Лукін А.А., Кондратьєв В.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

Михайла Туган-Барановського

ЕЛАСТИЧНА СТАВКА ПОДАТКУ ЯК СТИМУЛ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В УКРАЇНІ

Податок – унікальне явище, в якому однаковою мірою представлені публічні та приватні засади суспільного розвитку, його статика і динаміка, уявлення про суспільну справедливість та їх найрізноманітніші втілення.

Сучасна юридична наука вмістила дефініцію податку в коло найбільш дискусійних понять. В юридичній і економічній літературі існує багато його визначень, що відображають загальні риси податку та сутність цієї фінансово-правової категорії. Так, Н. Хімічева визначає податки як обов'язкові й за юридичною формою індивідуально безоплатні платежі юридичних і фізичних осіб, встановлені органами державної влади для зарахування в державну бюджетну систему (або у певних випадках – позабюджетні цільові фонди) з визначенням їх розмірів і термінів сплати [1], тобто, вона надає у своєму визначенні певну роль і розміру податку.

Як переконує величезний історичний досвід оподаткування, роль системоутворюючого фактора у надзвичайно складній і динамічній конструкції податку може і повинна зіграти податкова ставка, без якої, як слушно зазначив М. Кучерявенко, неможливо уявити ні конкретний податок, ні рівень податкового тиску (навантаження) [2].

Доходи, які надходять у розпорядження держави, стягуються у формі прямих і непрямих податків. В останньому випадку об'єктом оподаткування виступає не лише доход або прибуток, а також витрати суб'єктів господарювання.

Науково встановлено, що податкові надходження є продуктом двох основних фіскальних елементів – податкової ставки та податкової бази. Французьким економістом А. Лаффером, який є автором цієї податкової концепції, також обґрунтовано, що зростання податкового тиску може призвести до збільшення державних доходів лише до певної межі, поки не почне скорочуватись оподатковувана частина національного виробництва[3]. Наприклад у формуванні доходної частини Державного бюджету України ПДВ відіграє основну роль.

Численні рекомендації провідних західних економістів щодо залучення необхідних коштів через непрямі податки, можливо, і зіграли свою роль на початковому етапі застосування ПДВ. Саме фіскальні мотиви викликали в 1992 введення ПДВ із надто високою ставкою – 28 %. Після її зниження 1995 р. до 20 % ПДВ залишається на рівні максимальних ставок, рекомендованих ЄС (14-20 % на основні групи товарів при більш низьких ставках для окремих видів) [4]. Чинна в Україні ставка ПДВ помітно перевищує ставки у розвинених країнах: Канада – 7,58 %, Німеччина – 15 (для продуктів – 6 %), Англія – 17,5 %, Японія – 3 % [5].

З метою зменшення диференціації рівня життя громадян ставки непрямих податків, зокрема ПДВ, доцільно встановлювати диференційовані: використовувати занижені ставки для товарів, які включені до мінімального споживчого кошика, і завищені – для предметів розкоші. Частка прямих і непрямих податків неоднакова в різних країнах. Наприклад, У США, Японії, Канаді, Англії переважають прямі податки, у Франції – непрямі (56,6 %): податки на споживання, акцизи, внески підприємців у фонди соціального страхування. Німеччина та Італія мають досить урівноважений рівень структури податків (частка непрямих податків у Німеччині – 45,2 %, в Італії – 48,9 %).

Яка ж система краща? Якщо аналізується лише ставка ПДВ, то відповіді в принципі не існує. Відповідь дає лише аналіз податкової системи в цілому і не лише всередині країни, а й на ринках основних торговельних партнерів (разом із пільгами). Кращою є та система оподаткування, яка забезпечує максимальні темпи зростання наукоємності виробництва при максимально досягнутому його рівні. Динаміка зростання наукоємності виробництва визначається затратами держави на розвиток науки й освіти. Звичайно, результати залежать не лише від суми витрат на освіту і науку, а й від ефективності їхнього використання. Самі витрати визначають лише пріоритети державного управління в цій царині, а ефективність їхнього використання – це вже вміння досягати поставленої мети. Ефективність податкової системи визначається сукупним інтелектом нації, а вміння визначають кадри, тобто сукупний інтелект нації.

Звідси, запозичена податкова система (у розумінні працювати так само ефективно, як і в країні, звідки вона запозичена) в Україні закріпитися не може. Тому, працюючи над удосконаленням податкового законодавства, не слід обговорювати ставки різних податків і, як правило, поза контекстом податкової системи держави в цілому. Обговорювати слід механізми стимулювання наукоємності виробництва, ефективності використання наявних фінансових ресурсів для прискорення науково-технічного прогресу.

Господарська та податкова система України повинні вдосконалюватися на власній основі, спираючись на власний інтелект і духовний потенціал свого народу. Такі важливі критерії цивілізаційного прогресу, як усебічний розвиток особистості, якість жиггя, права людини, принципи та механізми її соціального захисту повинні одержати динамічний розвиток і на теренах української цивілізації [6].

Зниження рівня оподаткування, як доводить досвід проведення податкових реформ у розвинених країнах, не супроводжується швидким зростанням податкових надходжень до бюджету через уповільнену реакцію економічних суб'єктів на зниження податків. Воно швидко не впливає і на темпи економічного зростання. За оцінками різних економіко-математичних моделей, розрахованих на країни з розвиненою ринковою економікою, тривалість зовнішнього періоду – із моменту зміни податкової політики до зростання доходів бюджету – становить 2,5-3 роки. Зміни ж у темпах економічного зростання проявляються ще пізніше.

Ставки податків визначають прибуток підприємства, який є фінансовим джерелом його розвитку, удосконалення науково-технічного потенціалу й матеріальної бази. Прибуток є власним джерелом інвестиційних та інноваційних проектів підприємства, а впровадження останніх передбачає як вихідну умову отримання достатнього за величиною прибутку. Отже, там, де ресурси використовуються неефективно, ставки податків мають бути високими, і навпаки, там, де ефективність використання є високою – ставки податків низькі.

Оптимальним є варіант плаваючих ставок податків. Законодавством установлюється гранична (максимальна) ставка податків яка автоматично (без участі органів управління) знижується, зважаючи на підвищення ефективності роботи підприємства. Фактично виробник сам визначає ставку податку в тій частині в якій він забезпечує найвищу ефективність використання фінансових ресурсів, одержаних внаслідок зниження ставки податку. Тобто якщо можеш із найвищою ефективністю використати фінансові ресурси – використовуєш зниження ставки, не можеш – віддаєш тим, хто сьогодні це може зробити.

Плаваючі ставки податків дают змогу оптимізувати пропорції розподілу прибутку між державою і підприємством. Раніше цю функцію намагалися виконувати, надаючи різні податкові пільги. Право на податкову пільгу фіксувалося в законодавстві й ніяк не узгоджувалося з ефективністю використання фінансових ресурсів на підприємстві, якому пільга надавалася. За своєю суттю податкові пільги є прихованою формою надання дотацій виробникам. Тому їх слід оформляти у вигляді дотацій. Дотації не відіграють жодної стимулюючої ролі. Швидше – навпаки, дедалі погіршують ефективність роботи підприємств, яким вони надаються.

Запроваджуючи плаваючі ставки податків, бажано відмовитися від податкових пільг. Із податкового законодавства доцільно виключити таке поняття, як податкова пільга, а всі проблеми вирішувати пільговим кредитуванням (зокрема податковим) і дотаціями (за виняткових обставин). Однак у кожному конкретному випадку рішення про дотації повинно прийматися окремо.

Реформуючи податкову систему, завжди є ризик зменшення податкових надходжень до державного бюджету й виникнення дефіциту. Цей ризик залишається незалежно від того, в який бік змінюється ставка податку (знижується чи підвищується), вводяться нові податки чи вилучаються старі. Тому якщо запроваджуються нові податки або змінюються ставки старих, завжди треба передбачити можливі заходи збереження балансу державного бюджету в разі зменшення податкових надходжень.

Особливість введення еластичної ставки податків не передбачає зменшення податкових надходжень. У будь-якому разі таке зменшення ніяк (ні прямо, ні опосередковано) не пов'язано з реформуванням податкової системи. Наслідком реформи може бути лише збільшення податкових надходжень до державного бюджету, хоча податкові ставки будуть знижені.

Еластичні ставки податків можна розрахувати так, що доходи державного бюджету принаймні не зменшаться, але розшириться виробництво, створяться додаткові робочі місця, збільшиться сукупний дохід народу України, платоспроможний попит народу, встановиться еластичний попит на інші товари. Ланцюжок позитивних змін в економіці може виявитися дуже довгим, якщо вдало вибрати ту ланку, зрушення в якій приведуть до ланцюгової реакції. Тобто, правильно сформувавши еластичні ставки податків, матимемо можливість запустити ланцюгову реакцію у виробництві, результатом якої буде стійкий динамічний розвиток усього народногосподарського комплексу України.

Таким чином, за допомогою еластичних ставок податків може бути досягнута стратегічна мета розвитку економіки – підвищення ефективності виробництва і, як наслідок, життєвого рівня громадян.

Доцільно встановлювати еластичну ставку ПДВ лише на продукцію, яка реалізується на внутрішньому ринку. Оскільки прийнятий в Україні порядок передбачає повернення ПДВ суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, то ставка ПДВ для них залишається фіксованою. Передбачається також, що сума ПДВ, яка повертається експортерам, зараховується до Державного інноваційного фонду відповідної галузі виробництва.

Знижуючи ставку ПДВ, можна змінити попит на продукцію, а отже, оподаткуванню ПДВ підлягатиме більший обсяг товарів, хоча і за нижчою ставкою. У цьому разі є можливість так відрегулювати ставки ПДВ, що при зменшеній ставці ПДВ сумарні податкові надходження збільшаться завдяки збільшенню кількості товару, який оподатковується.

Збільшуючи обсяг виробництва, збільшується прибуток виробника і фонд оплати праці, а з ним – і сума податків на прибуток, на фонд оплати праці та ін. Виробник, завдяки такому методу встановлення розміру ставок, одержує повну свободу маніпулювання ставкою ПДВ для того, щоб розширити свою присутність на ринку, завоювати нові ринки збуту, розширивши виробництво цього виду продукції. Тобто законодавчо регулюється гранична ставка ПДВ, а реальна визначається лише товаровиробником.

Запровадження еластичної ставки податку дає змогу зробити стимулюючим такий суто фіскальний податок, як ПДВ, і створити економічні мотиви щодо добровільної його сплати (принаймні зменшити масштаби ухилення від сплати ПДВ, які вже досягли загрозливої межі).

ЛІТЕРАТУРА:

1. Химичева Н. И. Налоговое право: Учеб. пособие для студ. – М., 1997.

2. Кучерявенко Н. П. Курс налогового права: В 6 т. — Харьков: Легас; Право, 2005. – Т. 111: Учение о налогах.

3. Заяц Н. Е. Теория налогов: Учеб. / Н. Е. Заяц. – Минск: БГЗУ, 2002.

4. Берлач А. І. Податкове право України: Навч. посіб. – К.: Ун-т «Україна», 2006. – 335 с.

5. Дорош Н. І, Податкова система України і розвинутих зарубіжних країн (порівняльний аналіз) //Фінанси України. – 1998. – № 6. – с. 75-82.

6. Берлач А., Пирога І. Еластична ставка податку на додану вартість як стимул економічного зростання в Україні // Право України. – 2009. – № 2. – с. 94-100.