к.е.н. ВЕРМІЄНКО Т.Г.

ДВНЗ “Херсонський державний аграрний університет”

РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В УКРАЇНІ

На сучасному етапі розвитку добре скоординованої і всеохоплюючої системи управління інноваційними процесами в Україні поки ще не існує. Найважливішою функцією держави є інформаційне забезпечення споживачів і розроблювачів технологій. У даний час відбувається як трансформація державної інформаційної системи, так і поява альтернативних систем в інноваційній сфері. Централізована частина інформаційної системи, що існує за рахунок держбюджету, зведена в даний час до мінімуму.

При формуванні нової моделі національної інноваційної системи, одну з ключових ролей відіграє інноваційна інфраструктура, яка забезпечує горизонтальні і вертикальні зв’язки між суб’єктами інноваційної діяльності, сприяє прискоренню трансферту знань і дифузії технологій.

Однією з таких форм управління є менеджмент циклу “наука – техніка – виробництво”, до якої, зокрема, відносяться так звані технопарки, технополіси, інкубатори, венчурні фонди й інноваційні центри.[1]

Дослідженням теоретичних та практичних проблем розвитку інноваційної інфраструктури в Україні займаються такі науковці, як Власенко О.С., Дацій О.І., Жилінська О.І., Зінченко О.П., Маліцький Б.А., Підмогильний М.В., Радзієвська Л.Ф., Чумаченко М.Г., Шингур М.В. та інші.

Поява інноваційної інфраструктури зумовлена потребою суб’єктів інноваційної діяльності у функціях, які вона спроможна реалізувати, а також тим, що суб’єкти інноваційної діяльності, за умови існування та функціонування інноваційної інфраструктури, досягають вищого рівня ефективності, а ніж без неї. Інноваційній діяльності притаманні багатостадійний характер і багатоманітність організаційних форм впровадження, що потребують адекватних сполучних ланок, якими є об’єкти інноваційної інфраструктури.

В Україні необхідність запровадження інноваційної моделі розвитку на підприємстві існує серед середніх і малих підприємств. Така тенденція зумовлена еволюцією українського ринку та, відповідно, еволюцією моделей поведінки підприємств на ньому. Саме малі та середні підприємства є вузькоспеціалізованими і не мають потреби та змоги постійно тримати у штаті спеціалістів у інноваційній сфері, є найактивнішими користувачами послуг об’єктів інноваційної інфраструктури, сьогодні українська економіка, як ніколи, потребує розвитку інноваційної інфраструктури для підтримки суб’єктів інноваційної діяльності.[2]

Так, залишаються актуальними проблеми формування комплексного підходу до аналізу змісту та економічного значення кожного з об’єктів інноваційної інфраструктури для економіки України, формування комплексної системи методів та інструментів державного регулювання і стимулювання їхнього розвитку. Потребує значної уваги і нормативно-законодавче регулювання створення та функціонування об’єктів інноваційної інфраструктури, необхідне визначення на законодавчому рівні форм і механізмів їх державної підтримки, як це уже зроблено в багатьох країнах.

В нашій країні утворена діяюча Асоціація бізнес-інкубаторів. Налагоджено інтенсивний процес обміну інформацією з концепцій інноваційного бізнесу і менеджменту з фахівцями зі США, що ставлять собі за мету дати молодим українським дослідникам та інженерам інформацію, пов’язану з дифузією технологій з лабораторій на ринок.

Бізнес-інкубатори, технопарки й інші структури підтримки малих організацій, незважаючи на об’єктивні труднощі, які склалися, можуть створювати сприятливі умови для розвитку науково-інноваційних і технологічно орієнтованих фірм. Бізнес-інкубатор є одною з найважливіших функціональних ланок технопарків, що допомагає підприємцю-новатору визначити свою “нішу” на ринку наукомісткої продукції, скласти бізнес-план, пройти навчання основам ринкової економіки й особливостям ділової поведінки періоду формування ринкових відносин; забезпечує менеджментом, маркетингом, пошуком партнерів. На сучасному етапі розвитку зареєстровано 8 технопарків України і становить майже 2,9 млрд. грн. Загальна сума інвестицій на виконання інноваційних проектів технопарків становить майже 320 млн. грн. У технопарках постійно збільшується кількість робочих місць, що дає економічний і соціальний ефект. Також, за даними Держкомпідприємництва, в Україні існує 71 бізнес-інкубатор, загальною площею – 8997 кв.м. Ними було створено 460 підприємств та 2335 робочих місць.[2]

Центральною ланкою технопарку є венчурний капітал, який сприяє становленню і зміцненню коопераційних відносин підприємств. Ринок венчурного капіталу в Україні має чималі перспективи: сьогодні працює велика кількість наукових установ, які мають висококваліфіковані кадри і великий досвід розроблення нових технологічних рішень у найрізноманітніших галузях науки й техніки; удосконалюється правове забезпечення функціонування ринку капіталів; поліпшується правова база у сфері підприємницької діяльності. Але, з іншого боку, існують певні умови, що відлякують іноземних венчурних капіталістів від співпраці з нашими підприємцями. Відсутність гарантій з боку держави щодо чесності й прозорості здійснення підприємницької діяльності є головною цьому причиною. Тому має бути допрацьоване законодавство, аби умови інвестування українських підприємств стали привабливішими не лише для іноземних інвесторів, а й для вітчизняних власників капіталів. Найбільшими венчурними компаніями, які працюють сьогодні в Україні, є ІК “Інеко”, Фонд Євровенчерз Україна, Фонд “Дніпро”, WNISEF.

Вивчаючи досвід створення інноваційних структур у країнах з перехідною економікою, слід зазначити значні складності і створення бізнес-інкубаторів і технопарків. Створення бізнес-інкубатора, а тим більше технопарку є складною, дорогою і довгостроковою справою. Але воно дуже перспективне, тому що має стратегічне значення, вектор орієнтації якого спрямований у технології XXI ст. Бізнес-інкубатори і технопарки є своєрідним механізмом самопідтримуючого розвитку регіонів. Це центри кристалізації наукових думок, новаційних ідей, підприємництва. Але не можна очікувати від них миттєвої віддачі. Приміром, досвід Росії показує, що період становлення і досягнення апогею діяльності технопарку складає 8 – 10 років.

Таким чином, подальше становлення і розвиток мережі бізнес-інкубаторів, наукових і технологічних парків в Україні буде визначатися як об’єктивними труднощами, так і національними особливостями реалізованої економічної моделі стимулювання інновацій.

Отже, по-перше, становлення інноваційної інфраструктури об’єктивно зумовлене як зростанням потреб суб’єктів інноваційної діяльності в послугах, що нею надаються, так і рівнем розвитку національної науково-технічної сфери, наявністю науково-технічних розробок, що могли бути комерлізовані; по-друге, інноваційна інфраструктура в Україні пройшла етап становлення, про що свідчать результати функцонування 8 вітчизняних технопарків, 71 бізнес-інкубатора та низки інноваційних центрів. Розвиток національної інноваційної інфраструктури має передбачати головні цілі й завдання діяльності об’єктів інноваційної інфраструктури, форми їх державної підтримки, джерела та порядок їх надання; систему класифікації; систему державної акредитації для підтвердження рівня компетентності і відповідності діяльності об’єктів інноваційної інфраструктури заявленим цілям.

Список використаної літератури:

1. Василенко В.О., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент.// Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури. – 2005. – С. 437.

2. Жилінська О.І., Чеберкус Д.В. Розвиток інноваційної інфраструктури.// Фінанси України. – 2005. – № 7. – С. 57-67.

3. Притикіна О.Л., Стасюк Ю.М., Щипанова О.В. Інноваційна політика України та інтеграція до ЄС.// Фінанси України. – 2005. – С. 36-43.

ЗАЯВКА

на участь у Міжнародній науково-практичній

інтернет - конференції

“Ефективні інструменти сучасних наук”

Прізвище І.Б. – Вермієнко Тетяна Григорівна.

Вчене звання – кандидат економічних наук.

Місце роботи – доцент кафедри фінансів ДВНЗ “Херсонського державного

аграрного університету”.

Адреса – 73006, м. Херсон, а/с 28.

Телефон – дом. 8(0552) 22-23-64, моб. 8-097-906-59-29.

Секція – Фінансові відносини.

Тема доповіді – Розвиток інноваційної інфраструктури в Україні.