Тарабукіна О.М.

Житомирський державний технологічний університет

Закордонний досвід державного управління інвестиційною діяльністю

Держава виступає суб'єктом інвестиційної діяльності через свої інститути, господарські товариства (компанії) та корпорації, фінансово-кредитні установи, інших функціональних учасників. Держава бере участь в інвестиційному процесі як безпосередньо через державний сектор економіки, так і опосередковано через свої інституції, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет.

Політиці залучення іноземних інвестицій звичайно приділяється велика увага. Однак реальна економічна роль іноземних інвестицій може бути істотною лише в малій економіці. Набагато важливіша технологічна роль інвестицій, що служать активному обміну передовими технологіями і методами організації виробництва між країнами.

Набір працюючих інструментів інвестиційної політики досить обмежений, тому необхідно знати, які інструменти в конкретних обставинах будуть працювати, які виявляться неефективними, і який буде кінцевий результат. У цій ситуації важливий історичний досвід державної політики регулювання інвестицій, що вказує на існування моделей, які поєднують кілька інструментів.

Центр ООН з транснаціонального співробітництва (UNCTC) у своїх дослідженнях глобальних потоків прямих іноземних інвестицій (ПІІ) повідомив про формування кластерів ПІІ, у яких ключовими є члени глобальної тріади ЄС – США - Японія. Навколо них формуються регіональні кластери ПІІ, до яких входять 37 країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. За підрахунками UNCTC понад 40% усіх ПІІ світу розміщуються в межах цих кластерів. На рис.1. показано потоки ПІІ в системі “тріада - кластери”.

Рис. 1. Кластери прямих іноземних інвестицій

Отже, можна виділити три моделі інвестиційної політики, що обирають основним принципом той або інший аспект стимулювання інвестицій.

У першій моделі акцент робиться головним чином на податкових стимулах для приватних інвестицій. В другому варіанті акцент робиться на державному фінансуванні приватних проектів. У третій моделі основним стає подолання недоліків координації і створення механізмів для узгодження рішень приватних інвесторів; держава тільки створює необхідну інфраструктуру і заохочує вкладення в людський капітал.

Умовно називають першу модель „американською”, другу – „японською” і третю – „європейською”. Важливо те, що всі ці моделі виявилися досить успішними, тому розгляд умов їх реалізації необхідно для розробки адекватної стратегії інвестиційної політики в Україні.

Методи управління інвестиціями в закордонних країнах мають свої особливості і відмінності. Така ситуація в основному визначається станом економіки, зусиллями держави, її законодавчих і виконавчих органів з розвитку тих або інших ефективних методів управління. При цьому державна політика виступає в декількох аспектах:

- з одного боку, держава, фінансуючи наукові дослідження і розробки в інвестиційній області, стимулює дослідження ефективності визначених методів і прийомів управління інвестиціями;

- з іншого боку, держава, застосовуючи у своїй інвестиційній діяльності визначені управлінські методи, дозволяє корпораціям і іншим великим структурам оцінити ефективність застосовуваних методів і використовувати їх у своїй діяльності

Таким чином, досвід найбільших закордонних систем свідчить про те, що однією з головних умов успіху є планування основних аспектів діяльності. Метою планування є визначення контрольних показників і характеристик діяльності для цілей оперативного і стратегічного управління інвестиціями. Оскільки корпорація має на меті одержання прибутку і мінімізації ризику, самим доцільним є одночасне інвестування в кілька інвестиційних цінностей, тобто створення регіонального інвестиційного портфеля. Отже, ключовою роллю економічного росту є правильна інвестиційна політика, для реалізації якої необхідне створення цілого ряду інститутів, що призведе до розвитку сприятливого інвестиційного клімату.

Сьогодні Україні потрібна докорінна трансформація світоглядної, економічної, комунікаційно-інформаційної, соціальної сфер, покращення стану природи та збереження біологічного розмаїття, збереження національного багатства, духовної культури, забезпечення адаптації населення до нових умов господарювання, екологізація мислення

В Україні відсутня чітка організаційна система руху та контролю за використанням централізованих державних інвестиційних коштів. Механізм розподілу коштів у позабюджетних і галузевих державних фондах залишається непрозорим, організаційно складним, не забезпечує відбору найефективніших проектів і не має елементів чіткої економічної відповідальності.

Очевидно, що постала необхідність створення принципово нових організаційних структур для успішного функціонування економічного механізму державної інвестиційної політики.

Проте, лише інституційного забезпечення недостатньо для ефективної реалізації державних інвестицій. Викликає занепокоєння недосконалість визначення державних пріоритетів інвестування, серед яких продовжують залишатися збитковими, низькорентабельними сфери, які, насамперед, потребують якісних змін у принципах господарювання. Держава повинна сконцентрувати обмежені фінансові ресурси в галузях, що виробляють кінцеву продукцію, мають значний експортний потенціал, забезпечують швидкий обіг капіталу та стабільні бюджетні надходження.

Актуальним для України залишається питання щодо формування сприятливого інвестиційного середовища, яке впливає на інвестиційну привабливість України.

Зважаючи на проаналізовані світові моделі управління інвестиційної політики та умови розвитку інвестиційної політики в Україні, слід зазначити, що „сліпе” та „необдумане” копіювання хоча б однієї не призведе до позитивних результатів, а навпаки, знищить той початок, який ми маємо на сьогодні. Враховуючи унікальність нашої держави, зручне географічне положення, наявність різноманітних природних копалин, висококваліфікований персонал, потрібно розробляти свою модель здійснення інвестиційної політики.

Таким чином, важливість розробки принципів інвестиційного менеджменту не викликає сумнівів, тому, зараз необхідно розробити інвестиційний механізм, який би був адекватний сучасним ринковим умовам. Такий механізм повинен об'єднати форми іноземного, державного та приватного інвестування, оптимізувати взаємозв'язок різних суб'єктів інвестиційної діяльності; створення відповідної законодавчо-нормативної бази, а також інші заходи, які повинні упорядкувати інвестиційний процес як на окремих підприємствах і фірмах, так і на рівні національного господарства в цілому.

Література:

1. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. - К.: Наукова думка, 1998. - 382с.

2. Захарін С.В. Перспективи інтеграції України у міжнародний інвестиційний ринок // Фінанси України. – 2003р. - №9. – с. 102 – 112

3. Осецький В.Л. Інвестиційна модель зростання економіки // Фінанси України. – 2003р. - №1. – с. 21 – 27

4. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. - К.: Лібра, 1998. - С.100.

5. Сазонець І.Л., Джусов О.А., Сазонець О.М. Міжнародна інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. — 156 с.

6. Черкесов В.Е. Международные инвестиции: Учеб. пособие. – 2-е изд., пере раб. и доп. – М.: Дело, 2003. – 288 с.

7. Institutional Reform and Decision-Making Efficiency in the European Union Heiner Schulz, Thomas Konig American Journal of Political Science, Vol. 44, No. 4 (Oct., 2000), pp. 653-666