Экономические науки/2. Инвестиционная деятельность и фондовые рынки

доктор ек.наук, доцент Головінов О.М., Федосєєва Ю.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган – Барановського, Україна

Інноваційний потенціал України: сучасний стан та перспективи розвитку

Головною стратегічною ціллю соціально-економічного розвитку України є утвердження її як високотехнологічної держави, що означає задоволення вітчизняною конкурентоспроможною високотехнологічною продукцією попиту внутрішнього ринку та інтеграцію України у світове господарство. Сьогодні, за нових реалій господарського життя та міжнародних економічних відносин, коли основними критеріями ефективного розвитку стають якість і швидкість впровадження нових інформаційно-технологічних систем та управлінських підходів, аналіз інноваційного потенціалу України є надзвичайно актуальним, оскільки назріла потреба змінити самі підходи до інноваційної політики, та навіть до розуміння інновації як категорії.

Існує потреба з`ясовувати не принципову необхідність інновацій в Україні, а те, чому важлива і зрозуміла ідея не реалізується, а також те, що саме з міжнародного досвіду проведення інноваційної політики варто брати за взірець при регулюванні. Будь-яка країна, що вступила у фазу постіндустріального суспільства мусить дбати про те, аби створити всі необхідні матеріальні, організаційно-правові, кадрові, психологічні тощо умови для нарощування інноваційного потенціалу.

«Інноватизація» як активна науково-технологічна домінанта сучасного розвитку та конкурентної діяльності виникає об`єктивно як реакція на зміну характеру співвідношення науки й виробництва, а також як пряв їх новогофункціонального співвідношення. У данному випадку зміна за функцією часу відбувається за параболою: відносно повільний спочатку, прогрес – відповідно до поступового нагромадження емпіричного досвіду та виробничих знань – набув ознак динамічного балансу, який може існувати тільки за умови постійного прискорення.

Головним рушієм інноваційного розвитку України стає глобалізація науково-технічного прогресу, що породжує загрози інноваційній безпеці країни і, водночас, створює умови для міжнародної науково-технічної кооперації. За цих умов України має забезпечити ефективне використання науково-технологічного потенціалу, який включає: наукоємне машинобудування; мікроекоелектроніка; нанотехнології; інформаційно-телекомунікаційні технології; біотехнології, хімічні технології нових поколінь, виробництво нових матеріалів і ін.

Сучасними загрозами інноваційній безпеці України є:

- недостатній рівень фінансування науково-технічних робіт (НДДКР);

- слабкий розвиток інфраструктури трансферу технологій;

- зниження експорту і зростання імпорту наукоємних товарів;

- слабкий рівень інформатизації інноваційної сфери;

- недосконала стимулююча та податкова політика держави.

- повільний розвиток ефективних форм інноваційної діяльності;

Цікавими для України, з точки зору вирішення завдань власного розвитку, є процеси активізацї дослідницької діяльності вузів у сфері фундаментальних досліджень, а також природничих і гуманітарних дисциплін. Налагоджуються містки співпраці з дослідницькими центрами й галузевими відомствами з метою становлення чіткої системи «вузи – наукові дослідження - виробництво». Виходячи з загальноприйнятих світових критеріїв можна констатувати, що Україна володіє достатньо вагомим та перспективним інноваційним потенціалом. Проте на сьогодні він використовується далеко не в повному обсязі, що викликано як потребами його технологічного та структурного оновлення, розширенням фінансової підтримки інноваційної діяльності в Україні, так і поглибленням та диверсифікацією форм міжнародного науково-технічного співробітництва нашої держави. Через близьке розташування до європейських ринків українська економіка має цілком реальні можливості для забезпечення за допомогою зовнішніх факторів стабільного економічного зростання упродовж тривалого періоду.

Спрямований, програмно-цільовий, стимулюючий вплив держави не суперечить ідеї ринку, який видозмінюється і вже не може ефективно працювати без вибіркової системи державних закупівель або без розробки планів розвитку. Такий вплив цілковито сполучається з ініціативою підприємців і діянням ринкових сил, полегшує їм рух у напрямі, перспективно ефективному для них самих і для суспільства в цілому.

Відмова від інноваційної політики може призвести до консервації накопичених у країні передумов структурної деградації — оскільки стабілізаційне зростання останніх років (відновлення потенційного ВВП) не є достатнім свідченням позитивних довгострокових перспектив української економіки і підвищення її конкурентоспроможності у світовому економічному просторі.

Таким чином, інноваційна політика, змістом якої виступає сприяння ефективному обміну інформацією між суб`єктами господарського життя на різних етапах інноваційних циклів, є обов`язковим елементом системи державного регулювання. Інноваційність як феномен соціально-економічного життя має багато різноманітних проявів і пов`язана з різними факторами, регулятивними нюансами, стимулами економічного та неекономічного прорядку. В сучасних умовах зростання взаємної залежності країн і загострення глобальної конкуренції інноваційність є запорукою прогресу, а також фактором формування та нарощування конкурентної сили, забезпечення добробуту населення.

Література:

1. http://www.kneu.kiev.ua/journal/ukr/article/2004

2. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/inek/2009

3. http://razumkov.org.ua/ukr/journal_pos.php

4. Новицкий В.Н. Императивы инновационного развития / В.Н. Новицкий // Экономика Украины. – 2007. – №2. – с.45 – 52.