Кулікова Л.В., Войтович О.А.

Одеська державна академія будівництва та архітектури

визначення стратегії антикризового управління

Серед актуальних і складних проблем розвитку соціально-економічного процесу в Україні слід відмітити наступну: за останні десять років кількість неплатоспроможних підприємств значно зросла. Саме тому пошук шляхів оздоровлення фінансового стану неплатоспроможних підприємств займає одне з провідних місць в сучасних наукових дослідженнях. Рішення цих питань означає успішне практичне застосування програми антикризових заходів, що розроблена з урахуванням індивідуальності розвитку кожного підприємства та здатна реально допомогти організаціям, які знаходяться на межі банкрутства. Необхідною базою для створення такої програми є результати якісного аналізу ситуації та виявлення основних критеріїв, за якими можна кваліфікувати кризові явища.

Проблемі діагностики фінансової стійкості та виявлення кризового стану присвячено багато наукових розробок, однак галузь застосування кожної з них досить вузька та відноситься більш до спеціальних випадків, чим до широкого спектру систем. Л.В.Маханько, наприклад, розглядав проблему економічної стійкості підприємства комплексно, але у його роботі не враховані основи формування антикризового управління [1]. Абрютіна М.С. та Грачев А.В. розглядають фінансову стійкість підприємства окремо для кожного підприємства, та не визначають факторів кризового стану і напрямків санаційних заходів [2].

Криза означає тенденцію спаду виробничої активності та є невд’ємною частиною циклу ринкової економіки. Виникнення поняття антикризового управління у вітчизняній практиці обумовлене введенням правового регулювання діяльності господарюючих суб'єктів, що мають ознаки фінансової неспроможності, які можна характеризувати явищами банкрутства. Потреба такого роду регулювання як нової сфери економічних відносин в умовах реформування економіки України є необхідною і відповідає інтересам цільової орієнтації зацікавлених сторін. З одного боку це інтереси держави, які полягають в створенні правового поля для здійснення заходів оздоровлення структур, що не адаптуються або погано адаптуються в умовах ринку; з другого – власників підприємств – що орієнтовані на можливості розвитку в умовах реальної конкуренції.

Таким чином, будь-яке управління є антикризовим, а зміст і методи ефективного (звичайного) і антикризового управління не відрізняються. Проблема полягає у складності специфічного визначення антикризового управління. Отже, необхідно сформулювати інше поняття кризи, диференціювати його фази, що відрізняються змістом, наслідками і необхідними заходами щодо їх усунення [3].

Перша фаза - зниження рентабельності і об'ємів прибутку (криза в широкому сенсі). Наслідком цього є погіршення фінансового положення підприємства, скорочення джерел і резервів розвитку.

Друга фаза - збитковість виробництва. Наслідком є зменшення резервних фондів підприємства (якщо такі є - інакше відразу наступає третя фаза).

Третя фаза - виснаження або відсутність резервних фондів. На погашення збитків підприємство направляє частину оборотних коштів і тим самим переходить в режим скороченого відтворення.

Четверта фаза - неплатоспроможність. Підприємство досягло того критичного порогу, коли немає засобів профінансувати навіть скорочене відтворення і (або) платити по попереднім зобов'язанням. Виникає загроза зупинки виробництва і (або) банкрутства.

Таким чином, саме для третьої і четвертої фаз характерні нестандартні, екстремальні умови функціонування підприємства, що вимагають термінових вимушених заходів. Ключовим моментом слід відмітити настання або наближення банкрутства, що і повинне бути об'єктом антикризового управління, основною метою якого є забезпечення стійкого фінансового стану на ринку за будь-яких економічних, політичних і соціальних змін.

Важлива роль в антикризовому управлінні належить фінансовому менеджменту, який представляє з'єднання стратегічних і тактичних елементів ресурсного забезпечення підприємництва, що дозволяють керувати грошовими потоками і знаходити оптимальні рішення.

Фінансовий менеджмент направлений на управління фінансовими ресурсами і відносинами, що виникають між господарюючими суб'єктами в процесі руху грошей і містить в собі стратегію і тактику управління. Під стратегією в даному випадку мається на увазі загальний напрям і способи використання фінансових коштів для досягнення поставленої мети. Стратегія дозволяє сконцентрувати зусилля на оптимальному варіанті, що не суперечить прийнятому курсу розвитку підприємства. Розробка антикризової стратегії дозволяє цілеспрямовано залучати фінансові ресурси в ті сфери, які можуть принести максимальну економічну вигоду.

Відкоректована за результатами діагностики фінансового стану підприємства стратегія повинна забезпечувати високі темпи його операційної діяльності при одночасній нейтралізації загрози банкрутства в майбутньому періоді. З урахуванням наведеного, першочерговою метою при розробці стратегії антикризового управління слід вважати урахування фази кризового стану підприємства, а також визначення і реалізацію стратегічних цілей.

Література

1. Маханько Л.В. Экономическая устойчивость предприятия как основа его динамического развития // «Прометей» Регіональний збірник наукових праць з економіки. 2006. – Випуск 2(20). С. 132-136

2. Абрютина М.С., Грачев А.В. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия. – М.: Дело и Сервис, 2000. – С. 46.

3. Антикризисное управление: принятие решений на краю пропасти. http://business.rin.ru