Педагогічні науки, підсекція «Проблеми підготовки спеціалістів»

Непорожній Богдан

Магістр педагогічно-індустріального факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди»

Вплив української громадськості на проблему становлення трудового навчання в народних школах України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Досліджуючи напрями ідей та практики трудового виховання в кінці ХІХ – на початку ХХ століття, можна переконатися, що громадськість також здійснювала великий вплив на подальший розвиток педагогічної думки, особливо в галузі трудового навчання. Наприкінці ХІХ ст. в Україні з ініціативи кращих представників інтелігенції почали створюватися добровільні громадські організації – товариства різного спрямування з метою культурно-просвітницької роботи серед населення, і серед них Товариства грамотності, які існували в Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Слов’янську, на Волині та в інших містах.

Так, в 1898 році Харківське Товариство грамотності відкрило художньо-ремісничу школу для хлопчиків, де діти навчались малюванню, російської мови, арифметики, кресленню, Закону Божому. Згодом школу перейменували на декоративно-малювальну.

Київське Товариство грамотності, засноване в 1882 році, також сприяло відкриттю курсів ручної праці, де навчали столярним, палітурним роботам, а також крою та шиттю. Вчителі своєю працею доводили, що „розуміють основне завдання впровадження в школи ручних робіт і можуть з успіхом вести ці роботи в школах”.

Одним з важливих завдань громадських організацій була підготовка педагогічних кадрів для народних училищ, де запроваджувалося трудове навчання. Так, у 1888 році Київське Товариство грамотності організувало перші літні курси з ручної праці для вчителів народних шкіл, де пропонувалися такі напрями трудових занять: виготовлення кліток для птахів, етажерок для книг, класних рахівниць. У наступному 1889 році в Києві було вперше видано посібник для вчителів народних шкіл, де серед інших напрямів роботи було запропоновано й програму викладання ручної праці.

Для підготовки вчителів праці було створено курси і при Глухівському вчительському інституті. Крім того, вчителів відряджали за кордон, найчастіше в Німеччину, для вивчення досвіду викладання ручної праці.

Отже, у 80-х роках ХІХ ст. відбувається значне зростання інтересу до запровадження ручної праці в школах України. За даними дослідника
1960-х рр. І.Бугаєвича, в 1888 р. по Київському учбовому округу ручна праця входила до програми Тальнівського двокласного училища, в 1891 – Київського Святоволодимирівського училища, в 1893 – Богодарівського училища.

Увагу освітян викликав практичний досвід створення нової трудової школи інженера Петра Івановича Христіановича, який наприкінці 1889 року відкрив при залізничній станції Катеринослава двокласну загальноосвітню школу, де навчалося щороку біля 150 учнів 9-12 років. Вона проіснувала до 1917 р.

П.Христіанович – дуже цікавий педагог, творча людина, один із засновників педагогіки ручної праці (мануалізму) і прихильник природного виховання в дусі Л.Толстого. В 1889 році він організував першу в Російській імперії трудову школу – 2-класне училище з підготовчим класом і п’ятирічним терміном навчання. Він був незадоволений станом середньої освіти в Росії (як гімназійним, так і реальним), вважав, що ці заклади сприяють розвитку у молоді вимог до життя, а не здібностей для їх задоволення власними силами. Звідси і завданнями створеної ним школи стали: допомога учням дисциплінувати свою волю, надання потрібних для подальшого життя знань та навичок, виховання поваги до праці та вміння працювати, що, на думку педагога, складало основу „ділової здібності”. Центром діяльності школи П.Христіановича була праця, яка сприяла перш за все вихованню дітей, їхньому фізичному розвитку, формуванню трудової культури. Головною метою трудових занять передбачався духовний розвиток. П.Христіанович зазначав, що його метою було розвинути не тільки трудові здібності учнів, а й ділові в широкому розумінні цього слова, причому здібності не виконавчого, а творчого, абстрагуючого і навіть наукового характеру.

Дослідники розвитку ідей трудового навчання радянського періоду досить критично оцінювали досвід П.Христіановича, його погляди на трудове виховання. Так, педагог М.Ярошенко великим недоліком його школи вважав перевантаження учнів навчально-виховними заняттями: „всі трудові процеси дітьми виконувались ручним способом за допомогою громіздких знарядь, що не відповідало принципу посильності занять. Ці та інші негативні риси, зумовлені матеріальними труднощами, обмеженим строком навчання і загальним низьким рівнем народної освіти, безперечно заважали наміченій цілі”. Проте в цілому дослідник відзначає досвід Катеринославської школи як „оригінальний і прогресивний. Свідченням цього є спроби, нехай несміливі, практично наблизити школу до потреб життя, про що в той час висловлювались лише думки і побажання”.

І.Бугаєвич відзначав: „досить складний і дещо плутаний досвід трудового навчання висвітлює в своїй брошурі катеринославський педагог”. І доводив, що П.Христіанович сплутав мету трудового навчання в початкових і середніх школах, бо таку широку мету – розвинути не трудові навички „механічного характеру”, а ділові здібності „творчого і наукового характеру” не можна було в той час реалізувати в початковій школі для дітей трудящих – це більш відповідало меті приватних середніх шкіл.

Сьогодні нам зрозуміле досить негативне ставлення дослідників радянського періоду до досвіду школи, що базувалася на ідеях вільного виховання і ручної праці. Ми ж вважаємо ідеї і досвід П.Христіановича цікавими і плідними, які відповідають сьогоднішнім пошукам в освіті.