Економічні науки / 14. Економічна теорія

УДК 331.101.262

Маковецька Д. Ю., Асанбаєва Н. В.

Харківський національний економічний університет

ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ В ІСТОРІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ

Теорії людського капіталу почали формуватися у 18 ст. в контексті наукових ідей про зміст і форми продуктивних сил людини в творах таких видатних вчених-економістів, як В. Петті, А. Сміт, К. Маркс, Дж. Мілль та ін. До середини XX ст. теорій людських ресурсів у чистому вигляді не існувало, оскільки ще не склались об'єктивні передумови розвитку продуктивних сил, викликаних науково-технічною революцією, за умов якої стрімко стала зростати роль людини в усіх сферах життєдіяльності.

Аналогічних висновків щодо впливу людини на економічне зростання країни дійшов Адам Сміт. Він вважав здібності людини частиною суспільного багатства, тому що людські вміння сприяють зростанню як суспільного багатства, так і багатства індивіда. А. Сміт справедливо наголошує, що «придбання таких здібностей, навчання завжди вимагає дійсних витрат, що являють собою основний капітал, який реалізується в його особистості. Ці здібності, будучи частиною стану певної особи, разом з Тим стають частиною багатства суспільства, до якого ця особа належить» [3, с. 208-235].

Представник класичної школи Дж. Ст. Мілль вважав освіту найголовнішим чинником економічного зростання. За Дж. Міллем набуті здібності людини, які реалізуються тільки через працю, можна віднести до категорії капіталу.

На відміну від класичної школи, марксистська теорія розглядає капітал з

соціально-класових позицій. К. Маркс у праці «Капітал» зазначає, що виробництво є продуктом людської праці, породженої однаковою мірою як мускулами людської руку, так і мозком. У цій же праці Маркс визначає концепцію «складної праці», яка є силою легкої праці, та яка походить від застосування технології до людської праці.

Наприкінці 19-на початку 20 ст. вже з’являються трактування людини як

капіталу. Для цього періоду є характерним виокремлення двох підходів до визначення взаємозв’язку між людиною, її здібностями, навичками, знаннями та капіталом. Перший підхід, прихильниками якого є Ф. Ліст, А. Маршал, Дж. Мілль, В. Рошер, сформувався в теорію трьох факторів виробництва, заперечує включення людини до категорії людського капіталу. Однак, людські знання та здатність до праці теорія відносить до категорії капіталу. За Дж. Міллем, «Сама людська особа не є капіталом. Людина є метою, заради якої існує багатство. Але набуті нею здібності, що виступають тільки як засіб і реалізуються тільки через працю, на всіх підставах можна віднести до категорії капіталу»[2].

На підставі вищезазначеного можна зробити висновок про те, що починаючи з 18 ст. усвідомлюється роль людини в накопиченні суспільного багатства, формуються засади теорії людського капіталу, визначаються його складові компоненти. Однак, теорія людського капіталу з’являється в економічній думці не раніше 60-х років. Її поява була зумовлена стрімким ростом науково-технічного прогресу, що, в свою чергу призвело до зростання потреби в висококваліфікованих працівниках.

Засновники теорії людського капіталу Т.Шульц та Г.Беккер досліджували вплив інвестицій в освіту, охорону здоров’я, професійні знання, мотивації людей (тобто, їх людський капітал) на розмір доходів.

Т. Шульц вперше в історії економічної думки використав термін «людський капітал». В кінці 50-х років Т. Шульц своєю працею «Інвестиції в людину: погляд Економіста» дає нове бачення дослідження аспектів людського капіталу. У своїй праці «Інвестиції в людський капітал» (1961 р.), яка слугувала продовженням праці «Інвестиції в людський капітал» (1961 р.), він спробував більш точно окреслити поняття людського капіталу, фокусуючись на якісному вимірі фактора праці, а саме «здібності, вміння, можливості, що дозволяють покращити продуктивність людської праці»[1].

Він зазначив, що для її кількісного вимірювання недостатньо проаналізувати витрати, пов’язані з інвестуванням у людський капітал, на противагу вимірюванню фізичного капіталу, зокрема неможливості виокремити витрати споживання, покликані задовольнити потреби індивіда, ці витрати можуть розглядатися як інвестиції в людський капітал. Таким чином, аналіз витрат не дозволяє зробити ефективний вимір інвестицій в людський капітал.

Теорія сигналу є продовженням теорії фільтра. Згідно теорії фільтра, представленої К. Ерроу, освіта, а саме диплом, має інформаційну функцію щодо якісних характеристик індивідуума. Рівень освіти виступає своєрідним сигналом для роботодавців про якість робочої сили потенційних працівників. К. Ерроу розглядає витрати та переваги цього процесу, в той час як Спенс в теорії сигналу вивчає раціональність поведінки індивідуумів.

Наукові праці Гарі Беккера спираються здебільшого на наукові здобутки Т. Шульца. Г. Беккер посідає особливе місце в економічній науці завдяки ґрунтовним дослідженням у сфері соціології: освіті, расовій дискримінації, економіці домашнього господарства, кримінології та механізмах політичного тиску.

Згодом концепції теорії людського капіталу доповнюватимуться та розроблятимуться працями таких зарубіжних економістів як Ф. Махлуп, Дж. Мінцер, Дж. Псахаропулос, Л. Туроу, І. Фішер та ін.

Проаналізувавши наукові праці відомих економістів 18 – 20 ст. можна зробити висновок, що інвестування в людський капітал, підвищення рівня освіти є найважливішими передумовами економічного зростання та соціальної когезії.

Література:

1. Investment in Human Capital The American Economic Review, Vol. 51, No. 1, (Mar., 1961), pp. 1-17.

2. Mill J. Principles of Political Economy. – L, 1920.

3. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. – М.: Соцэкгиз, 1956. – С. 490. – С. 86, 208, 235.