Экономические науки / 7. Учет и аудит

К.е.н., доцент Воронова М.О.

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана,

кафедра бухгалтерського обліку.

Облік винагороди за договором комерційної концесії

Право використання в підприємницькій діяльності виключного майнового права на об’єкти права промислової власності, що належить їх автору або особі, що володіє такими правами (надалі правовласник) може бути передане у використання іншій особі згідно із чинним законодавством. До таких об’єктів, зокрема, відносяться – право на торгівельну марку (знак для товарів і послуг), на фірмове найменування і комерційне позначення, на комерційну інформацію та інше. У практиці застосовуються два варіанти укладання договорів для передачі іншій особі права на використання об’єктів промислової власності: ліцензійний договір та договір комерційної концесії (ще відомий як франчайзин).

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) за винагороду дозвіл на право використання об’єкта промислової власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог ст. 1109 Цивільного Кодексу України (надалі ЦКУ) [1]. Аналогічна норма закладена у ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [2], яка зазначає, що власник свідоцтва на знак для товарів і послуг має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на його використання на підставі ліцензійного договору.

Істотними умовами, що відрізняють ліцензійний договір від договору комерційної концесії, є: суб’єкт з яким укладається договір комерційної концесії може бути лише суб’єктом підприємницької діяльності, а ліцензійний укладається з будь-якими особами; договір комерційної концесії підлягає обов’язковій реєстрації, а ліцензійні – ні; за договором комерційної концесії надається весь комплекс виключних прав інтелектуальної власності із зазначенням або без зазначення місця здійснення діяльності, а за ліцензійним – на використання лише об’єкта авторського на відповідних умовах у визначеній території місці.

За договором комерційної концесії, одна сторона (правовласник) зобов’язується надати іншій стороні (користувачеві) за плату (винагороду) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплекс виключних прав, що йому належать (ст. 1115 ЦКУ) [1]. Такий договір укладається у письмовій формі, підлягає обов’язковій реєстрації органом, який реєструє правовласника та передбачає використання комплексу виключних прав, ділової репутації і комерційного досвіду правовласника у визначеному обсязі із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності, постійного контролю якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії (ст. 1116 - 1120 ЦКУ) [1].

Правовласник зобов’язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну останньому для здійснення прав, наданих йому договором комерційної концесії.

Винагорода (платіж) за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем у формі разових або періодичних виплат, або в іншій формі, передбаченій договором (ст. 369 Господарського Кодексу України [3]) – відрахувань від виторгу, націнки на оптову ціну товарів, що передаються для перепродажу, або в іншій формі, ніж грошова.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» [4], нормами статей 15 та 33 визначає такі види винагород, що виплачуються користувачем правовласнику: одноразовий (паушальний) платіж; роялті (періодичний платіж у фіксований формі або у вигляді відсотків від продажу); комбінований платіж.

Закон України ст. 1.30 «Про оподаткування прибутку підприємств» [5] усі види платежів за використання або надання права на використання об’єктів інтелектуальної власності (авторське право та право промислової власності), визначає як роялті, лише у випадку не надання їх користувачу права на володіння та розпорядження. Також у зазначеному законі, нормами ст. 5.2.1 визначено, що сплачені платежі роялті включаються до складу валових витрат користувача, а отримані правовласником платежі - є доходом від продажу результатів робіт (послуг) (ст. 1.31) і включаються до складу валових доходів, визначених ст. 4.1.4 [5]. Згідно ст. 3.2.7 Закону України «Про податок на додану вартість» [6], така винагорода (платіж) не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість. При цьому у правовласника відсутнє право на податковий кредит щодо сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) за придбані або виготовлені товари (у тому числі при їх імпорті) та послуги, вартість яких відноситься до складу витрат, пов’язаних із здійсненням передачі права на використання об’єктів інтелектуальної власності.

Стосовно бухгалтерського обліку винагороди за договором комерційної концесії, то слід зазначити наступне. Не залежно від форм платежу (одноразовий, періодичний) за нормами п. 4 ПСБО 15 «Дохід» [7] - доходом у вигляді роялті є платежі за використання нематеріальних активів іншого суб’єкта господарювання, які відповідно до п. 20 цього ПСБО обліковуються у складі доходу звітного такого суб’єкту. Облік зазначеної операції у правовласника, згідно п. 30 ПСБО 2 «Баланс» [8] та Інструкції Міністерства Фінансів щодо застосування плану рахунків [9], здійснюється за дебетом рахунку 373 «Розрахунки за нарахованими доходами» і, на думку автора статті, кредитом рахунку 719 «Інші доходи операційної діяльності». А, слідуючи принципу відповідності доходів і витрат, - у складі витрат звітного періоду користувача цього права, хоча останнє положення не зазначено у ПСБО 16 «Витрати» [10], і пропонується обліковувати за дебетом рахунку 949 «Інші витрати операційної діяльності», субрахунок «Витрати зі сплати платежів роялті» та кредитом рахунку 685 «Розрахунки з іншими кредиторами». Такі пропозиції ґрунтуються на економічній суті винагороди за договором комерційної концесії, що є основною діяльністю суб’єктів господарювання.

Література:

1. Закон України, Цивільний Кодекс України від 16.01.2003,  № 435-IV.

2. Закон України, Господарський кодекс України від 16.01.2003, № 436-IV.

3. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 р., № 3689-12.

4. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 р., № 3792-XII.

5. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р., № 334/94-ВР.

6. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р., №168/97-ВР.

7. Міністерство фінансів України, наказ від 29.11.1999р., № 290. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доходи».

8. Міністерство фінансів України, наказ від 31.03.1999р., № 87. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс».

9. Міністерство фінансів України, наказ від 30.11.1999р., № 291. Інструкція по застосуванню Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій.

10. Міністерство фінансів України, наказ від 31.12.1999р., № 318. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».