Экономические науки / 7.Учет и аудит.

Садекова А.М.

Омельченко О.О., Давидова Ю.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Аудит грошового обігу банків

Основним пріоритетом державно-правової реформи є контроль за діяльністю суб’єктів фінансового ринку в юридичному полі чинних законів і нормативних актів України [13]. В даному аспекті особливу увагу доречно приділити саме банківській сфері, оскільки вона є основним грошовим посередником на фінансовому ринку країни.

Проблема адаптації законодавства будь-якої держави до міжнародних стандартів передбачає реформування правової системи та її поступове приведення до загальноприйнятих юридичних норм. При цьому інтеграційний процес зумовлює впровадження міжнародних стандартів в усіх галузях, у тому числі й у сфері незалежної форми контролю – аудиті, його аналітичній та управлінській сферах (рис. 1).

Для ефективного функціонування вітчизняної системи аудиту необхідно розробити заходи з гармонізації нормативно-правового забезпечення із міжнародними та європейськими стандартами.

Рис. 1. Економіко-правове середовище адаптації міжнародних інтеграційних вимог

Аналіз останніх публікацій вітчизняних учених, зокрема Є.Мниха, В. Стельмаха, О. Хаб’юка, В. Шевчука та ін., які присвячені проблемам економіко-правового регулювання аудиту в умовах адаптації до міжнародних норм та вимог, свідчить про актуальність обраної теми. Так, у сучасних умовах імплементації міжнародного банківського законодавства автори основну увагу акцентують на проблемах незалежності та прозорості аудиту грошових коштів банків у контексті іноземної експансії, зокрема підкреслюється такий позитивний аспект, як високий конкурентоспроможний рівень сучасного банкінгу у сфері обігу грошових коштів і контролю за ним, розширення мережі банківських послуг та удосконалення сервісу клієнтів.

В сучасних умовах фінансової кризи актуальною є проблема експансії іноземних банків у вітчизняний банківський сектор, яка стала причиною збільшення впливу зовнішніх глобалізаційних процесів та економічних загроз стабільності. Це призвело до послаблення регулюючої функції контролю за грошовими коштами банків і тінізації їхнього руху. Тому невирішеною проблемою є законодавчо недосконале регулювання аудиту грошового обігу в сучасних умовах адаптації зарубіжного банківського законодавства.

Метою статі є як теоретичне, так і практичне вивчення проблеми функціональної ролі аудиту в банківській сфері та аналізу грошових коштів банків України. Основним завданням з удосконалення шляхів проведення аудиту та аналізу грошових коштів, їх теоретичне узагальнення, що дасть змогу підтримати ліквідність банків і збільшити розміри регулятивного капіталу, як гарантованої запоруки повернення депозитних вкладів.

З 2006 року частка банків з іноземним капіталом постійно зростає. У 2009р. вона склала 37% від кількості діючих банків. За цей період питома вага іноземного капіталу в статутному капіталі банків зросла на 17 відсоткових пунктів [10]. Цьому сприяли зміни, внесені до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, у статтях 4 і 24 регламентовано, що вітчизняна банківська система, що складається з двох рівнів, доповнюється філіями іноземних банків, які мають юридичне право відкривати власні структурні підрозділи і представництва на території України [4].

Проблема розширення породила нові проблеми в аудиті, які стосуються прозорості власників і розміру регулятивного капіталу банків. У практичній діяльності при проведенні аудиту іноземних банків відсутня інформація про потенційних інвесторів, яка приховує фінансові операції щодо надання кредиту інсайдерам банку на безповоротній основі.

Доречним кроком на шляху до зближення корпоративного нагляду і аудиту в масштабі цілого світу є прийняття Європейським парламентом та Радою Європейського Союзу Директиви про обов’язковий аудит річної консолідованої звітності [8]. Директива визначає, по-перше, функціональні обов’язки аудиторської комісії: акціонерні товариства зобов’язані призначити аудиторську комісію, на яку покладатиметься більша, ніж раніше, відповідальність за управління ризиками, в тому числі контроль за функціями внутрішнього аудиту та системою внутрішнього контролю. По-друге, стосунки керівництва банку з аудитором: відповідальність за підбір зовнішньої аудиторської фірми та нагляд за незалежністю аудиторів покладається на аудиторську комісію. Це абсолютно необхідно для забезпечення надійних методів аудиторської роботи в спостережних радах банків України.

У складі аудиторських комісій має бути принаймні одна особа з кваліфікацією фінансиста, відповідальна за призначення аудитора. Ці пропозиції є важливим кроком до зміцнення управління, тому спостережні ради банків України їх прийняли, не чекаючи початку правової реформи. Пропозиції підвищать незалежність аудитора, забезпечивши йому можливість обговорення питань з невиконавчими директорами, які не належать до керівництва банку.

Деякі аспекти корпоративного управління вимагають законодавчого врегулювання, так як і певні аспекти аудиторських функцій – нормативного закріплення. Реалізація положень, які містяться у Директиві, призведе до делегування аудиторській комісії відповідальності за управління ризиками. Аудиторська комісія має здійснити нагляд за ефективністю існуючих у компанії систем внутрішнього контролю, внутрішнього аудиту та управління ризиками. Аудитор повинен звітувати перед аудиторською комісією про основні питання, що виникли внаслідок проведення законодавчо визначеної аудиторської перевірки, зокрема про істотні недоліки в засобах внутрішнього контролю, виявленні у зв’язку з процесом ведення фінансової звітності.

Необхідність правового регулювання аудиту банків як однієї з форм фінансово-господарського контролю зумовлена зростанням кількості проблемних банків і пов’язана не лише із загальною макроекономічною нестабільністю, а й з дією негативних чинників, які виникають внаслідок ризикованої кредитної політики, відсутності стратегічного планування некваліфікованого управління, недостатності внутрішнього контролю в банках.

Особливу увагу слід приділити функціональній ролі аналізу та аудиту в системі управління грошовими коштами банків. Це передбачено ст. 146 Цивільного кодексу України, в якій зазначається, що для здійснення контролю за фінансовою діяльністю може призначатися аудиторська перевірка [2].

Отже, даний вектор дослідження тлумачить аудит як особливу та найефективнішу форму контролю банків за операціями з грошовими коштами. Зобов’язальне право аудиту банків регламентують ст. 162 Цивільного кодексу України [2] та ст. 90 Господарського кодексу України [1], у яких передбачено обов’язковість його проведення перед публічним поданням річної фінансової звітності. Також, згідно з п. 2.2. Положення №389, банки зобов’язані надавати аудиторський звіт тільки після його розгляду загальними зборами учасників банку [6]. Зазначений аудиторський висновок зовнішнього аудитора має відповідати вимогам Стандартів аудиту (стандарт №700) та етики Міжнародної федерації бухгалтерів [7].

Правове регулювання аудиту в Україні регламентоване ст. 362 Господарського кодексу України [1] та преамбулою Закону України «Про аудиторську діяльність» [3]. Ці юридичні документи визначають правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні, які спрямовані на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової та іншої економічної інформації. Вони трактують предмет аудиторської діяльності як здійснення аудиту та його відповідність міжнародним стандартам.

Перед банками постає важливе проблемне завдання, яке полягає у підвищенні ефективності їхньої фінансово-господарської діяльності, конкурентоспроможності банківських інструментів та послуг на основі інноваційних досягнень науково-технічного прогресу оптимізації форм господарювання і менеджменту (рис. 2).

Рис. 2. Аудиторські процедури в системі прийняття управлінських рішень банків

Саме в таких умовах важлива роль відводиться аналізу та аудиту фінансово-господарської діяльності банку, за допомогою якого обґрунтовуються стратегія і тактика його розвитку, уточнюються плани та управлінські рішення, здійснюється контроль за їх виконанням, виявляються фінансові резерви, оцінюються результати діяльності управлінського персоналу, окремих підрозділів і банку в цілому.

Для подолання проблеми аудиту та аналізу банків, які знаходяться в стадії ліквідації, пропонується виділити такі етапи аналізу в аудиті даного напряму:

1. Розрахунок зовнішньої тенденції впливу негативних чинників на фінансово-господарську діяльність банку протягом останніх років;

2. Аналіз кредитного портфеля та визначення питомої ваги його погашення;

3. Аналіз руху високоліквідних грошових потоків як важливого орієнтира при проведенні аудиту;

4. Аудит усіх структурних підрозділів банку щодо достовірності аналізу й оцінки внутрішнього контролю банку;

5. Складання аудиторського висновку з включенням результатів інспекційної перевірки та зовнішнього аудиту.

Застосування запропонованих етапів на практиці є цілком виправданим, оскільки деякі етапи не є новими і реально використовуються в аудиторській діяльності. Їх поетапна узагальненість дає змогу удосконалити заходи проведення аналітичних процедур в аудиті банків, що знаходяться на первинній стадії ліквідації. Це можливий фінансовий шанс на реальне грошове оздоровлення банку та підтримання його ліквідної діяльності. Доречно було б юридично регламентувати наведені етапи у нормативній Постанові Правління Національного банку України №276 в розділі 3, який регламентує порядок проведення перевірки банківських установ [5]. Це дасть змогу удосконалити проведення аудиту та юридично простежити виявлені недоліки в економічній роботі органів Департаменту банківського нагляду Національного банку України.

Проведене дослідження підтверджує необхідність ретельної наукової та практичної розробки багатьох актуальних питань, серед яких економічно пріоритетними є такі:

- наукове обґрунтування головних принципів, аналітичних процедур і тестів аудиторства;

- класифікація аудиторства, його основні етапи, узагальнення, систематизація та порівняльний аналіз змісту, місця і ролі аудиторських висновків;

- вибір господарськими суб’єктами найбільш привабливих для них форм контролю, що базується на принципах традиційного контролю або на поєднанні цих принципів;

- питання інформаційного, математичного та програмного забезпечення аудиторського процесу, особливо щодо господарських об’єктів, які автоматизують внутрішню обліково-аналітичну та контрольно-ревізійну роботу;

- обґрунтування та широке застосування в аудиторській роботі економіко-математичного програмування;

- визначення функцій незалежних аудиторів, їхніх прав, етичних норм діяльності, обов’язків і відповідальності;

- забезпечення правового, комерційного й договірного регулювання діяльності аудиторів і визначення об’єктів, де їхні послуги приносять найбільшу користь;

- розробка та обґрунтування стандартів, що використовуються в аудиторській практиці для внутрішнього і зовнішнього аудиту;

- вивчення конкретних функціональних ситуацій рівня професійного ризику в момент перевірки різних господарських об’єктів;

- створення координаційного органу за участю державних структур і представників громадських аудиторських об’єднань, який міг би вирішувати питання регулювання аудиторської діяльності, розробки та затвердження стандартів, страхування аудиторських ризиків тощо.

Слабка банківська система або фінансова нестабільність однієї країни можуть негативно впливати на фінансовий стан інших країн, тому світові ринки капіталу вимагають глобально узгоджених систем регулювання і нормативного забезпечення аудиту банківського сектору.

Доцільно зазначити, що функціонально-правова роль аналізу і аудиту в системі управління грошовими коштами банків є надзвичайно важливою та необхідною, оскільки забезпечує ефективну фінансово-господарську діяльність банків і виводить їх на конкурентоспроможний прибутковий рівень.

Перспективою подальших досліджень у цьому напрямі мають бути питання удосконалення методики аудиту грошових коштів банків через призму рекомендацій Базельського комітету.

Перелік літератури:

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 №436 – IV, із змінами від 05.03.2009 // zakon1.rada.gov.ua.

2. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 №435 – IV, із змінами від 03.03.2009 // zakon1.rada.gov.ua.

3. Про аудиторську діяльність: Закон України, прийнятий Верховною Радою України від 22.04.1993 №3125 – XII // zakon1.rada.gov.ua.

4. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7.12.2000 №2121 – III, із змінами і доповненнями // zakon1.rada.gov.ua.

5. Про затвердження Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок: Постанова Правління Національного банку України від 17.07.2001 №276, із змінами і доповненнями від 10.08.2007 // zakon1.rada.gov.ua.

6. Про затвердження Положення про порядок подання банками до Національного банку України аудиторських звітів за результатами щорічної перевірки фінансової звітності: Постанова Правління Національного банку України від 9.09.2003 №389 // zakon1.rada.gov.ua.