«Экономические науки» / Банковское дело

Нєдєльчева Ганна Володимирівна

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

СТРАХУВАННЯ ЗАСТАВНОГО МАЙНА ЯК ЗАСІБ ЗНИЖЕННЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ

У роботі висвітлено сутність застави, критерії її оцінки, визначено необхідність її страхування для мінімізації банківських ризиків, а також розкрито основні проблеми розвитку співпрацювання банків та страхових компаній і можливі шляхи їх подолання.

Як відомо, в ринкових умовах не існує варіантів здійснення кредитних операцій, які б цілком виключали ризик і заздалегідь гарантували визначений фінансовий результат, тобто для банківської діяльності узагалі і кредитної зокрема важливим є не запобігання ризику і втрат взагалі, а оцінка і зниження їх до мінімально можливого рівня. З цього випливає те, що при сучасному розвитку банківського кредитування і підвищенні попиту на різні види кредитів виростає і роль застави, як правового інструменту, що повинен забезпечити своєчасне і повне погашення зобов’язання [3].

Розглядаючи заставу на одержання позики, банк завжди повинен враховувати перспективу погашення зобов’язань перед вкладниками. Тому перед тим, як видати кредит, необхідно оцінити пов’язаний з ним ризик, і в першу чергу, ймовірність непогашення позики своєчасно. Забезпечення – це остання лінія оборони для банку, і рішення банку надати позику завжди повинне базуватися на достоїнствах самого проекту, що фінансується, а не на привабливості забезпечення. Законом України “Про заставу” визначено, що в основу гарантій покладено заставу майна чи майнових прав, за допомогою яких забезпечуються зобов’язання боржника. Згідно цього закону, право на заставу – це спосіб забезпечення зобов’язань, при якому кредитор має право в разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами. Використання застави забезпечує зниження ризику неповернення кредиту, адже банк забезпечує наявність вторинного джерела його погашення.

Згідно ст.575 ГКУ і положенню Закону про заставу виділяють 5 видів застави: іпотека, заклад, застава товарів в обороті, майнові права та цінні папери [1]. Сутність, розмір і строк погашення зобов’язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави розглядаються в ст.12 Закону про заставу. При оцінці застави використовують Методику оцінки. За цією методикою щоб те чи інше майно стало предметом застави, необхідна його відповідність критеріям прийнятності та достатності – якісна і кількісна оцінка.

До загальних вимог якісної сторони предметів застави відносять те, що: предмети застави повинні належати позичальнику або знаходитися в його повному господарчому віданні; предмети застави повинні мати грошову оцінку; предмети застави повинні бути ліквідними. Загальними вимогами до кількісної визначеності предметів застави є перевищення вартості заставного майна суми основних зобов’язань, які має заставодавець стосовно заставодержателя. Специфічні вимоги до характеристик застави залежать від виду застави та ступеня ризику, що супроводжує відповідні заставні операції.

Значні ризики в споживчому кредитуванні пов’язані з умовами збереження предметів застави та їх страхування. Ризики, пов’язані з втратою предметів застави або їх відсутності називаються кредитними. Зменшення ризиків досягається шляхом страхування майна.

Більшість кредитів надається під заставу майна, яке є застрахованим, що зменшує кредитний ризик. Для страхування застави банк співпрацює з існуючими страховими компаніями або створює власні. У той же час існує багато проблем, пов’язаних з виплатою страхового відшкодування, що обумовлено недовірою до страхових компаній, недостатня законодавча урегульованість спірних питань, нерозвиненість формування спеціальних страхових резервів тощо.

У роботі запропоновано також ряд можливих шляхів подолання проблем, пов’язаних зі страхуванням застави:

- внесення до видів діяльності банку здійснення страхування, шляхом пропонування пакету фінансових послуг, до яких включені страхові продукти;

- вдосконалення існуючої системи страхування іпотечних ризиків: якщо при реалізації об’єкта застави банки невзмозі повністю погасити кредитну заборгованість, то різницю повинна компенсувати страхова компанія;

- вдосконалення титульного страхування, введення страхування ризиків втрати прав власності на предмети іпотеки;

- об’єднання банківської діяльності зі споживчого кредитування з торговими посередниками, впровадження непрямого споживчого кредитування;

- співробітництво банків з рієлторськими фірмами: рієлтори за договором поруки приймають на себе проведення експертної оцінки застави, реєстрацію прав власності на іпотекодавця, юридичну експертизу документів на заставу, надання інформаційних та консалтингових послуг тощо, та у разі невиконання позичальником умов кредитування, реалізацію об’єкту нерухомості [2].

Таким чином, для забезпечення надійної діяльності банків необхідне вдосконалення страхування застави шляхом поєднання системи кредитування зі страховими послугами.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Господарський кодекс України.

2. Кудряшов С. Ризики споживчого кредитування та напрями їх обмеження // Світ фінансів. – 2007. - Випуск 1 (10). – С. 153-158.

3. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. Л.О. Омелянович, В.Г.Сєвка, А.Ф.Кононенко та ін.: Навч. посібник / Керівник авт. кол. І наук. ред. проф. Л.О.Омелянович. – Донецьк: ДонДУЕТ ім.. М.Туган-Барановського, 2002 р. – 283 с.