Экономические науки / 14.Экономическая теория.

Ковальчук Ю.Я., Іванкевич О.В., Лелик А.В.

Львівська комерційна академія

СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ

ПОДАТКОВОЇ БАЗИ ПІДПРИЄМСТВ МАЛОГО БІЗНЕСУ

Фактором впливу на рівень податкової бази є собівартість продукції (робіт, послуг). Методика формування останньої завжди піддається всеохоплюючій податковій перевірці з огляду на дві об’єктивні причини. По-перше, не існує жодної податкової системи з лояльним режимом перенесення витрат на собівартість як механізму повного списання витрат, пов’язаних з підготовкою, організацією, веденням господарської діяльності, реалізацією продукції. Навпаки, чинне податкове законодавство передбачає поділ понесених витрат на ті, що відносяться на собівартість; ті, що покриваються за рахунок прибутку; ті, що мають подвійне призначення. Специфіка комерційного процесу і пов’язані з його організацією витрати неодноразово виходять за рамки визначеного податковим законодавством порядку формування собівартості з метою оподаткування. Інтереси платників і податкової служби набувають діаметрально протилежних рис, які можливо врегулювати виключно в судовому порядку, що суттєво підриває «податковий авторитет» держави, спонукає носіїв фіскальної суті до урізноманітнення форм ухилення від сплати податків, їх перекладання, заниження об’єктів оподаткування і фактичних сум податкових зобов’язань.

По-друге, механізм списання витратних елементів на результати фінансово-господарської діяльності малих підприємств у прямій (зменшення оподатковуваного прибутку) чи непрямій (включення до складу валових витрат) формах значною мірою визначається особливостями організації корпоративного фінансового менеджменту, рівнем і структурою податкового навантаження, конкурентним бізнесовим середовищем, недосконалістю податкової та фінансової звітності.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст. 5) встановлено, що до валових витрат виробництва та обігу відносяться суми будь-яких витрат підприємства у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що закуповуються суб’єктами господарювання для подальшого використання у власній господарській діяльності. З метою оподаткування валові витрати коригуються на суму перевищення балансової вартості покупних матеріалів на кінець звітного періоду над їх вартістю на початок періоду, а їх оцінка, як зазначалося вище, проводиться за правилом першої події.

Водночас Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» оцінка вибуття матеріальних цінностей здійснюється за одним із наведених нижче методів:

1. Метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів. Вказаний метод дає можливість суб’єкту господарювання регулювати величину чистого доходу шляхом реалізації найдорожчих або найдешевших одиниць запасів. Однак сфера його застосування у галузі малого бізнесу є надто обмеженою.

2. Метод середньозваженої собівартості, коли чистий прибуток набуває середнього значення, що найповніше відповідає величині фінансового результату порівняно з іншими методами. При зростанні цін собівартість запасів на кінець звітного періоду зазвичай є нижчою ринкової вартості.

3. Метод собівартості перших за часом надходження товарних запасів. При використанні даного методу в умовах зростання цін виникає найнижча собівартість реалізованої продукції внаслідок врахування низьких цін на раніше придбану продукцію і, як наслідок, – найвищий абсолютний розмір чистого прибутку.

4. Метод собівартості останніх за часом надходження запасів. Результатом застосування даного методу є максимально наближена до реальної своєї величини собівартість реалізованої товарної продукції, оскільки складовими останньої є останні товарні надходження за поточними ринковими цінами, а також менший чистий прибуток за умови зростання цін. В умовах цінового росту такий стан речей сприятиме максимальному збільшенню собівартості товарної продукції і, відповідно, мінімізації планової величини чистого прибутку.

Слід зауважити, що згідно з положеннями Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 24.12.2002 року № 349-ІV у практиці фінансового рахівництва дозволено використовувати лише метод ідентифікованої собівартості та метод собівартості перших за часом надходження запасів. Подібна суперечливість законодавчих норм і тлумачень, на наш погляд, повинна бути вирішена на засадах економічної доцільності й фіскальної прагматики. Платникам податків слід надати право вибору методу оцінки вибуття запасів шляхом встановлення його у наказі про облікову політику на календарний рік. Однак, керуючись вимогами податкового обліку, у своєму виборі суб’єкту підприємницької діяльності необхідно також враховувати технічні можливості обробки бухгалтерської інформації і за її відсутності максимально наблизити інформацію бухгалтерського обліку для цілей податкового.

Аналогічні підходи необхідно також застосовувати в процесі реалізації амортизаційної політики, яка насамперед має ґрунтуватися на можливості вибору найбільш оптимального методу списання зносу необоротних активів – прямолінійного, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивного, виробничого.

Водночас необхідно мати на увазі, що всі податкові платежі, незалежно від джерела їх сплати, у кінцевому підсумку зменшують чистий прибуток підприємства. Врахування всіх чинників, які впливають на базу оподаткування, дозволяє не тільки позитивно вплинути на розмір прибутку шляхом оптимізації податків, а й перешкодити виникненню штрафних санкцій, зменшивши у такий спосіб загальний рівень витрат, пов’язаних з оподаткуванням.