Сіверцов
Дмитро Олександрович
Донецький національний університет
економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського
Прогнозування
і планування як засоби державного регулювання господарської діяльності
На межі Україна прагне
стати державою з ринковою економікою, проте ринок об’єктивними властивими йому недоліками (неспроможністю),
які неможливо усунути без домомоги держиви. Ринок і держава є двома взаємозв’язаними і постійно взаємодіючими системами,
відносини яких регулюються через певні правові засади та засоби на ринку, у
межах яких субєкти госпадарювання мають певну свободу. Типові засади стосуються
конкурентної поведінки, управлінських відносин, цінних паперів, реклами, об’єднань підприємців. Ці засади та засоби закріпленні в
ряді законів України та розрізняють за
ступенем обмеження господарської діяльності, але усі вони слугують установленню
певних обмежень та підтримки діяльності суб’єктів господарювання. Таким чином,
держава здійснює безліч форм впливу на суб’єктів гоподарської діяльності, від
оподаткування до ціноутворення. Також сучасний період розвитку суспільства
характеризується глобалізацією господарської діяльності, створенням міжнародних
об’єднань підприємців та важливістю передових технологій для єкономічного
розвитку держав, у наслідок чого багато держав допомагають, направляють,
регулюють і контролюють господарську діяльність для досягнення технологічних
переваги. Конкуренція на світовому ринку, що підсилюється, глобалізацією
бізнесу і підвищення значення інновації зумовлюють необхідність розвитку
відносин співпраці між державою і суб’єктами господарювання. Одним з основим
регуляторів ринкової економіки є прогнозування і планування. Метою цієї статті
є аналіз необхідності прогнозування і планування економічної та господарської
діяльності з аналізу цих понять як правових засобів державного регулювання
господарської діяльності. Планування – засіб державного регулювання економіки,
інструмент реалізації державної економічної політики. Плануючи, ми регулюємо, у
тому числі управляємо, а регулюючи, - обов’язково використовуємо
плануваня. Відомий німецький економіст Е. Шнайдер зазначав: «Економічна
політика так само немислима без планування, як і господарська діяльність
взагалі. Кожний, хто ухвалює рішення у сфері економіки, повинен планувати. По цьому
пунку може бути предметом обговорення, - питання про форму державного
планування переважно ринковому господарстві». Підприємницька, господарська
діяльність неможлива без планування, без чіткого плану дій на майбутнє. Ще
П.Цтович зазначав, що «здійснення дій тієї або іншої категорії (обєктивних і
субєктивних) зазвичай має характер задуманої безперервності й виконуваної
звязаності в одне ціле як плану: тоді воно є промислом, торгівлею токої особи».
Необхідність планування в ринковій економіці – явище об’єктивне. Саморегулювання в умовах
ринку не замінює державного планування, у тому числі державного.Невдачі реформ
часто пояснювалися опором опозиції, непідготовленістю мас, невикористаням
західного менеджменту тощо. Це було, але головне – те, що органи державної
влади відмовилися від багатьох функцій, у тому числі від загально національного
плануванн, відкинули десятиріччями накопичний досвід, який був визнаний як
позитивний у багатьох країнах світу. Об’єктивна необхідність прогнозування і
планування в умовах ринкової економіки зумовленна суспільним характером
виробництва; ускладненням міжгалузевих
і господарських звязків; необхідністю підтримки раціональних
народогосподарських пропорцій; здатністю ринкової економіки до саморегулювання,
особливо на кризових стадіях відтворювальних циклів; діяльністю держави як суб’єкта
ринкових відносин. Планування об’єктивно необхідне і з погляду науки
управління. Планування (при всій умовності багатьох його елементів) означає
відмовну від цілеутворення в державному управління як такого, у такому разі на
перше місце виходять стихійні механізми з абсолютною непередбачуваністю їх
наслідків. Планування – основа планування ринкової економіки. Планування
потрібно розглядати як процес, що прогнозує господарську діяльністі й
супроводжує її. Плановий процес складається з ряду етапів: передбачення
передусім у будь-якому виду підприємницької діяльності – це запорука успіху,
досягнення намічених цілей та результатів. Первинна форма будь-якого
передбачення- гіпотеза, «яка за своєю внутрішньою суттю є науковим
передбаченням у передбачуваній, загальній формі, на рівні загальної економічної
теорії. Гіпотеза характеризує поведінку ймовірності досліджуваних обєктів і їх
якісну характеристику. Роззроблення гіпотези дає змогу підготувати основу для
наукового прогнозування. Прогноз – науково обгрунтована варіантна гіпотеза про
можливий стан об’єкта в перспективі залежно від
характеру прогнозного фонду, а також про терміни і способи досягнення
намічених цілей. Прогноз також
визначають як комплекс припущень ( виражених в якісній і кількісній формах) щодо майбутніх
параметрів економічної системи. Завдання прогнозу – дати об’єктивне, достовірне уявлення про те, що буде за тих або
інших умов. Для вирішення цього завдання розробляється пошуковий прогноз, що
показує, яким може бути розвиток економіки за умови, що характер державної дії
на неї залишається незмінним. Правова регламентація відносин, повязаних із
прогнозним планування, є необхідним, але складним процесом. Складність
правового регулювання діяльності при прогнозуванні полягає в специфіці самаго
прогнозування як явищя, що характеризується преважно наявностю творчої
складової. Проте це не означає відсутності потреби можливості, з точки зору
права, надавати провову форму відносинам, що виникають при прогонозуванні
розвитку ринкової економіки. Без планування, без розроблення загальнодержавних
і регіональних програм соціально – економічного розвитку неможливо забезпечити
соціальну орієнтацію економіки. Немаючи перспективних планів , прогнозів і
програм розвику, не мажна складати обгрунтовані бюжети на державному і місцевих
рівнях. Планування не повинне сковувати ініціативу і самостійність суб’єктів
господарювання, воно має допомагати їм у виробленні стратегії розвику, в
отриманні державної підтримки державних замовлень. Ряд статей Конституції
України (п. 6 ст.85; п. 3ст. 116; п. 4 ст.116; п. 3 ст. 119) зобов’язали
Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України і регіональні органи влади і
управління здійснювати планування у формі розроблення загальнодержавних і
регіональних програм соціально-екномічного розвитку. Поняття державного
прогнозування міститься в Законі
України «Про державне прогнозування і розроблення програм економічного і
соціального розвику України» (далі – Закон) від 23 березня 2000 р., під яким
розуміється науково обгрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, певних
галузей територіальних одиниць, можливого стану екноміки або альтернативних
шляхів і термінів досягнення параметрів економічного і соціального розвику. На мою
думку, правові основи прогнозування і планування у сфері господарювання є на
сьогодні декларованим, оскільки немає відповідних жорстких заходів контролю за
їх дотримання і виконання. Також доцільно внести зміни до ст.12 ГК України, в
якій визначаються засоби державного регулювання господарської діяльності, а
саме - вказати серед цих засобів
прогнозування і планування.
Література: