Мудла Олена Ігорівна

Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, Україна

Економічна сутність виробничих запасів та їх оцінка на підприємстві

Виробничі запаси займають особливе місце у складі майна і є найбільш важливою та значною частиною активів підприємства. Тому метою статті є дослідження основних теоретичних аспектів надходження виробничих запасів на підприємство та формування їх собівартості, їх складу, обліку, оцінки та формування їх фактичної собівартості. Актуальність теми полягає у дослідженні виробничих запасів задля ефективного управління виробничим процесом у сучасних умовах господарювання,що дозволить керівництву підприємства отримувати якісну інформацію. При переході діяльності економічних суб‘єктів на ринкові відносини, що потребують об‘єктивно зміни бухгалтерського обліку наближення його до міжнародних стандартів, правильна організація бухгалтерського обліку виробничих запасів є необхідною умовою для діяльності підприємства.

Сонко В. Пояснює виробничі запаси як накопичення ресурсів,що перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва. Він вважає, що запаси — це сукупність матеріальних благ, вироблених невідомо для чого й кого, які навряд чи колись взагалі будуть використані за призначенням [4, c. 56] . А відбувається це тому, що ці запаси заготовляв, зберігає зовсім не той, хто їх у майбутньому споживатиме. Основним завданням збільшення ефективності промислового вироб¬ництва має стати не орієнтація на обсяги виробництва, а на ринковий попит. Тобто ринкова система має ґрунтуватись на принципі «виробляти те, що продається» [1, c.121].

Чаюн І.Ю., Бондар І.Ю. виділяють виробничі запаси, як матеріальні ресурси необхідні для забезпечення розширеного відтворення, обслуговування сфери нематеріального виробництва та задоволення потреб населення, які зберігаються на складах або в інших місцях з метою їх наступного використання [5, c. 44].

Бутинець Ф.Ф. під сутністю виробничих запасів розуміє все те, що завезено на склади підприємства i ще не вступило в першу стадію обробки, тобто частина сукупних запасів, призначених для виробничого споживання [2, с.59]. Також Лень В.С., Гливенко В.В. визначає виробничі запаси як предмети праці, підготовлені для запуску у виробничий процес; складаються вони з сировини, основних i допоміжних матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів i комплектуючих виробів, тари i тарних матеріалів, запасних частин для поточного ремонту основних фондів[3, с.113]. Склад виробничих зaпaciв на кожному підприємстві залежить, від сфери його діяльності. Так, на промислових підприємствах основними видами запаciв є виробничі запаси, [1, c. 122].

Важливе значення для правильного обліку має також порядок оцінки виробничих запасів. В обліку виробничі запаси відображаються за первісною вартістю. Відповідно до П(С)БО 9 первісною вартістю запасів, придбаних за плату, є собівартість, яка складається із таких фактичних витрат:

• сум, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;

• сум ввізного мита;

•сум непрямих податків, які пов'язані з придбанням запасів і не відшкодовуються підприємству;

• транспортно-заготівельних витрат;

•інших витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою. [2, с. 60-61].

Не включаються до первісної вартості виробничих запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені):

• понаднормові втрати і нестачі запасів;

• проценти за користування позиками;

•витрати на збут;

• загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Згідно з П(С)БО 9 „Запаси" на підприємстві можна використовувати один із п’яти методів оцінки запасів при їх вибутті або декілька одночасно:

•собівартістю перших за часом надходження запасів (FIFO або ФІФО);

•середньозваженою собівартістю;

•нормативних витрат;

•ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці запасів;

•ціни продажу [3, с. 114].

Використання методу FIFO ґрунтується на припущенні, що одиниці виробничих запасів, які були придбані першими, першими і вибувають. Отже, вартість запасів на кінець звітного періоду відображається фактично за вартістю останніх за часом придбань. Метод середньозваженої собівартості дуже поширений. Суть його полягає в тому, що при різних цінах на запаси визначається середня ціна, за якою потім списується собівартість виробничих запасів. При цьому визначають суму кількості одиниць виробничих запасів на початок звітного періоду та їх вартість і одиниць запасів, придбаних протягом звітного періоду, та їх вартість. Далі сума добутків кількості таких запасів та їх вартостей ділиться на кількість запасів, що в результаті дає нам середньозважену собівартість одиниці запасу на кінець періоду.

В основному метод нормативних витрат призначений для серійного промислового виробництва. Суть його полягає в тому, що запаси, як правило, оцінюються в балансі за нормативною собівартістю, яка складається з суми нормативних витрат на одиницю виробу. Ці витрати плануються підприємством, регулярно перевіряються і змінюються для максимального наближення їх до фактичних. Точний термін перегляду норм витрат законодавством не встановлений, він визначається підприємством самостійно. Відхилення від встановлених нормативів обліковують на окремих регулюючих рахунках. На практиці такий метод застосовується рідко через складний механізм включення матеріальних витрат (запасів) до собівартості продукції.

Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості часто використовується на підприємствах промисловості зі складною технологією, а також у сезонних галузях матеріального виробництва. Він потрібен для оцінки не лише при вибутті виробничих запасів із підприємства, а й при переведенні їх з однієї балансової статті до іншої.

Метод ідентифікованої собівартості застосовується щодо тих видів виробничих запасів, які використовуються для виконання спеціальних замовлень і проектів значної вартості, а також стосовно тих видів запасів, що вони не замінюють один одного. Застосування цього методу передбачає ведення індивідуального обліку по кожному виду запасів. В результаті використання цього методу однакові запаси обліковуються за різною вартістю, що не завжди зручно. Залежно від того, який саме з однакових запасів використає підприємство, прибуток буде змінюватись відповідно до первісної вартості кожного запасу. При веденні бухгалтерського обліку за допомогою спеціальних комп'ютерних програм використання цього методу можливе навіть для роздрібної торгівлі [3, с. 115]. Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього процента торгової націнки на товари. Цей метод застосовується підприємствами, які мають значну і перемінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгової націнки. [4, с. 57].

Враховуючи думки різних авторів, можна стверджувати, що виробничізапаси відіграють велику роль у ефективності господарської діяльності підприємств. Господарська діяльність підприємства включає використання значних виробничих запасів. Виробничі запаси посідають особливе місце у складі майна та домінуючі позиції у структурі витрат підприємства різних сфер діяльності. Від правильності ведення обліку запасів залежить достовірність даних про отриманий підприємством прибуток та збереження самих запасів. Облік запасів ведеться в натуральному та грошовому вимірниках. Існують різні методи оцінки запасів, кожен з яких має свої переваги та недоліки, тому є дуже важливо вибрати той метод, за яким можна найточніше провести оцінку запасів, залежно від діяльності підприємства. У зв'язку з цим виникає ряд проблем в організації управління виробничими запасами та їхнього облікового забезпечення. Тому від правильності розрахунку оцінки запасів буде залежить подальша роботи підприємства.

Список використаних джерел:

1. Басенко О.В. Запаси на підприємстві текстильної промисловості.// Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №43. – [с.119-125].

2. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансований облік // Житомир. 2001р., 608 с. [с.59-64]

3. Лень В.С., Гливенко В.В. Бух. Облік в Україні: основи та практика:Начальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 556с. [ст. 111-117].

4. Сонко В. та ін. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів. – Тернопіль: Астон, 2005. – 496с. [56-57].

5. Чаюн І.Ю., Бондар І.Ю. Управління матеріало-технічним забезпеченням підприємства: Навчальний посібник. – К.: Київ. нац. торг.- екон. ун-т. 2002.-111с., [ст.43-53].