Марченко С.К., Хрещенюк І. М.

Вінницький національний аграрний університет

Форми забезпечення повернення кредиту: основні аспекти

Значної актуальності для вітчизняних банків на сьогодні набуло питання неповернення кредитів. Особливо це явище поширене у так званому секторі споживчого кредитування.

Вітчизняні комерційні банки використовують такі основні форми забезпечення кредиту: застава рухомого і нерухомого майна; гарантії і поручительства третіх осіб; страхування ризику позики; уступка дебіторської заборгованості; неустойка (штрафи, пеня). Кожна з форм забезпечення повернення кредиту оформляється окремим документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання строку погашення кредиту.

У банківській практиці застава майна випливає із заставного зобов'язання, що видається позичальником (заставодавцем) кредитору (заставодержателю) і підтверджує право останнього у разі невиконання платіжного зобов'язання отримати переважне задоволення претензії (перед іншими кредиторами) з вартості закладеного майна. В юридичному аспекті для комерційного банку важливо, що для фактичної реалізації заставленого майна кредитору не потрібно порушувати щодо позичальника судовий позов. Сам факт наявності застави дає комерційному банкові особливі права щодо розпорядження заставним майном. Предметом застави можуть бути майно і майнові права.

Одним із способів забезпечення виконання кредитного зобов'язання є поручительство. Поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником його зобов'язання повністю або частично. Поручительство можуть давати як юридичні, так і фізичні особи. Для оформлення відносин поручительства між поручителем і банком-кредитором підписується договір поручительства [3].

Банківська гарантія (як і поручительство), являлась засобом погашення кредитних зобов'язань, досить зручна. І тому часто використовується кре-диторами, які прагнуть уникнути фінансових втрат. Всі відносини між кредитором і гарантом визначаються в договорі банківської гарантії, який (як і всі договори) повинен бути поміщений у письмовій формі.

Недотримання цього правила веде до визнання договору недійсним. Гарантія оформляється або підписанням двостороннього договору, або напрямом гарантом кредиторові гарантійного листа.

З договору банківської гарантії повинно випливати, що за виконання якого зобов'язання дана гарантія, кому вона дана (найменування кредитора) і за кого (найменування боржника).

Важливим моментом у взаєминах між банком-кредитором, позичальником і гарантом є визначення моменту вступу банківської гарантії в силу. Наявність в гарантійному листі посилання на конкретний кредитний договір, за виконання якого боржником зобов'язався відповідати гарант, дозволяє визначити об'єм відповідальності гаранта.

І, отже, за наявності такого посилання договір гарантії не може бути визнаний незаконним. Банківська гарантія набула широкого поширення в кредитних відносинах.

Значний вплив на роботу банківського сектора має сучасне розгортання світової фінансової кризи, що внесла свої корективи в поведінку ринку. Такі фактори, як зменшення попиту на товари та послуги, скорочення виробництва, масове звільнення робітників, девальвація гривні та інші, вже в короткостроковій перспективі позбавлять більшусть позичальників можливості вчасно сплачувати зобов’язання по кредитах та нарахованих відсотках, що призведе до значного зростання простроченої заборгованості у комерційних банках України [1].

Згідно зі статтею 31 частиною першою Закону України «Про Державний бюджет України» на 2010 рік, джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2010 рік у частині кредитування є повернення кредитів, наданих з Державного бюджету: індивідуальним сільським забудовникам, молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла, і пеня, фермерським господарствам та кошти, що надійдуть у рахунок погашення заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії і наданими для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва, переданої сільгосптоваровиробникам та іншим суб'єктам господарювання (крім надходжень за рахунок відшкодування з державного бюджету сум податку на додану вартість) [2].

На початку 2009 в Україні працювало близько 180 банків, а упродовж 12 наступних місяців шість банків припинили діяльність, три було націоналізовано, а у 14 запроваджено тимчасову адміністрацію [4].

Це число дещо змінилася в січні 2009 року, коли Національний Банк України (НБУ) вирішив ліквідувати два банки – Укрпромбанк та Іпобанк – де торік було запроваджено тимчасову адміністрацію. Якщо Іпобанк був лише незначним гравцем фінансового сектора країни, находячись на 64 місці серед найбільших банківських установзі 180, то Укрпромбанк був набагато більшим (посідав 18 місце), що робить його одним з найбільш відомих банків, які стали жертвою економічної кризи.

Економічний спад зайшов досить далеко. Хоча остаточні цифри іще мають бути встановлені, посадові особи НБУ повідомили, що ВВП країни скоротився торік десь на 14 -15%%, а випуск промислової продукції знизився у 2009 р. на 21.9% порівняно зі зниженням на 3.1% у 2008 р.

Падіння економіки позначилося протягом минулого року на банківському секторі, як і девальвація національної валюти, гривні, яка знизилась на понад 60% проти долара, що значно ускладнило повернення деномінованих у доларах США кредитів.

Згідно деяких оцінок, близько половини всього іпотечного фінансування в Україні здійснювалося у доларах США, а справедливі відсотки на позики для бізнесу та девальвація гривні збільшили вартість обслуговування кредитів та посилили тиск на незахищених позичальників. У останні місяці 2009 р. місцеві банки мали загальний кредитний портфель у розмірі $90.8 млрд., а сума резервів складала $11.2 млрд. з деякими прогнозами швидкого підвищення до 20% всього портфеля.

Згідно звіту Укрсиббанку, у кінці грудня, більшість найбільших українських банків мали надлишкову ліквідність на кінець 2009 р., оскільки зняття депозитів припинилося влітку, а готовність місцевих банків надавати нові кредити була обмеженою [4].

За повідомленням НБУ від 13 січня 2009 року, у новому році лише декілька банків активно просували свої кредитні послуги, надаючи кредити за високими процентними ставками (до 20% для деномінованих у місцевій валюті кредитів та 10.2% для кредитів в іноземній валюті).

Посадові особи сподіваються, що незабаром банки розпочнуть кредитування та планують вжити деяких заходів щоб заохотити їх це робити. У січні 2009 року керівник групи радників Голови НБУ для покращення резервів запропонував прискорити прийняття постанови, яка має на меті пожвавлення кредитної діяльності комерційних банків.

Хоча деталі того, як НБУ збирається спонукати банки повернутися на кредитний ринок відсутні, але прогнозується, що у найближчі місяці економіка має вийти з рецесії та повільно зростатиме до кінця 2010 р., що може викликати певну зацікавленість в українських банків щодо відновлення кредитування.

Література

1. Тесьолкін Д. О. // Управління механізмом повернення кредитів комерційним банкам / Економіка та регіони – 2009 р. - №1(20) - C. 210-215.

2. Закон України «Про Державний Бюджет України».

3. Ковальов П. П. // Синтетичний коефіцієнт як ймовірність повернкння кредитних коштів банку позичальником / Формування ринкових відносин в Україні - №6 (49) - 2005 р. - C. 72-77.

4. Самойлюк М. А. // Кредитні відносини, та їх вплив на сучасну кризу в країні / Економіка АПК – 2009 р. - №7 – С. 32-36.