Экономические науки/10.Экономика предприятия

Травкіна М.С. , Нефьодова Ю.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган - Барановського, Україна

Розвиток форм фінансування інвестиційних проектів

Умовою стабільного функціонування підприємства на ринку є взаємне співробітництво підприємств і місцевих органів влади, як основних сторін – учасників інвестиційного процесу.

У своїх роботах деякі вчені і практики трактують окремі моменти, пов’язані за участю органів місцевого самоврядування в регулюванні господарської діяльності підприємств, у тому числі й інвестиційної політики [1], з фінансуванням [2, 4], із створенням фінансово-кредитних інститутів під егідою місцевих органів влади для повного або часткового запобігання інвестиційного ризику [3]. Але питанням взаємодії учасників інвестиційного процесу в сучасних наукових роботах не достатньо приділено уваги, що зумовило актуальність обраної теми.

Світовий досвід вказує на можливість ефективної співпраці підприємств і місцевих органів влади, у тому числі при проведенні останніми активної політики стимулювання і сприяння інвестиційній діяльності Не викликає сумнівів і необхідність участі місцевих органів влади у фінансуванні інвестиційних проектів. Результати дослідження свідчать про те, що розвиток інвестиційної діяльності в містах неможливий без розширення форм фінансування. При умові невиконанням фінансових зобов’язань інвесторів, інвестиційна потреба по ряду інвестиційних проектів залишається непокритою. Це не дозволяє одержати повну віддачу від тих з них, що мають суттєве значення для міста в цілому.

З огляду на це, слід зазначити доцільність розробки нових форм інвестування. Суть однієї з них у наступному. Підприємство, що бажає реалізувати проект, здійснює емісію акцій, які розповсюджуються шляхом відкритого продажу. Частину їх купує місцева адміністрація. При чому умови купівлі, володіння і реалізації акцій місцевою адміністрацією обумовлюються в договорі між підприємством і адміністрацією, що не тотожній звичайному договору купівлі - продажу. Таким чином, засобом сплати можуть бути не тільки кошти, але і майно, що належить інвестору - місцевій адміністрації, якщо в такому зацікавлені власники акцій. Частину акцій, що залишилася, підприємство реалізує різним фізичним і юридичним особам. Тобто в даному випадку можуть бути поєднані два види випуску акцій: цільовий, коли акціонерне товариство випускає акції і має попередню домовленість з конкретними інститутами й особами про придбання ними цінних паперів і умови подальшого їхнього обігу, і відкритий, коли будь - яка фізична чи юридична особа має право придбання акцій.

Іншою особливістю даної форми фінансування повинна стати наявність домовленості між інвестором і підприємством щодо умов обігу цінних паперів. Її сутність полягає в тому, що через визначений період часу, підприємство за рахунок отриманого прибутку сплачує власнику привілейованих акцій фіксований і гарантований дивіденд і викуповує акції для їхнього подальшого використання. Об’єктом угоди між адміністрацією і підприємством повинні бути привілейовані акції, оскільки по них емітент зобов’язаний у першочерговому порядку сплачувати дивіденди, у випадку відсутності прибутку здійснювати виплати за рахунок резервного фонду.

Крім того, обов’язковою умовою договору повинна бути відповідальність підприємства за продаж частини свого майна і здійснення взятих на себе зобов’язань у випадку збитковості проекту чи відсутності коштів для сплати дивідендів і викупу акцій з інших причин. Право вимоги першочергового погашення боргів перед адміністрацією дає їй володіння привілейованими акціями. Однак, у той же час, воно позбавляє і ряду переваг, що виникають з майнових і немайнових прав, якими вона була б наділена у випадку придбання простих акцій, у тому числі прав на участь в управлінні акціонерним товариством шляхом участі в щорічних зборах акціонерів; на висування своїх кандидатур в органи управління акціонерного товариства; на делегування повноважень щодо участі в управлінні акціонерним товариством іншим особам та ін. [3, 5]. Крім того, не реалізуються права на першочергове придбання акцій при нових чи додаткових випусках, право на придбання нових акцій при майбутніх випусках за пільговою ціною, право на безкоштовне одержання додаткової кількості акцій, випущених при капіталізації нерозподіленого прибутку акціонерного товариства. Неможливість використання місцевою адміністрацією таких прав є запорукою запобігання процесу деприватизації.

Ще однієї формою фінансування інвестиційних проектів, що припускає участь місцевої адміністрації, може виступити банківське кредитування під заставу майна, яке знаходиться у власності. Така форма може бути використана в тому випадку, коли найбільш допустимою й ефективною формою фінансування проекту для підприємства є одержання банківського кредиту.

Умовою участі місцевої адміністрації в подібних заходах є важливість реалізації проекту для економіки міста і можливість використання майна, що знаходиться на балансі виконкому, в якості застави. Як відомо, кредит може бути отриманий за умови наявності відповідного забезпечення, що підприємство не завжди може надати. У тому випадку, коли виконуються вищевказані умови, в якості застави можуть бути використані основні фонди, що знаходяться на балансі виконкому. Повернення застави можливе після того, як підприємство за рахунок коштів, отриманих від реалізації проекту чи з інших джерел, погасити кредит і сплатити відсотки банку. Сплата послуги надання коштів в заставу місцевою адміністрацією не передбачається, оскільки в даному випадку вона витрат не несе.

У випадку неможливості повернення кредиту майно - застава залишається в розпорядженні банку. Використання підприємствами міста такої форми фінансування дозволить активізувати їхню взаємодію з банками, що призведе до збільшення обсягів інвестиційних надходжень. Розширення можливостей підприємств щодо залучення коштів можливе також з використанням нестандартної схеми лізингової операції, при якій в якості лізингодавця виступає не банк чи лізингова компанія, а органи місцевого самоврядування. Взаємодія місцевої адміністрації і підприємства, що реалізує інвестиційний проект, у цьому випадку може привести до:

а) одержання економічних вигод підприємством у виді економії витрат;

б) наповнення місцевого бюджету за рахунок лізингових платежів, що надходять під час реалізації проекту;

в) поліпшення соціально-економічного становища в місті в цілому.

Можливість використання такої форми обмежується трьома факторами:

1. Ліквідністю устаткування, тобто його здатністю бути швидко реалізованим після повернення лізингодавцю чи переданим іншому лізингоотримувачу.

2.Наявністю коштів у місцевому бюджеті.

3. Платоспроможністю підприємства.

Виконання даних умов є запорукою успішної взаємодії двох сторін: підприємства і представника держави - місцевої адміністрації, оскільки для однієї з них забезпечує надходження необхідних коштів, для іншої - дає деякі гарантії повернення вкладених коштів.

Окреме місце в організації змішаного фінансування інвестиційних проектів може зайняти нестандартна схема використання комунального кредиту. Її особливість полягає в можливості одержання як інвестиції наукових, проектно - конструкторських розробок і інших нематеріальних активів, що можуть бути надані науковими установами й організаціями, вищими навчальними закладами в обмін на використання ними комунального кредиту. Погашення кредиту і відсотків по ньому підприємством, що реалізує інвестиційний проект, повинне здійснюватися з початку одержання їм першого прибутку. Таким чином, на основі висновку і реалізації трьохсторонньої угоди підприємство - реципієнт може одержати необхідні йому активи, підвищити рівень науково-технічного забезпечення діяльності підприємств, полегшить їх доступ до нових технологій, надасть можливість залучати до процесу реалізації проекту кваліфікованих фахівців, наукові організації, установи і навчальні заклади – знизити витрати, пов’язані з їх функціонуванням, а місцеві органи влади – поповнити місцевий бюджет, сприяючи використанню перспективних наукових розробок з метою нарощування виробничо-економічного потенціалу в місті.

Таким чином, участь у фінансуванні усіх великих інвестиційних проектів недоцільна в силу обмеженості фінансових ресурсів і ймовірного зниження у підприємств спонукальних мотивів до конкурентної боротьби за інвестиційні ресурси на ринку. Тому необхідно виділення інвестиційних проектів, реалізація яких має істотне значення для міста. Отже, основні висновки і результати дослідження такі:

1. Результати ранжирування інвестиційних заходів свідчать про особливе значення фактору розширення форм фінансування інвестиційних проектів при участі місцевих органів самоврядування, використання можливостей інтеграції науки і економіки, удосконалення форм інформаційної взаємодії підприємств з іншими суб’єктами інформаційно - інвестиційного поля.

2. Встановлено, що участь місцевих органів влади у фінансуванні інвестиційних проектів у формі акціонування, банківського кредитування, лізингу чи комунального кредитування дозволить підприємствам залучати необхідні інвестиційні ресурси, а в окремих випадках підвищити технічний і технологічний рівень здійснення виробничих процесів.

3. Дефіцит фінансових ресурсів і можливе зниження спонукальних мотивів до конкурентної боротьби за інвестиційні ресурси на ринку обмежують участь місцевих органів влади у фінансуванні інвестиційних проектів. У зв’язку з цим необхідно виділяти інвестиційні проекти, що мають істотне значення для міста, для чого пропонується використовувати такі критерії: обсяг виробництва продукції, сума інвестицій, ціна продукту, його якість і затребуваність на ринку, його екологічність, кількість створених (збережених) робочих місць, використання науково-технічних розробок.

Слід підкреслити, використання різноманітних форм фінансування проектів дозволить розширити коло учасників інвестиційного процесу, що в остаточному підсумку зменшить ризик недофінансування і підвищить ефективність інвестиційного процесу міста в цілому.

Література:

1. Бендерський Ю. Роль інвестицій та інновацій в реструктуризації економіки // Економіка України. – 2006. – №9. – С. 48 – 53

2. Геєць В. Передумови та можливості активізації інвестиційної діяльності в Україні // Банківська справа. – 1999. – №6. – С. 3 – 10.

3. Грачева М.В. Анализ проектных рисков: Учеб. пособие для вузов. – М.: ЗАО “Финстатинформ”, 1999. – 216 с

4. Гуляєва Н.М. Управління формуванням та використанням основних фондів торговельного підприємства: Навч. посібник / Н.М. Гуляєва. – К.: КНТЕУ, 2000. – 76 с.

5. Мельник В.А. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства. – К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998. – 560 с.