Загорний А.І.

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С. Попова

Тенденції розвитку Національної інноваційної системи України

Сучасний етап розвитку національної економіки характеризується актуалізацією процесів підвищення ефективності виробничої структури, розвитку внутрішнього ринку та експортоорієнтованої діяльності, протікання яких має відбуватися з огляду на стратегію інформаційно-інноваційної конкурентоспроможності. Вищесказане обумовлює зростання наукового та практичного інтересу до проблем інноваційної діяльності. Так, у програмі розвитку „Україна-2010” зазначається, що досягнення конкурентоспроможності України в системі глобального світового господарства потребує посилення інноваційного спрямування промислової політики. За мету ставиться подолання суттєвої розбіжності між наявним потенціалом інноваційного розвитку (значні можливості для ефективних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт за показниками розвитку вищої освіти, рівня науково-дослідних установ, чисельності та кваліфікації вчених і інженерів тощо) та низькою ефективністю його використання.

Отримання нових знань та технологій та їх еффективне використання в соціально-економічному розвитку в певній мірі визначає роль та місце країни в світовому товаристві, рівень життя народу та забеспечення національної безпеки. В промислово розвинутих країнах 80-95% приросту ВВП приходиться на долю нових знань, перевтілених в техніці та технологіях. Цей перехід на інноваційних шлях розвитку стає можливим завдяки створенню національних інноваційних систем (НІС). Стала закономірним результатом попереднього індустріального розвитку, НІС як дієва система інститутів дозволила високорозвиненим країнам забезпечити блискучі технологічні прориви і підтримувати конкурентоспроможність своїх економік на найвищому рівні.

Під НІС мається на увазі сукупна діяльність у межах конкретної держави організацій (структур), зайнятих виробництвом та комерційною реалізацією наукових знань і технологій. Найважливішою частиною НІС є комплекси інститутів правового, фінансового та соціального характеру, що забезпечують взаємодію наукових і підприємницьких структур та міцні національні корені, що мають традиції, політичні й культурні особливості.

Тому у сьогоднішніх умовах для України вкрай актуальною стає проблема створення національної інноваційної системи як нової ефективної структури управління науково-технічною сферою країни. Побудова принципово нової НІС, адаптованої до вимог ринкової економіки, буде стимулювати зростання конкурентноздатності продукції українських підприємств, створить умови для подолання слабкого місця вітчизняної прикладної науки - відсутності зв’язку між освітою, наукою і виробництвом, а також стане каталізатором інноваційної активності, особливо в сфері наукомісткого підприємництва.
 Виділимо основні проблеми у формуванні національної інноваційної 

системи :
1. Відсутність стратегії переходу України до інноваційної стратегії розвитку, неналежне використання методів наукового планування на всіх рівнях управління (системного аналізу, прогнозування, оптимізації, програмно-цільових методів управління, тощо), недостатній рівень інноваційної культури працівників органів державної влади. 
На сьогодні проголошений перехід української економіки до інноваційної моделі розвитку не забезпечується створенням єдиної системи за наявності всіх її інституційних, організаційних і нормативно-правових складових.
Світовою практикою напрацьовано три типи стратегій інноваційного розвитку: стратегія перенесення (використання зарубіжного науково-технічного потенціалу та перенесення його досягнень на терени власної економіки), стратегія запозичення (освоєння виробництва високотехнічної продукції, що вже вироблялася в інших країнах, шляхом використання власної дешевої робочої сили та наявного науково-технічного потенціалу), стратегія нарощування (використання власного науково-технічного потенціалу, залучення іноземних учених і конструкторів). В Україні переважають ознаки першого та, частково, другого типу інноваційного розвитку.
2. Недосконалість нормативно-правової бази регулювання інноваційної діяльності, поширення практики ігнорування законодавства або зупинення дії статей законів, які стосуються фінансування та стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності. 
Закони про державний бюджет України на відповідний рік протягом останніх років зупиняють дію норм законів України щодо освітянських сфер, а також щодо створення пільгових умов для розвитку інноваційної діяльності.
Законодавством України, на відміну від більшості країн світу, не передбачено стимулювання залучення у науково-технічну та інноваційну сфери позабюджетних коштів, не стимулюються витрати промисловості на наукові дослідження і розробки, а також інвестиції в інноваційну сферу з боку банків та інших інвесторів.
Посилюється необґрунтована приватизація науково-дослідних установ, особливо галузевої науки. Руйнується матеріально-технічна база, не контролюється передача об’єктів інтелектуальної власності. 
3. Неефективність адміністративно-організаційної структури управління науково-технічною та інноваційною діяльністю. 
Наявна структура державного управління науково-технічною та інноваційною сферами не забезпечує реалізацію державної науково-технічної та інноваційної політики. Не налагоджено координацію взаємодії науки з виробництвом, ефективне використання вітчизняних науково-технічних здобутків, орієнтування науково-технічної діяльності на потреби економіки. Структурна трансформація науки в Україні не взаємопов’язана і не підпорядкована завданням структурної перебудови національної економіки. 
4. Недостатній рівень фінансового забезпечення реалізації державної науково-технічної та інноваційної політики.
За даними Державного комітету статистики України, у 2007 році питома вага видатків на науку у ВВП становила 0,96 %, у тому числі коштів державного бюджету – 0,38 % ВВП. 
Наявні пропорції у структурі фінансових ресурсів вітчизняної науково-технічної сфери підсилюють несприятливий вплив організаційно-економічної відокремленості наукової діяльності від виробничого сектору, зумовлюють низький «коефіцієнт корисної дії» наукової сфери, що має мультиплікативні наслідки для народного господарства у вигляді низького технологічного рівня. 
Венчурне фінансування як надзвичайно важлива для підтримки інноваційного розвитку діяльність не отримала в Україні належного розвитку. За практичної відсутності венчурного капіталу вітчизняного походження венчурні фонди переважно зарубіжного капіталу не заінтересовані у розвитку конкурентоспроможних технологій і свої інвестиції спрямовують на акції великих підприємств енергетичної, машинобудівної, будівельної, та переробної промисловості, а не у сферу високих технологій.
5. Неефективне використання наявних фінансових та інвестиційних ресурсів для реалізації державної науково-технічної та інноваційної політики. 
Розпорошеність бюджетних видатків між їх численними розпорядниками, відсутність ефективного механізму координації використання коштів за бюджетними програмами поглиблює проблему фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності.
Низьким є рівень якості матеріально-технічного забезпечення навчальних закладів і наукових організацій. Наявний стан матеріально-технічної та лабораторної бази наукових установ і вищих навчальних закладів не забезпечує проведення наукових досліджень на загальноосвітньому рівні, не сприяє впровадженню інноваційних освітніх технологій, знижує конкурентоспроможність випускників навчальних закладів на ринку праці, створює перешкоди на шляху інтеграції української освіти до європейського та світового освітніх просторів. 
Проведений аналіз проблем, які впливають на формування національної інноваційної системи України дозволяє зробити висновок, що найшвидше позитивного ефекту вдається досягти там, де ідея інноваційного розвитку об’єднує представників різних сфер діяльності: підприємства, дослідницькі та навчальні установи, підприємницькі структури, фінансові організації, об’єкти державного управління. Саме там, де ця ідея трансформується в єдиний напрям соціально-економічних перетворень, економіка дістає нові імпульси та перетворення. 
Загострення критичних проблем забезпечення науково-технічного та інноваційного розвитку держави визначає нагальну необхідність якнайшвидшого впровадження комплексу першочергових закладів, спрямованих на усунення системних недоліків у забезпеченні формування та реалізації національної інноваційної системи України.
 

Література:

1. Денисюк В.А. Організаційно-економічні та правові механізми трансферу результатів інтелектуальної діяльності, отриманих за кошти державного бюджету // Проблеми науки.2002. №10. С 49-39.

2. Иванова Н.И. Национальные инновационные системы. М.; Наука, 2002. – 244 с.

3. Інноваційний розвиток економіки: система управління, державна політика / За ред. д-ра екон. наук, Л.Федулової. – К.: „Основа”, 2005. – 400 с.

4. Федулова Л, Пашута М. Розвиток національної інноваційної

системи України // Економіка України. - 2005. - №4.- С. 35-47.

5. Геєць В.М. Інноваційний шлях розвитку та економічне зростання // Інноваційна Україна: Науковий збірник. - 2005. - Вип. 7. - К: НТУ „КПІ”. - С. 38-42.