Економічні науки/10.Економіка підприємства

Фурман Т. Ю., Прокопович Н.І. (студентка 3 курсу)

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Причини банкрутства  та механізми його запобігання  на підприємстві

В Україні в умовах економічної нестабільності, ринко­вих перетворень, проблем неплатежів в процесі госпо­дарської діяльності  часто виникає не­обхідність порушення справи про банкрутство, адже ринкова економіка висуває високі вимоги до діючих суб'єктів ринку і неминуче усуває нежиттєздатні елементи, звільняючи дорогу, тим самим, найефективнішим суб’єктам.

Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або нестачу у фірми потенціалу для успішного функціонування.

         Основними причинами виникнення неплатоспроможності є:

1)                Зовнішні фактори кризового розвитку:  

а)  соціально-економічні фактори загального розвитку країни. До них належать: спад об­сягу національного доходу; ріст інфляції; уповільнення платіжного обороту; нестабі­льність податкової системи; зниження рівня реальних доходів населення; ріст безробіття;

б) ринкові фактори: зниження ємності внутрішнього ринку; посилення монополізму на ринку; суттєве зниження попиту; спад кон'юнктури в економіці в цілому; нестабільність фінансового ринку; зниження активності фондово­го ринку; нестабільність валютного ринку;

в) інші зовнішні фактори. Це фактори: політична нестабільність; негативні демографічні; стихійні лиха; погіршення криміногенної ситуації.

2)                Внутрішні фактори кризового розвитку:

а) виробничі: неефективний маркетинг; неефективна структура по­точних витрат; низький рівень використання основних фондів; низький рівень кваліфікації персоналу; недостатньо диверсифікований асортимент продукції, не­ефективний виробничий менеджмент.

б) інвестиційні: неефективний фондовий портфель; висока тривалість будівельно-монтажних робіт; суттєва перевитрата інвестиційних ресурсів; недосягнення запланованих обсягів прибутку по реалізованих проектах; неефективний інвес­тиційний менеджмент.

в) фінансові: неефективна фінансова стратегія; неефективна структура активів (низька ліквідність); надмірна частка позикового капіталу; висока частка короткострокових джерел залучення позикового капіталу; ріст дебіторської заборгованості; висока вартість капіталу; перевищення припустимих меж фінансових ризиків; неефективний фінансовий менеджмент.[3]

Типовими наслідками впливу названих факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:

•         утрата клієнтів та покупців готової продукції;

•          зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

•          неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

•          зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;

•         збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;

•         виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів;

•         зростання тиску на ціни та зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.[4]

         З моменту виникнення у підприємства яких-небудь труднощів до прояву явних ознак неплатоспроможності (банкрутства) проходить певний відрізок часу. Саме за цей період підприємство може виробити відповідну систему фінансових методів попередньої діагностики і можливого захисту підприємства від банкрутства, що одержала назву "системи антикризового фінансового управління".[2] Проблематика антикризового управління розробляється економістами багатьох країн такими як Е. Альтман, П. Друкер, Дж.М. Кейнс, П. Самуельсон, О. Бланк, Б. Губський, І. Лукінова, М. Чумаченко та інші. Основною метою антикризового фінансового управління є швидке поновлення платоспроможності й відновлення достатнього рівня фінансової стійкості підприємст­ва для запобігання його банкрутства. Реалізація політики антикризового фінансового управління при загрозі банкрутст­ва передбачає такі етапи: дослідження фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку; визначення масштабів кризового стану підприємства; вивчення основних факторів, що зумовлюють кризовий розвиток підприємства; формування цілей і вибір основних механізмів антикризового фінансового управ­ління ; впровадження внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства; вибір ефективних форм санації; фінансове забезпечення ліквідаційних процедур при банкрутстві підприємства.

         При загрозі банкрутства має здійснюватися формування цілей і вибір основних ме­ханізмів антикризового фінансового управління підприємством відповідно до масшта­бів його кризового стану і з урахуванням прогнозу розвитку основних факторів, що визначають загрозу банкрутства, а саме:

а)  забезпечення фінансового оздоровлення підприємства за рахунок реалізації внутрішніх резервів господарської діяльності;

б)  забезпечення фінансового оздоровлення підприємства за рахунок зовнішньої допомоги і часткової його реорганізації;

в)   припинення господарської діяльності й початок процедури банкрутства (у зв язку з неможливістю фінансового оздоровлення підприємства).

         Відповідно до цих цілей формуються наступні напрямки фінансового управління підприємством. Впровадження внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства повинно забезпечити реалізацію термінових заходів для поновлення платоспроможності й відновлення фінансової стійкості підприємства, побудованих відповідно до специфіки господарської діяльності підприємства і масштабів кризових явищ у його розвитку.                                                                                                                 

         Проведеня санаційних заходів здійснюється за умови необхідності застосування як внутрішніх, так і зовнішніх резервів. Якщо масштаби кризового  стану підприємства не дають можливість вийти з нього за рахунок  внутрішніх резервів, підприємство змушене вдатися до зовнішньої допомоги, яка має форму його санації. Санація підприємства може проводитися як до, так і в процесі виконання справи про банкрутство. У процесі санації необхідно обґрунтувати вибір найефективніших її форм (включаючи реорганізацією), щоб у найкоротші терміни досягти фінансового оздоровлення підприємства.

         Фінансове забезпечення ліквідаційних процедур при банкрутстві підприємства у більшості випадків має вимушений характер і регулюється чинним законодавством. Здійснення ліквідаційних процедур розпочинається після прийняття рішення арбітра­жного суду про визнання підприємства банкрутом. Фінансове забезпечення ліквіда­ційних процедур пов'язане з розробкою відповідного бюджету, підготовкою активів до реалізації, забезпеченням вимог кредиторів за рахунок реалізованого майна. [3]

         Отже, своєчасне виявлення кризового стану підприємства, його облік та  всебічний аналіз дозволяють попередити неплатоспроможність підприємства на ранніх етапах, в рамках ще не збудженої справи про банкрутство.

Література:

1.     Ю. Братищенко Підстави банкрутства// Економіка, фінанси, право, 2002, №1

2.     А.Э. Дешко. К проблеме банкротств предприятий: причины несостоятельности //Строительные материалы, оборудование, технологии XXI века, 2007, №4.

3.     Ю.А.Стельмащук.  Методи діагностики фінансового стану і схильності підприємства до банкрутства // Економыка АПК, 2007, №2

4.     Рогальська Н.Г. Банкрутство і фінансова санація підприємств//Опорний конспект лекцій, Херсон 2007.