовленим до корінних змін у сфері духовного життя, зміцнення сім’ї та подальшого природнього розвитку своїх нащадків. Але поява вказаних проектів вже свідчить про те, що такі зміни назріли у суспільстві та повинні відбуватись, адже ще відомий німецький натураліст Конрад Гуентер казав: «основанием, на котором стоит народ, может быть только почва родины. Чем тверже он укоренен, тем труднее его искоренить» [8; 27].

Список використаних джерел:

1. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. - М.: СПАРК, 1995. – 574 с.

2. Про родовий маєток та родові поселення: проект Закону України від 22 березня 2005 // www.rada.kiev.ua

3. О родовом поместье и родовых поселениях: Проект Закона Российской Федерации от 21 января 2003 года // www.duma.ru

4. Бородина Т. Постатейный комментарий к проекту Закона Украины «О родовых поместьях и родовых поселениях в Украине» // www.ridnazemlya.org.ua

5. Земельный кодекс Российской Федерации // Собрание законодательства РФ. – 2001. - №44. – Ст. 4147.

6. Чубуков Г.В. Земельное право России: Учебник. – М.: Юристъ, 2004. – 328 с.

7. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2002. - № 3-4. - Cт.27.

8. Цит.по: Борейко В.Е. Введение в природоохранную эстетику. – М., 2000. - 58 с.