Економічна сутність і генезис основних виробничих фондів

Мельник А.Є., Столярчук В.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

За більше тринадцяти років ринкових перетворень Україна так і не змогла використати належним чином свій науково-виробничий потенціал, вигідне географічне положення та сприятливі природнокліматичні умови і стати економічно сильною державою. За показниками рівня життя Україна знаходиться в оточенні країн третього світу. Системні перетворення обернулись на руйнування господарських зв’язків і призвели до величезних економічних, політичних та демографічних утрат. Події останнього часу яскраво демонструють ту глибоку та постійно зростаючу прірву, що існує між групою економічно розвинених країн-лідерів та рештою світу. Саме у наш час вирішується, чи зможе молода українська держава подолати цю прірву, чи вона назавжди залишиться економічно відсталою країною. Передумовою розв'язання цієї складної задачі є створення сучасної техніко-технологічної бази економіки.

Дослідження проблем ефективності відтворення та використання основних виробничих фондів (далі – ОВФ) доцільно почати з уточнення понятійного апарату. У сучасній економічній літературі для визначення засобів праці найчастіше використовуються поняття "основні фонди", "основні промислово-виробничі фонди", "основні промислові фонди", "основні засоби", "основний капітал", "постійний капітал". Нижче розглянемо, наскільки виправданим є їх застосування у якості синонімів. З наведеного переліку виділимо пару родових понять "основні фонди" – "основний капітал", трактування яких є найбільш суперечливими та неоднозначними. Почнемо з короткого огляду процесу формування цих двох понять.

У західній економічній літературі у дослідженнях процесів відтворення використовується термін "капітал". Ще Аристотель розглядав накопичення багатства у грошовій формі, що можна вважати першим дослідженням капіталу.

Першим цілісне вчення про капітал створив А.Сміт у XVIII ст. Згідно його поглядів, капітал – це надлишок виробництва за відшкодуванням витрат, що не споживається виробником, а спрямовується на розширення виробництва. На думку вченого, основною відмітною ознакою капіталу є здатність приносити дохід власнику, а його цінність визначається способом використання. Жан-Батіст Сей визначав капітал як суму цінностей, за допомогою якої підтримується виробництво. На його думку, величина капіталу визначається його міновою цінністю (капітал надає корисну послугу, забезпечуючи власника доходами). За визначенням ученого, капітал – це певні цінності та послуги, за участю яких створюється всякий новий дохід.

Ідеї А. Сміта розвинули у своїх працях Д. Рікардо та Дж. Ст. Мілль [4]. Останній відносив до складу капіталу будівлі, споруди, засоби виробництва, матеріали та засоби існування працюючих, приділяючи особливу увагу вивченню особливостей обігу капіталу у виробничій сфері. Він наголошував на необхідності виробничого споживання заощаджень, тобто використання їх у якості капіталу.

Найбільш послідовно поняття "капітал" було проаналізоване К.Марксом, який розглядав сутність капіталу на основі вчення про додану вартість. Учений підкреслював соціально-економічну сутність капіталу, ототожнюючи його з виробничими відносинами капіталістичного способу виробництва, коли капітал та праця відокремлені один від одного власністю на засоби виробництва. При цьому капітал уявлявся деяким згустком неоплаченої праці, що існує тільки завдяки їй.

У сучасній економічній науці капітал розглядається як абстрактна продуктивна сила, використання якої дає можливість збільшити майбутні блага. Це означає визнання того, що будь-який елемент багатства, що приносить його власнику систематичний дохід протягом тривалого періоду часу може розглядатись як капітал. З певними зауваженнями такого визначення дотримуються видатні представники неокласичного напряму І. Фішер, Ф. Найт, А. Маршалл [3]. При цьому капітал не обов’язково виступає у формі грошей. Наприклад, Дж. Хікс визначає капітал просто як сукупність товарів виробничого призначення. Багато американських економістів (зокрема, Д.Хайман, П.Хейне, П.Самуельсон) визначають капітал як ресурс довготривалого використання, що створюється з метою виробництва більшої кількості товарів та послуг [7,8,9].

Вчений-економіст С.Ф. Покропивний зазначає, що вартість ОВФ переноситься не тільки на готову продукцію, а й на платні послуги. Своє визначення він формулює так: "виробничі основні фонди соціалістичної промисловості – це засоби виробництва, які функціонують у своїй незмінній формі протягом тривалого періоду часу, а їх вартість переноситься на виготовлену продукцію (платні послуги) частинами у міру зношування" [10, с.133]. При цьому він підкреслює, що цей термін стосується лише соціалістичного способу господарювання.

Тривалий час у науковому обороті одночасно вживались поняття "основні виробничі фонди", "основні промислові фонди" та "основні промислово-виробничі фонди". Всі вони мають близьке смислове наповнення і можуть вважатися синонімами. Порівняймо:

· "основні промислові фонди є складовою частиною функціональної форми виробничих фондів підприємства, яка зафіксована в засобах праці, що зберігають свою натуральну форму протягом багатьох виробничих циклів і частинами переносять свою вартість на товар, утворюючи фонд відшкодування";

· "основні виробничі фонди народного господарства – ті засоби виробництва, які знаходяться в процесі праці і використовується поступово протягом кількох виробничих циклів, частинами переносить свою вартість на готовий продукт і частинами ж відшкодовується в готовому продукті певного виробничого циклу" [5, с. 46];

· "основные фонды, функционирующие в промышленности в сфере материального производства, называют основными производственными фондами промышленности (основными промышленно-производственными фондами)" [2, с.5].

Виділимо такі особливості основних виробничих фондів, що згадуються у наведених вище дефініціях:

1. У процесі виробництва ОВФ зберігають свою натуральну форму, чим вони відрізняються від предметів праці – сировини та матеріалів.

2. ОВФ беруть участь у багатьох виробничих циклах; період їх експлуатації складає від року до кількох десятків років.

3. Оскільки кожен елемент ОВФ є втіленням минулої праці (результатом виробничого процесу), він має вартість, що є основою для економічного аналізу.

4. Усі види ОВФ поступово зношуються у процесі виробництва, а їх вартість у міру зносу входить у вартість готової продукції (наданих послуг).

Розрізняють активну та пасивну частини ОВФ у залежності від участі у виробничому процесі. До першої групи відносять засоби праці, що безпосередньо впливають на предмети праці (у першу чергу, машини, обладнання, інструменти), до другої – ті, що створюють умови для нормального перебігу виробничого процесу.

Звернемо увагу на понятійну плутанину, що існує у законодавчому полі. Так, згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” під терміном "основні фонди" розуміються матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом [49, ст.8.2.1]. При цьому цей термін стосується тільки основних фондів виробничого призначення. Капітальні активи, що не використовуються у господарській діяльності платника податку, мають назву "невиробничі фонди" і підлягають особливому порядку оподаткування.

Однак, у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" термін "основні фонди" взагалі не вживається. У цьому документі використовується термін "основні засоби", що визначається як матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [113, ст.4]. Таким чином, цей термін охоплює засоби праці як виробничого, так і не виробничого призначення, та близький до трактування поняття "основні фонди" в економічних науках.

З метою уникнення непорозумінь, для позначення основних засобів, що прямо або опосередковано беруть участь у реалізації виробничої функції підприємства, ми будемо використовувати термін "основні виробничі фонди", а для позначення основних засобів соціально-культурної сфери – основні невиробничі фонди. Є пропозиція визначити основні виробничі фонди як засоби праці, що не змінюють свою матеріально-речову форму у процесі виробництва, використовуються протягом кількох виробничих циклів, витрати на придбання яких відшкодовується частинами протягом всього періоду їх експлуатації.

На підставі викладеного вище можна зробити висновок, що поняття "основні фонди" є частковим випадком більш широкого поняття "основний капітал", а їх протиставлення є невиправданим.

Література:

1. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р.
N 283/97-ВР.

2. Лагодієнко В.В. Щодо покращення забезпеченості сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - 2002. - №15. - С. 32-35.

3. Маркс К. Капітал, кн.1 /Маркс К., Енгельс Ф. Твори. т.23. - 908 с.

4. Мигда А. Економічний зміст процесу оновлення основних фондів // Економіка Радянської України. - 1988. - №6 - С. 34-41.

5. Опыт внедpения многосменного pежима pаботы на пpомышленных пpедпpиятиях /Давыдова М.И., Ковалев А.Ф., Рудченко А.Ю., Ткаченко В.И.- К.:УкpНИИНТИ, 1989.- 24 с.

6. Паламарчук А.С. Эффективность реконструкции предприятий. - М., 1978.

7. Розов Д.В. Современные организационно-экономические тенденции в обновлении основного капитала // Дайджест-Финансы.-2000. - N 7(67). - С. 22-27.

8. Урчукин В. Техническое перевооружение промышленных предприятий // Планирование народного хозяйства. - 1983. - №11. - С. 115-117.

9. Фатеева С. Теория воспроизводства основных фондов на страницах журнала «Вестник статистики» // Вестник статистики. - 1989. - №1. - с.34-36.

10. Шергальтер М.Л. Машиностроение США. Воспроизводственный аспект // США: экономика, политика, идеология. - 1981. - №3. - С. 14-26.