Экономические науки/ 4.Инвестиционная деятельность и фондовые рынки
доктор економічних наук, доцент
Головінов О.М., Ковтун А.І.
Донецький
національний університет економіки та торгівлі імені Михайла Туган –
Барановського,Україна
Пріоритетні
напрями розвитку і проблеми фінансування інноваційної діяльності в Україні
Об'єднання Європи
супроводжується формуванням спільного освітнього й наукового простору в межах
так званого Болонського процесу, який отримав своє найменування від назви
університету в італійському місті Болонья, де було започатковано такі
ініціативи. Його головною метою є консолідація зусиль наукової та освітянської
громадськості для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської
системи науки й вищої освіти у світовому вимірі, підвищення ролі цієї системи в
суспільних перетвореннях.
Динаміка
соціально-економічних процесів у постіндустріальному (електронному,
інформаційному) світі радикально актуалізувала проблему наукових досліджень
нації як однієї з гарантій стабільних її позицій у світовому співтоваристві,
успішного реагування на різноманітні цивілізаційні виклики. Характерною ознакою
сучасної науки є її інноваційність – здатність до оновлення, відкритість новому
на основі використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій.
Україна має досить
потужний інноваційний потенціал і може конкурувати із іншими країнами. Але
негативною тенденцією можна назвати загальне зниження показника обсягу
виконаних наукових та науково-технічних робіт у ВВП, що для національної
економіки, яка прагне інтегруватись у Європейський Союз, становить значну загрозу.
Головною причиною
сповільненого розвитку інноваційних процесів є низький рівень обсягів
фінансових ресурсів, які спрямовуються в інноваційну сферу. Упродовж останніх
років фінансування науки та наукової діяльності не перевищувало 3% ВВП, що
свідчить про обмеженість коштів на фінансову
підтримку інноваційного процесу. В
країнах Європи фінансування науки та наукової діяльності складає 3% ВВП.
Мінімальне
фінансування, що виділяється на одного вченого у Європейському Союзі становить
50 – 55 тисяч доларів на рік, в Україні – 15 тисяч доларів. Можна констатувати
наявність дефіциту прямого бюджетного фінансування.
Розвиток
національної економіки будь-якого типу визначається активністю інноваційних процесів,
економічною ефективністю нововведень. Однак, в Україні практично не створені
умови для ефективного здійснення інноваційної діяльності. Перешкоди
фінансового, політичного, правового, організаційного характеру постають на
шляху масової реалізації інновацій. Процеси ж створення нових інноваційних
структур, які здатні реалізовувати цілком комерційні проекти, мають стихійний
характер.
Сьогодні в Україні
існує декілька головних чинників – загроз інноваційній безпеці України:
недостатній рівень фінансування науково-технічних робіт; комерціалізація
інноваційної продукції (доведення інноваційних розробок до практичного
використання потребує додаткових коштів на великий проміжок часу); надвисокі
ризики інноваційної діяльності; нецільове використання та неефективне
використання фінансових ресурсів, спрямованих на підтримку інноваційної
діяльності ( насамперед, державними установами); спекулятивне використання
державних пільг ( наприклад, венчурними структурами); слабкий розвиток
інфраструктури трансферу технологій; зниження рівня
"інтелектуалізації" експорту і зростання імпортозалежності країни від
наукоємних товарів; незадовільне інформаційне забезпечення інноваційної сфери;
недосконалість податкової системи та відсутність державної підтримки; несприйняття
промисловістю нових розробок учених; повільний розвиток ефективних форм
інноваційної діяльності, тощо.
Спостерігається
негативна динаміка зниження інвестиційної активності, що створює усі передумови
до затяжної економічної кризи, яка відображатиме не лише економічний занепад
країни, а й загальмує розвиток соціальної сфери. Тому інвестиції – це основний
шлях до інноваційного оновлення виробництва.
На сьогоднішній
день, основним для держави є створення умов ефективного використання свого
науково-технологічного потенціалу. Для цього країна повинна значно більше
вкладати коштів в людські ресурси, підвищення їх кваліфікації, дослідження,
розробки і впровадження інновацій. Мають бути створені такі умови праці, які
стануть привабливими і престижними, особливо для талановитої молоді,
сприятимуть не тільки запобіганню відтоку за кордон українських вчених, а й
поверненню тих, які раніше не знайшли своє місце на Батьківщині. Для цього
Україна має перейти на європейські стандарти наукоємності ВВП, питомих обсягів
фінансування НДДКР в розрахунку на одного дослідника, співвідношення обсягів
фундаментальних і прикладних досліджень і розробок, в тому числі на оновлення
матеріально-технічної бази та інформаційне забезпечення науки, співвідношення обсягів
фінансування науки і освіти тощо.
Для розбудови
інтелектуально-орієнтованої економіки України необхідно вийти на рівень
наукоємності ВВП, який не менший 3,5%.
В умовах обмеженості
внутрішніх фінансових ресурсів розв’язання проблеми забезпечення достатнього
фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності вимагає також пошуку
перспективних джерел фінансування, серед яких – залучення банківського
кредитування, тенденція до зростання ролі якого в останні роки стає досить
помітною і в майбутньому має бути істотною за умови зниження ставок
рефінансування кредитів до рівня зарубіжних стандартів; активізація участі
приватного сектора; використання заощаджень населення; підвищення ефективності
програмно-цільової форми у системі фінансування та ін. При цьому
найперспективнішим напрямом є ефективне залучення корпоративного сектора
економіки з відповідними державними гарантіями фінансового забезпечення
науково-технічної та інноваційної діяльності.
Запропоновані зміни
в політиці фінансування науки вимагають створення нового механізму розподілу
коштів, запровадження дієвого контролю за їх використанням, звітності науки
перед суспільством за отримані наукові результати.
Щодо інноваційних
структур в Україні, то перспективним у стратегічному плані має бути розвиток
технологічних парків на базі провідних університетів України. Це дозволить
залучати студентів, молодих науковців до участі в інноваційних проектах,
забезпечувати на практиці ефективну підготовку спеціалістів за пріоритетними
напрямками науки і техніки. Саме такий розвиток технопарків найбільше
відповідає світовим тенденціям.
Таким чином, Україна
не може залишатись осторонь глобалізаційних процесів поширення та
комерціалізації результатів НДДКР, оскільки володіє досить потужним
інноваційним потенціалом і в змозі перейти з групи сировинних країн, які
виробляють товари до групи країн-інноваторів, що впроваджують наукові знання та
поширюють високі технології, практично в усі галузі народного господарства.
Країни, що належать до групи інноваторів, одночасно є світовими лідерами в
економіці, технологічному розвитку, науковій та оборонних сферах. В комплексі
усі ці галузі становлять стратегію передових рубежів, тому Україна має зміцнити
свої позиції на світовому ринку лише пройшовши шлях значних інноваційних перетворень.
ЛІТЕРАТУРА:
1. http://studentam.net.ua/content/view/3506/95/
2. Присяжнюк А.Ю. Розвиток інноваційної діяльності в Україні в умовах світової
глобалізації//Інвестиції: практика та досвід. – 009.- №4.- С. 30-32.
3. Черваньов Д.М., Сторожук В.М.Фінансові важелі інноваційного розвитку
економіки України//Вісник Київського національного університету імені Тараса
Шевченка. Економіка. – 2007. - №91.-С. 4-7.