Економіка/ 3. Фінансові відносини

Іглінська В.Г.

Науковий керівник : Томчук О.Ф., к.е.н., доцент

Вінницький національний аграрний університет, Україна

АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

Систематичне зростання продуктивності праці має пріоритетне значення для підвищення ефективності функціонування будь-якого підприємства, галузі промисловості, всього господарського комплексу, а також матеріального добробуту кожного працівника. Зростання продуктивності праці означає підвищення випуску продукції за одиницю робочого часу порівняно з минулим аналогічним періодом.

У системі продуктивних сил налічують близько 60 факторів продуктивності праці, що належать до всього технологічного способу виробництва, до відносин економічної власності, до надбудовних відносин тощо.

Необхідність вивчення всіх факторів, що впливають на рівень продуктивності праці і визначення резервів її підвищення зумовлена великим значенням, яке має підвищення продуктивності праці для окремих підприємств і суспільства в цілому.

Продуктивність праці це показник економічної ефективності трудової діяльності працівника. ЇЇ обчислюють співвідношенням кількості виробленої продукції, послуг та витрат праці, тобто виробітком на одиницю витрат праці. З’ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з:

· живої праці, що витрачається на даний момент у процесі виробництва даної продукції;

· минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується як міра для виробництва нової продукції.[4, с.336]

Продуктивність праці тісно пов’язана з інтенсивністю. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Таким чином, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу й потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.

В умовах становлення ринкових відносин великого значення набувають такі фактори, як посилення конкуренції товаровиробників, роздержавлення і приватизація економіки, розвиток малого і середнього бізнесу, фінансово-економічна стабілізація, підвищення гнучкості виробництва тощо. Залежно від рівня та характеру впливу на рівень продуктивності праці фактори можна об’єднати у чотири групи: матеріально-технічні (модернізація обладнання, автоматизація виробництва, підвищення якості продукції),організаційно-економічні (удосконалення поєднання засобів праці і робочої сили, удосконалення організації управлінням виробництвом), соціально-економічні (поліпшення умов праці, удосконалення робочої сили), соціально-психологічні (рівень дисциплінованості, трудової активності).[2, с.34]

В економічній науці та практиці використовують систему вартісних, трудових і натуральних показників продуктивності праці. Логічним є той факт, що в ринкових умовах велика увага приділяється саме вартісним показникам продуктивності праці, оскільки вони дають узагальнену характеристику змін досліджуваного показника в цілому по підприємству, по галузі та значною мірою визначають формування інших вартісних показників ефективності виробництва. Найуніверсальнішим є грошовий вимірник, який може бути використаний на будь-якому підприємстві чи галузі виробництва.

Аналіз продуктивності праці починається з вивчення її рівня, динаміки та загальної оцінки виконання плану. Так, у 2009 році з розрахунку на середньорічного працівника в сільськогосподарських підприємствах Вінницької області виробляли валової продукції на 231965,5 грн. або на 22% більше від рівня продуктивності праці у 2006 році. Дещо скромнішими були темпи приросту показника погодинної продуктивності праці за цей же період – лише 4,2%. Це можна пояснити тим, що в процесі реформування сільськогосподарських підприємств швидшими темпами скорочувалася чисельність працівників, безпосередньо не зайнятих на виробництві сільськогосподарської продукції, тому й зросла питома вага прямих затрат праці в їх загальному обсязі.

Відставання українського сільського господарства за рівнем продуктивності праці від передових економік сягає, за різними оцінками, 8-10 разів. За такої ситуації важливо насамперед звернути увагу на те, що в багатьох господарствах трудомісткість продукції значно вища порівняно із середньо республіканськими показниками. Становище таких підприємств можна безпомилково визнати ненадійним, що вимагає вжиття радикальних заходів з урахуванням специфіки господарства. Отже, для практичного використання важливо розрахувати індивідуальний індекс продуктивності праці, який показуватиме стан і спроможність господарства на загальноукраїнському фоні.

Резерви підвищення продуктивності праці – це невикористані можливості економії витрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають у наслідок дії тих чи інших факторів(удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від рівня використання резервів. На думку Слободчикової Ю.В. резерви можна класифікувати щодо часу їх використання, а також сфери виникнення. За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви. За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви..[3, с.280]

З метою використання резервів на підприємствах України розробляють плани організаційно-технічних засобів, у яких вказують види резервів зростання продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, витрати, які на це потрібні, термін проведення відповідних робіт, відповідальних виконавців.

Зростання продуктивності праці при заданих обсягах виробництва має наслідком економію чисельності персоналу. Відтак, при заданій кількості вивільнених унаслідок різних причин працівників(ЕЧпв) стає можливим розрахувати рівень зростання продуктивності праці (Іпт) за формулою:

Іпт = (Ечпв / Чпвп - ЕЧпв) * 100%

У практиці реального управління підприємством є актуальною необхідність кількісного визначення впливу окремих чинників на підвищення рівня продуктивності праці:

1. структурні зрушення у виробництві (заміні питомої ваги окремих видів продукції та виробництв);

2. підвищення технічного рівня виробництва (заміна діючих технічних засобів більш прогресивними; запровадження систем машин; механізація та автоматизація виробництва, застосування прогресивних технологій, використання економічних видів сировини, матеріалів, енергії);

3. удосконалення управління, організації виробництва та праці (удосконалення структур та раціональний розподіл функцій управління, збільшення реального фонду робочого часу);

4. збільшення обсягів виробництва (відносне зменшення кількості промислово-виробничого персоналу завдяки зростанню обсягів виробництва);

5. галузеві фактори (збільшення робочого періоду в сезонних виробництвах тощо);

6. введення та освоєння нових виробничих об’єктів (диверсифікація виробництва та введення в дію нових цехів).

Отже, піднесення вітчизняної економіки, підвищення продуктивності праці і якості життя громадян передбачають ефективне використання всіх видів виробничих ресурсів, насамперед робочої сили. У складний період соціально-економічного розвитку сільськогосподарського виробництва, за низького рівня продуктивності праці й ефективності господарювання, потрібні дійові важелі, спроможні зупинити ці негативні процеси. Серед основних з них можна виділити такі:

· забезпечення паритету цін на сільськогосподарську продукцію, який в Україні відсутній;

· переглянути на державному рівні порядок визначення та сплати податків сільськогосподарськими господарствами і підприємствами;

· надання сільськогосподарським товаровиробникам пільгових кредитів і державних дотацій.

Література:

1. Олійник Т.І Продуктивність праці та структурні зміни в сільському господарстві // Економіка АПК.- №4.- 2008.-С.122-126

2. Равенко А. Продуктивність праці в сучасних умовах// Дзеркало тижня.-№4.- 2007.- С.32-37

3. Слободчикова Ю.В. Шляхи підвищення продуктивності праці// Економіка та підприємництво. - №5.-2009.-С.279-281

4. Слободчикова Ю.В. Продуктивність праці як планово-економічний показник ринкової системи // Економіка та підприємництво.- №4 .- 2006.- С.335-338