Педагогические науки / 3. Методические основы воспитательного процесса

Ст. викл. Год Н.В.

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, Україна

Еразм Роттердамський про освіту як засіб морального виховання особистості

Особливістю гуманістичної системи освіти було те, що вона повністю підпорядковувалася меті морального виховання. Відповідно до цього педагоги Ренесансу змінили структуру й акценти традиційного освітнього комплексу семи вільних мистецтв, обґрунтувавши провідну роль гуманітарних дисциплін — studia humanitatis, в основу яких поклали античну класику. На перший план були винесені навчальні предмети тривіуму (граматика, риторика, діалектика), а квадривіум (арифметика, геометрія, музика, астрономія) посів доволі скромне місце. Пізніше гуманітарний цикл суттєво розширився за рахунок історії, літератури та моральної філософії (етики).

У XVI столітті спостерігалася тенденція до поглиблення освітніх знань за рахунок природничих дисциплін. Цьому сприяли успіхи наук про природу —математики, фізики, оптики, медицини. Заслугою ренесансних мислителів слід уважати й утвердження морального статусу освіти, як головної ознаки гідності й благородства людини.

Позиція Еразма Роттердамського у цьому плані не відрізнялася від загальноприйнятої в гуманізмі. Як “християнський мислитель”, він у питаннях моральності покладався здебільшого на релігію, але в роботі “Зброя християнського воїна”, розмірковуючи про шляхи вдосконалення людини, указував на значення “язичницької” культури, бо в ній можна знайти дуже багато корисного для правильного життя”: “благородні науки (bonae litterae)”, “вишукані твори стародавніх авторів”, знання латинської та грецької мов. Це не пуста слава й хлопчача розвага, а засіб подолання невігластва й формування моральної свідомості [5, 101, 217-217]. Гуманіст виходив із того, що в першу чергу необхідно виховувати розум, інтелект, який виконує регулятивну функцію щодо “пристрастей” — джерела гріховності й різноманітних вад.

Великого значення Еразм надавав розвитку інтелекту як такого, умінню мислити точно й ясно, критично оцінювати реальні факти, не потрапляти на гачок забобонів і марновірства. Останні особливо дратували гуманіста. Скільки байок понавидумувано про привиди, лемурів, злих духів, мерців і тисячі подібних чудес! “Причому чим менше в цих казках правди, тим активніше слухають і вірять у них люди…” [1, 55]. А священики та проповідники, у той же час, мають прибутки із нерозумних безглуздих людей, що свідчить про інтелектуальне убозтво світу, спричинене насамперед розумовою невихованістю, невіглаством. Цей недолік і повинна подолати освіта, бо освічена людина неспроможна довіряти астрології та алхімії, хитромудрим схоластам. Вона повинна добре розумітися у Святому Письмі, бо поняття Бога має не лише містифікуючу, але й інтелектуальну функцію. Отже, Еразма можна вважати не лише гуманістом, але й просвітителем, представником ранньої просвітницької думки. Його по праву називають “Вольтером XVI століття” [3, 108].

На переконання гуманіста, потрібні різноманітні знання — стихій, зірок, властивостей рослин і тварин тощо. Людина повинна усвідомити своє місце у світі. Саме для неї Бог і створив цей дивний космічний устрій (“машину світу”, mashina mundi). Але все це не слід розуміти так, що Еразм наполягав на натурфілософському знанні: його освітня програма була гуманітарною, книжковою, а передбачувані знання природи не виходили за межі творів античних авторів.

В основу цієї програми було покладено вивчення мови. Для Еразма філологічні студії стали одним із головних напрямів наукової і педагогічної діяльності. Він увійшов до історії культури європейського Відродження як блискучий майстер латинської стилістики. У його творах ця мертва мова перетворювалася на живу, головну у спілкуванні науковців Європи.

Еразм багато зробив для розробки змісту та методів викладання латини. У творі “Про подвійне багатство — слів і предметів” він розмірковував про значення слова у повсякденному житті людини. “Що для нашого тіла одяг, то для думок мовлення. І так само, як плаття або надає тілу красу і велич, або потворить його, так і слова, або спотворюють, або прикрашають думку. Отже, дуже помиляються ті, хто вважає, ніби зовсім неважливо, якими словами виражений предмет розмови...”. Відтак, варто потурбуватися, щоб “одяг був охайним, добре скроєним і сидів вдало”. [2, 27].

Глибоке знання мови й вільне володіння нею Еразм уважав важливим також і тому, що без неї неможливе “знання речей”. “Оскільки речі можна пізнати тільки за допомогою слів, то неминуче мають помилятися ті, хто не знає мови...” [4, 54]. Більше того, вивчення слів повинно передувати вивченню речей, предметного світу, у противному разі виникнуть суперечності й плутанина. Ключ до знань дає граматика, грецька й латинська мови, які варто вивчати одночасно, так як між ними існують тісні споріднені зв’язки, що полегшує засвоєння. А розпочинати навчання необхідно якомога раніше, спираючись на особливості дитячого сприйняття. “Якщо отримані, хай невеликі, та міцні знання мов, то дух невдовзі повинен прийти до розуміння дійсності” [4, 55].

Окрім риторики, навчання словесності, за Еразмом, включало епістолографію. Зберігся його підручник “Як писати листи”, де даються настанови щодо стилю, композиції, видів листування, приклади і письмові формули. Педагог учив при складанні листів ураховувати їх мету та зміст, а також особистість адресата й автора. Європейці у той час отримали ґрунтовний посібник, де були теоретично викладені основні типи листування: ділове повідомлення, доручення, похвала, подяка, скарга другу, привітання тощо. Цікаво, що сам Еразм іронічно ставився до тих споживачів його методичного посібника, які хотіли б легко й швидко оволодіти мистецтвом епістолографії, не докладаючи ні власних зусиль, ні моральності.

У єдиному руслі з класичною філологією та риторикою мислилося вивчення історії. Серед античних авторів, перекладених або виданих за участю Еразма — Й. Флавій, Ксенофонт, Тіт Лівій, “Історія Августів” та інші. В історії (переважно стародавній) гуманіст шукав яскраві особистості, героїчні образи, приклади доброчесного життя, щоб використати їх для виховання “справжнього християнина”, або просто молодої моральної людини: “В анналах спартанців, персів, афінян і римлян більше святості, ніж сьогодні в християнському світі, —зазначав він. Там ми читаємо про святість Фокіона, бідність Фабриція, великодушність Камілла, суворість Брута, сором’язливість Піфагора, непереможне самовладання Сократа, чесність Катона і тисячу інших чеснот [5, 167]. Влучними видаються гуманістові вірші Горація про “царицю Грошей”, доброчесність, що цінується “дешевше сіна морського”, про “доблесть”, яка для громадян на десятому після багатства місці [5, 166]. Історія ніби повторюється і дає уроки моральності.

Таким чином, виховання моральності Еразм Роттердамський тісно пов’язував з освітою, навчанням за програмою оновленого гуманістами комплексу “вільних мистецтв”, в якому на перше місце були поставлені дисципліни гуманітарного циклу — studia humanitatis. Першочергове значення надавалося мові як провідному елементу знань про людину, високо оцінювався морально-виховний потенціал літератури, риторики, історії, бо вони, на думку мислителя, покликані дати “добрий напрям думкам” молоді, розчистити “шлях до доброчесності”.

Література:

1. Еразм Роттердамський. Похвала Глупоті. Домашні бесіди / Пер. В.Д. Литвинова. — К., 1993. — 319 с.

2. Маркиш С. Знакомство с Эразмом из Роттердама. — М., 1971. — 223 с.

3. Смирин М.М. Идея свободы воли в ранних произведениях Эразма Роттердамского // Средние века. Сборник. — Вып. 57. — М., 1973. — С. 108-132.

4. Эразм Роттердамский. О методе обучения // Меньшиков В.М. Педагогика Эразма Роттердамского: открытие мира детства. Педагогическая система Хуана Луиса Вивеса: Учеб. пособ. — М., 1995. — С. 54-62.

5. Эразм Роттердамский. Оружие христианского воина // Философские произведения. — М., 1986. — С. 90-217.