Економічні науки / 10. Економіка підприємства

К.е.н. Богацька Н.М., Херовімчук Ю.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

СУТНІСТЬ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА

Постановка проблеми. Вчені-економісти багатьох країн, розглядаючи сутність основних фондів, намагаючись сформулювати власне визначення цього терміну, доповнюють теоретичне різноголосся даної економічної категорії. Тому глибше дослідження змісту та специфічних ознак основних фондів є необхідною передумовою для теоретичної розробки проблем ефективності їх використання й відтворення на підприємствах у сучасних умовах.

Категорія основних фондів формується в процесі тривалої еволюції економічної та фінансової науки у ході розвитку ринкових відносин. Вона несе в собі соціально-економічне навантаження, виражає певну систему відносин і випливає з категорії капіталу, акумулюючи його сутнісні характеристики. Однією з перших шкіл, які переносять дослідження економічних явищ із сфери обігу у сферу виробництва і цим роблять перший крок до осмислення основних фондів як категорії сфери виробництва були фізіократи. Однак категорія основних фондів фізіократів розкривається не повною мірою. Вони вважають фондами (за їхньою термінологією – аванси), лише ті, що відносяться до землеробства. Фізіократи ділять усі аванси на первинні та щорічні аванси. Первинні аванси протягом року обертаються тільки частково, а повний оборот здійснюється протягом багатьох років. Очевидно, що під первинними авансами розуміють у сучасному тлумаченні основні фонди[2].

Аналіз останніх досліджень. Вважають, що одним з перших визначень терміну «основні фонди» є висловлювання А. Сміта про те, що «фондом є будь-яке накопичення продуктів землі і промислової праці». Фонд буде капіталом лише в тому випадку, якщо він приносить власнику дохід чи прибуток. Таким чином, А. Сміт визначає фонди як матеріальну основу для утворення капіталу. Давід Рікардо дотримувався подібної точки зору. Для нього домінуючою ознакою основних фондів є їх довговічність, міцність, повільна зношуваність. Отже, як Адам Сміт, так і Давід Рікардо акцентують увагу на формі основних фондів у вигляді матеріальних активів, характеризуючи їх за критерієм мобільності і ступенем довговічності.

Більш розширена термінологія використовується Карлом Марксом, який виділяв два аспекти основних фондів, - натуральний і вартісний, і розглядав рух кожного з них. У натурально-речовій формі основні фонди представлені засобами праці, тобто одним з видів ресурсів, що функціонують в процесі виробництва поряд з працею і предметами праці. Засоби праці були визначені як «річ або комплекс речей, який людина поміщає між собою і предметом праці і який служить для нього як провідник його дій на цей предмет», а також «всі матеріальні умови, необхідні для того, щоб процес праці міг здійснюватися» [1]. Засоби праці володіють споживною вартістю, яка витікає з їх корисності і полягає в здатності брати участь в процесі виробництва. При цьому К. Маркс підкреслив, що основні фонди беруть участь у виробництві, зберігаючи свою первинну форму. Вартісний їх аспект відображає категорія основний капітал, який, будучи одним з елементів продуктивного капіталу, є авансованою вартістю, яка не лише зберігається, але і зростає. Вартість основних фондів обумовлена витратами на їх виробництво. К. Маркс визначив, що частина капіталу зберігає свою натуральну форму, в якій входить в процес виробництва і протягом тривалих періодів часу в процесах праці, що постійно повторюються, виконує одні і ті ж функції і передає свою вартість продукту в тій мірі, в якій втрачає свою вартість разом із споживною вартістю. Ця частина і є основним капіталом. Таким чином, К. Маркс визначав основний капітал як капітал, що зберігає визначену споживну форму, що тривало функціонує і переносячий по частинах свою вартість на вартість продукції.

Виклад основного матеріалу. Багато економістів визначали поняття «Основні фонди» виходячи з трактувань А. Сміта і К. Маркса. Так в концепціях Дж. Мілля і А. Маршалла основний капітал існує в довговічній формі і дохід від нього поступає впродовж відповідний тривалого періоду. Таке визначення правильно вказує на довготривалість його використання в протилежність оборотному капіталу.

Теорія сучасного капіталізму – економікс – ставить у центр досліджень вивчення функціональних зв’язків між різними елементами економічної системи і будується на концепціях маржиналізму. Економікс мало приділяє уваги походженню і суті категорії «основні фонди», змісту відповідних соціально-економічних відносин. Тому визначення основних фондів в різних джерелах, неоднозначні, часто однобічні, адже виражають суб’єктивний авторський підхід. Це пояснюється ще й існуванням багатьох напрямків і шкіл, які керуються різними методами аналізу щодо розуміння предмету і завдання у дослідженні економічних проблем. Так, наприклад, Пітер Самуельсон визначає основні фонди як складне машинне устаткування, великі фабрики і заводи, великі запаси готової продукції, сировини і напівфабрикатів, товарів виробничого призначення, акції, облігації, певну суму грошей.

За К.Р. Макконелом і С.Л. Брю, основні фонди належать до категорії «інвестиційних ресурсів», під яким розуміють усю частину виробничих запасів виробництва, тобто машини, устаткування, заводські транспортні засоби і збутову мережу, інструменти, товари, що використовуються у виробництві, послуг. Інвестування – це процес виробництва і накопичення засобів праці. У практиці сучасної ринкової економіки прослідковується визначення категорії основних фондів з двох позиці: економічної та фінансової. Щодо економічного визначення – це лише матеріалізовані кошти – засоби праці.

Відповідно А.Фукс визнає основними фондами ті елементи продуктивного капіталу, які повною мірою беруть участь у виробничому процесі і переносять свою вартість частинами на виготовлені товари. Матеріальними носіями основних фондів є засоби праці: виробничі будівлі, споруди, машини, устаткування, прилади, тощо. Їх вартість поступово, частинами відокремлюється від матеріального тіла, долучається до вартості товарів і після реалізації останніх на ринку повертається на підприємство.

Аналогічної точки зору дотримується В. Панченко. За його інтерпретацією основними фондами є ті елементи капіталу, які повною мірою беруть участь у виробничому процесі і свою вартість переносять на товари частинами, в міру зношення, що залежить від нормативного терміну служби.

У зарубіжній літературі, зокрема в сучасному тлумачномі словнику є таке трактування основних фондів. Основні фонди – це капітальні товари тривалого користування, наприклад будівлі, устаткування, інструменти.

Отже можемо зробити висновок, що при характеристиці основних фондів з економічної точки зору, дослідники по-різному акцентують увагу на таких важливих аспектах як:

- тривалий період використання, що породжує особливий спосіб обороту вартості цієї частини виробничих фондів;

- особливість натуральної форми – засоби праці різного виду, але не враховують при цьому вартісних ознак основних фондів.

Висновки. Отже, на підставі вищезазначеного, можна зробити висновок, що з позиції фінансової теорії, основні фонди визначаються за вартісним вираженням активів підприємства. Зважаючи на вищенаведені дефініції, на підставі критичного аналізу інтерпретацій терміна «основні фонди», вважаю, що основними фондами є грошові ресурси, які мобілізуються суб’єктом господарювання для формування необхідних йому довготермінових активів (засобів праці) з метою проведення ефективного господарювання. Кошти, які витрачаються на придбання цих активів (засобів праці), авансуються, і вилучаються лише частинами у розмірі амортизації.

Література:

1. Фінанси підприємства / Азарєнкова Г. М., Журавель Т.М. – Київ.: “Знання – Прес”, 2004р.-544с.

2. Управління формуванням та використанням основних фондів торговельного підприємства / Гуляєва Н.М. - К.: КДТЕУ 1997р.- 650с.

3. Економіка підприємства / Сідун В.А., Понамарьова Ю.В. - Л.: 2003р. 396с.

4. Инвестиционный менеджмент / Бланк И.А. – К.: МП «ИТЕМ» ЛТД, 2003.