Экономические науки/15.Государственное регулирование экономики

 

Мазина О.С., Кондратьев В.А.

Донецький Національний університет економіки і торгівлі

Ім. М. Туган- Барановського, Україна

Роль суб’єктів фінансового права України у боротьби з легалізацією “ брудних грошей ”: економічно-правовий аспект

 

               У сьогоднішньому відкритому фінансовому світі з високою мобільністю коштів та швидким розвитком технологій платіжних операцій засоби для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, а також їх анонімного захисту в певних країнах чи на певних територіях роблять фінансову злочинність транснаціональною. Особливо актуальною ця проблема стала після 11 вересня 2001 року, коли весь цивілізований світ став на боротьбу із світовим тероризмом.

             Найбільш важливими міжнародними актами у цій сфері є Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин 1988 р. (Віденська конвенція) та Конвенція Ради Європи про відмивання, виявлення та конфіскацію доходів від злочинної діяльності 1990 р. (Страсбурзька конвенція).

             В останні роки співробітництво з боротьби із відмиванням доходів розвивалось не лише в організаціях із широкою компетенцією, й через спеціальні органи, створені для боротьби з відмиванням грошей, головним серед яких є   Міжнародна Фінансова комісія з проблем відмивання грошей (FATF), яка була створена в червні 1989 р. Саме стандарти і рекомендації цієї організації стали основою для вдосконалення національного законодавства багатьох країн. У межах FATF зосереджене на сьогодні міжнародне співробітництво у цій сфері.

                    Україна послідовно у повному обсязі підтримує вимоги та висновки цих конвенцій і  йде шляхом гармонізації внутрішнього законодавства із міжнародними стандартами. В останні роки у нас прийнято ряд нормативно-правових актів, спрямованих на боротьбу з відмиванням «брудних грошей».

                Для забезпечення такої гармонізації відповідні положення знайшли своє закріплення у Законі України № 2664-III від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Закон України № 2121-ІІІ від 07 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність»; у листопаді 2002 р. прийнято Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

           Сам термін ,,відмивання,, грошей є яскравим прикладом правової алегорії, він порівняно недавно, але й до­сить міцно увійшов у науковий обіг за кордоном та в Україні, де він широко використову­ється навіть у нормативно-правових ак­тах. За визначенням Комісії з організованої злочинності при Прези­дентові США, відмивання грошей — це процес, за допомогою якого приховують­ся існування, незаконне походження до­ходів, а також їхнє використання, шля­хом перетворення їх таким чином, щоб вони не піддавалися ідентифікації як отримані незаконним шляхом. По­сібник з протидії «відмиванню» грошей, адресований кредитним спілкам Великоб­ританії, визначає названий термін як про­цес, за допомогою якого особа прагне при­ховати справжнє походження та належ­ність доходів від злочинної діяльності.

              В Україні під легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, розуміють вчинення будь-яких дій, спрямованих на надання легального статусу доходам, отриманим внаслідок вчинення злочину, через приховання чи свідоме спотворення відомостей про походження чи джерела, місцезнаходження або про зміну прав на них, використання їх під виглядом законних у фінансових операціях чи угодах або підприємницькій чи в іншій економічній діяльності.

             Процес відмивання можна умовно розділити на три стадії: 1) введення «брудних» грошей у легальну фінансову сферу; 2) приховування слідів введення брудних грошей та шляхів їх поширення; 3) повернення відмитих грошей їх власникам на нібито правомірній основі – у вигляді кредитів в іноземних банках, інвестицій, оплати товарів та послуг тощо.

                  Фінансові установи зобов’язані повідомляти відповідні уповноважені державні органи про сумнівні та незвичні операції своїх клієнтів. Таке повідомлення здійснюється без інформування осіб, яких стосується відповідне повідомлення

                 Так , згідно зі ст. 64 Закону України "Про бан­ки і банківську діяльність" банкам забо­ронено вступати в договірні відносини з анонімними особами. Цією статтею та­кож зобов’язано банківські установи ідентифікувати осіб, які здійснюють значні за обсягом та/або сумнівні опе­рації. У ст. 65 цього закону зазначено, що банки повинні зберігати всі документи, що були підставою для здійснення знач­них та/або сумнівних угод, а також пись­мові результати ідентифікації пов’яза­них із ними осіб упродовж п’яти років із дня виконання угоди.

             У зв’язку з тим, банки набули статус суб’єктів виявлення та попередження злочинів, які безпосередньо не пов’язані з посяганням на їх безпеку.Їх наділили не лише особливими правами, обов’язками та компетенцією у сфері виявлення та попередження конкретного виду злочинів, а й обов’язком брати постійну участь у правоохоронній діяльності. Склалася унікальна ситуація, коли банки, які не є державними організаціями, повинні брати участь у реалізації заходів,що виходять за межі власне банківської діяльності.

           Хоча розвиток українського законодавства відповідає тенденціям міжнародного права у сфері боротьби з відмиванням ,,брудних грошей,, існує багато недоліків, які негативно позначаються на різних сферах політичного та економічного життя держави.

        Такими недоліками є :

1.     це затягування із прийняттям єдиного закону, який би системно і комплексно врегулював усі сторони цих процесів, що призводить до застосування до України різноманітних санкцій.

2.     відсутність законодавчого визначення чітких критеріїв сумнівних операцій, що унеможливлює ефективну боротьбу із відмиванням коштів;

3.     нерозробленим є механізм співпраці банків та інших фінансових установ із правоохоронними органами, які здійснюють боротьбу із відмиванням коштів.

4.     неузгодженість законодавства у галузі боротьби із відмиванням коштів із нормами, які регулюють відносини у сфері забезпечення банківської таємниці, що призводить до порушення балансу публічного та приватного інтересів та відпливу грошей із легальної банківської сфери.

               Законодавче вирішення цих проблем дозволить здійснювати ефективну боротьбу із легалізацією коштів, отриманих злочинним шляхом, не порушуючи при цьому права та законні інтереси суб’єктів банківської діяльності та їх клієнтів.

 

Література

1.Указ Президента України "Про Заходи щодо детінізації економіки України на 2002–2004 роки" № 216/2002 від 5 березня 2002 р.;

2.Постанова КМУ від 28 серпня 2001 р. № 1124 "Про Сорок рекомендацій групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)";

3.Постанова КМУ від 10 січня 2002 р. № 35 "Про утворення Державного департаменту фінансового моніторингу"