К. е. н. Акєнтьєва О. Б., Дзюба К.В, Іванська О.В.

Донецький державний університет управління

Аудит ефективності” і державний фінансовий контроль:

їх зв’язок та відмінності

Перехід України до ринкових відносин почався розвитком підприємств недержавної форми власності, роздержавлення та приватизації державного майна. Такий перебіг подій вимагав принципово нових підходів до створення системи фінансового контролю. Важливим елементом системи стали служби контрольно-ревізійного Управління Міністерства фінансів України.

Актуальною проблемою нашого часу постав пошук нових форм державного фінансового контролю, які забезпечують підтримку між державою, громадським суспільством і ринковими силами в процесі використання державних бюджетних коштів; назріла потреба в оцінці ефективності управління державними ресурсами, яка відповідно повинна привести до модернізації державного фінансового контролю й спрямування його на проведення глибокого аналізу системи державного управління.

Розробкою цієї проблеми в Україні займалися такі вітчизняні спеціалісти: І.Стефанюк [1], С.Дзюба, М.Рубан і Г.Давидов [2], І.Іванова [3]. Цікавими є обґрунтування цієї проблеми російськими економістами В.Двуреченських, М.Погосяна [4], С.Степашина, Є.Чегринеця, Ю.Чернавіна, С.Шохіна та ін.

Метою даної статті являється: аналіз практичних, теоретичних і правових основ аудиту ефективності як форми державного фінансового контролю в Україні; проведення порівняльної характеристики між аудитом ефективності та державним фінансовим контролем. Під фінансовим державним контролем (далі –ДФК) зазвичай розуміють одну з найважливіших функцій державного управління, яка спрямована на виявлення відхилень від прийнятих стандартів законності, доцільності й ефективності управління фінансовими ресурсами та іншою державною власністю, а за наявності таких відхилень – на своєчасне вжиття відповідних коригувальних і запобіжних заходів” [5, с.138].

Управління державними фінансами представляє собою форму довіри. Тому з часів Римської імперії концепція та процес аудиту тісно пов’язані з державним фінансовим управлінням. Європейська практика вживає слово “аудит” як синонім контролю. Згідно з міжнародними стандартами аудиту (INTOSAI) існує кілька його видів: (1) фінансовий – перевірка правильності або відповідності. Фінансовий аудит охоплює: вивчення й оцінку фінансових записів, аудит фінансових систем і трансакцій, перевірку відповідності чинним нормам; (2) аудит ефективності охоплює: аудит адміністративної діяльності, аудит ефективності трудових ресурсів, аудит ефективності з метою досягнення результатів. Аудит ефективності стосується не лише сфери управління фінансами, а більше аналізу прийнятих управлінських рішень.

Сутність фінансового аудиту полягає у встановленні порушень та розбіжностей між фактичними даними та законодавчими нормами. Він проводиться на щорічній регулярній основі стосовно чітко визначеного кола підконтрольних організацій. Слід зазначити, що контрольні органи розвинутих країн набули досвіду проведення фінансового аудиту, як інструменту контролю за виконанням державного бюджету. Подальшого свого розвитку він набув, як новий вид державного фінансового контролю – перевірки ефективності витрат бюджетних коштів, що отримав назву „аудит ефективності”.

Аналіз результатів впровадження ефективного контролю в організації державного контролю переконують у необхідності вдосконалення контрольно-ревізійної системи в Україні. Постановою Кабінету Міністрів України № 1777 від 31.12.2004р. закріплено визначення: „Аудит фінансової та господарської діяльності бюджетної установи – це форма державного фінансового контролю, яка спрямована на запобігання фінансових порушень та забезпечення достовірності фінансової звітності” [6,с.2]. Дослідження визначень, які містяться у Глосарії основних термінів, що розроблені 1989 року в рамках INTOSAI (Міжнародної організації вищих контролюючих органів), Законі України “Про аудиторську діяльність” (далі –Закон) [7], Бюджетного кодексу (ст.26 [8]), дозволяють зробити висновок, що термін “аудит фінансової та господарської діяльності бюджетної установи” більш відповідає англомовному “audit”, бо означає весь контроль, який передбачає встановлення належного рівня внутрішнього контролю, ступеня достовірності відображення в обліку та звітності здійснених фінансово-господарських операцій та якості (законності чи незаконності) використання коштів і майна суб’єкта господарювання.

В принципі, існує дві форми аудиту в державному секторі, а саме: (1) зовнішній аудит; (2) внутрішній аудит. Зовнішній аудит здійснюється Рахунковою палатою України (Вищим органом фінансового контролю − в інших країнах). Внутрішній аудит здійснюється внутрішньовідомчими управліннями (відділами). Зовнішній контроль та аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ здійснюється Рахунковою палатою − в частині контролю за використанням коштів Державного бюджету України, Головним контрольно-ревізійним управлінням України − відповідно до його повноважень[8,с.16].

Викликає особливий інтерес думка І.Стефанюка, який пропонує аудиторську діяльність в Україні ідентифікувати як аудит ефективності й дає йому таке визначення – „це форма контролю, яка являє собою сукупність статистичних, ревізійних і аналітичних дій, спрямованих на визначення рівня ефективності державних вкладень у процесі реалізації запланованих цілей, встановлення факторів, перешкоджаючих досягненню максимальному результату в процесі використання певного обсягу трудових, матеріальних і фінансових ресурсів і обґрунтування пропозицій щодо підвищення ефективності використання державних ресурсів” [1, с.4].

Органи, які займаються завданнями проведення аудиту ефективності, є державні органи, наділені повноваженнями, які проводять державний аудит органів державної влади. Звичайно вони створюються законодавчими органами і є для них та суспільства в цілому альтернативними джерелами інформації. В Україні органами державного аудиту є Рахункова палата України й Рахункова палата Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Аудит ефективності значно відрізняється від фінансового контролю, тому доцільно буде розглянути їх порівняльну характеристику (табл.1).

Таблиця 1

Порівняльна характеристика державного фінансового контролю та аудиту ефективності

Показники	Аудит ефективності	Державний фінансовий контроль
Об’єкти	Використання державного майна, їх облік та обіг, а також перевірка нормативних правових актів, експертиза фінансових та інших результатів	Використання державного майна, їх облік та обіг
Суб`єкти	незалежний контроль	внутрішній контроль
Мета	інформації про стан об’єктів контролю	оцінка існуючого стану об’єктів контролю, прогноз розвитку цього стану та підготовка рекомендацій для вирішення виявлених проблем

Зумовлено це тим, що метою фінансового контролю в Україні є оцінка вірогідності бухгалтерського обліку і фінансової звітності, а метою аудиту ефективності – оцінка рівня економічності, ефективності і результативності державних заходів, програм і діяльності структур, які підлягають контролю.

Між поняттями „державний фінансовий контроль” і ”аудит ефективності” є відмінність між об’єктами і суб’єктами їхньої діяльності. Об’єктом державного фінансового контролю є використання державних фінансів і майна, їх обіг і облік. Тут слід погодитись з визначенням об’єкту державного фінансового аудиту, яке пропонує М.Погосян: „Об’єкт державного фінансового контролю – діяльність державного сектора з правильного, цільового, економічного й ефективного використання державних фінансових та інших матеріальних і нематеріальних ресурсів, що належать державі” [4, с.123].

Об’єкт аудиту ефективності включає контроль за всіма рішеннями, що приводять до певних фінансових операцій: ними стають не лише фінансові кошти і майно держави, їх облік і обіг, а й перевірка нормативних правових актів, експертиза фінансових та інших результатів, досягнутих у ході виконання бюджету; оцінка прогнозів і напрямків розвитку як окремих галузей економіки і регіонів, а й країни в цілому. Аудит ефективності має загальнодержавний характер, який проявляється в основній меті – надання незалежної інформації громадянам проте як виконавча влада керує країною і захищає їх інтереси, яких успіхів реально зможе досягти.

Існує також розбіжність між суб’єктами державного фінансового контролю і аудиту ефективності, яка розкривається в самих поняттях „аудит”, і „фінансовий контроль”. Поняття „аудит” передбачає незалежний контроль за фінансовою звітністю організації, який здійснюється аудитором. Поняття „фінансовий контроль” включає внутрішній фінансовий контроль, який здійснюється організацією, як одна із функцій управління. Таким чином в суб’єкті аудита і об’єкті перевірки завжди різні особи, то у фінансовому контролі вони можуть збігатись.

Між аудитом ефективності та державним фінансовим контролем також є відмінність між отриманими результатами. Метою державного фінансового контролю є надання об’єктивної інформації про стан об’єктів контролю за допомогою якої органи державної влади приймають відповідні рішення. На відміну від цього виду перевірки, метою аудиту ефективності є не лише оцінка існуючого стану об’єктів контролю, а й прогноз розвитку цього стану та підготовка рекомендацій для вирішення виявлених проблем у бюджетів окремих регіонів та країни в цілому.

З огляду на це увага науки, держави і суспільства має бути звернута на розвиток саме державного фінансового контролю, оскільки роль і значення цього виду контролю значно підвищується в умовах ринкової економіки в Україні.

Слід зазначити, що у нашій державі відчувається значний брак фінансових ресурсів, які направляються на підтримку та реалізацію бюджетних програм, тому така форма контролю, як аудит ефективності, являється необхідною в специфічних інституціональних умовах України.

Результати проведеного дослідження дозволяють зробити наступні висновки: 1. Державний фінансовий контроль − це одна з найважливіших функцій державного управління. 2. Державний аудит − це частина загальної регулятивно-правової системи держави. 3. Аудит ефективності − це форма державного аудиту.

Результати проведеного дослідження можна застосовувати у навчальному процесі при вивченні дисциплін: “Аудит”, “Організація і методика аудиту”. Перспективи подальших наукових досліджень полягають у визначенні критеріїв та процедури вибору об’єктів аудиту.

Література

1. Стефанюк І.Б. Бюджетна реформа вимагає нових форм контролю // Фінансовий контроль. – 2004. – №5. – С. 3-8.

2. Давидов Г.М. Аудит: Навч. посіб. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001. – 363с.

3. Іванова І.М. Реформування системи державного фінансового контролю // Фінанси України – 2005. – №6. – С. 145-149.

4. Погосян М.Д. Счетная палата Российской Федерации. – М.: Юристъ, –1998. – 304с.

5. Юргелевич С.В. Система державного фінансового контролю // Фінанси України – 2002. – №4. – С. 138-144.

6. Про порядок проведення органами Державної контрольно-ревізійної служби аудиту фінансової та господарської діяльності державних та бюджетних установ: Постанова Кабінету Міністрів України від 31.12.2004р. № 1777

7. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22.04.1993 р. №3125-XII.

8. Бюджетний кодекс України. –К.: Парламентське вид-во, 2001. – 63 с.