Чернявська М.К., Луполенко А.В.

Буковинська державна фінансова академія

Особливості розвитку та реалізації трудового потенціалу України

Проблеми розвитку трудового потенціалу України набувають дедалі більшої актуальності, що потребує пошуку резервів підвищення його ефективності. Що ж являє собою категорія «трудовий потенціал»? Існує велика кількість трактувань даного поняття. Сучасний економічний словник розглядає трудовий потенціал (країни, регіону, підприємства) як наявні на сьогодні та можливі в майбутньому трудові можливості, що характеризуються кількістю трудового населення, його професійно-освітнім рівнем, іншими кількісними характеристиками [6, 108].

Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства. Трудовий потенціал складається з багатьох компонентів, головними з яких є здоров'я, освіта, професіоналізм, моральність, мотивованість, вміння працювати в колективі, творчий потенціал, активність, організованість, ресурси робочого часу та ін. [4, 112].

Формування трудового потенціалу є вирішальною передумовою соціально-економічної стабілізації країни, а його ефективне використання стає основою продуктивності національної економіки. В умовах інтеграції України у світовий економічний простір важливим завданням є визначення та дослідження внутрішніх та зовнішніх факторів, що впливають на формування трудового потенціалу регіону, країни.

Проблемі збереження і розвитку трудового потенціалу приділяли значну увагу в своїх працях такі вчені як В.М. Мороз, О. В. Брашко, І. В. Заюков, О. Ю. Клименко, Н.В. Кальєніна, В.В. Васильченко, та багато інших. Зокрема Д. П. Богиня та О.А. Грішнова визначали трудовий потенціал як « інтегральну оцінку і кількісних і якісних характеристик економічно-активного населення» [5, 19].

Величина трудового потенціалу країни, регіону більшою мірою залежить від демографічної ситуації (загальна чисельність населення, його структура, тривалість життя, рівень народжуваності та смертності). Демографічні фактори впливають в основному на кількісну складову трудового потенціалу. Однак, як зазначає ряд дослідників, їх вплив не зводиться до суто кількісних тенденцій, оскільки виявляється у формуванні демографічної якості населення через його генофонд, стан здоров’я, тривалість активного періоду [1, 23].

Враховуючи прогнози експертів ООН та Світового банку, вітчизняних вчених щодо майбутнього демографічного розвитку України, можна стверджувати про поглиблення демографічної кризи та погіршення трудового потенціалу в цілому. До настання фінансово-економічної кризи багато галузей економіки Україні відчували потребу саме в висококваліфікованих працівниках, а після подолання цієї кризи зазначена проблема може загостритись [3, 5].

Україна значно поступається за рівнем розвитку трудового потенціалу розвинутим країнам. Це проявляється у:

- низькій якості життя;

- недостатньому фінансуванні трудового розвитку за рахунок усіх джерел (держави, домогосподарств та підприємств);

- втраті позицій у розвитку трудового потенціалу країни.

Існування зазначених чинників призводить до негативних соціально-економічних наслідків, серед яких слід виокремити такі:

- масштабну депопуляцію населення з погіршенням якісних характеристик при значних міграційних втратах населення продуктивного віку та високого професійно-кваліфікаційного рівня

- нераціональну демографічну структуру населення, що веде до збільшення питомої ваги осіб у віці 60 років і старше і зменшення питомої ваги осіб у віці молодшому за працездатний;

- падіння показників шлюбності, що призводить до зростання віку при одруженні;

- зменшення кількості народжених у нашій країні;

- збільшення рівня смертності населення, особливо чоловіків у працездатному віці;

- «відтік умів», у зв'язку з низьким рівнем оплати та умовами праці;

- масове знецінення освітнього потенціалу [1, 97].

При повільному зростанні населення і тим більше при його скороченні збереження наявних трудових ресурсів стає одним із головних загальнодержавних завдань. Гострою соціально-демографічною проблемою є не стільки зменшення чисельності населення, скільки трансформація його вікової структури, зокрема зростання питомої ваги осіб старших вікових груп. Віковий склад населення істотно впливає на демографічні процеси: інтенсивність смертності значно вище серед осіб похилого віку, ніж серед молоді. Тому, враховуючи сучасну демографічну ситуацію України, реалізація трудового потенціалу висококваліфікованих літніх осіб відіграє важливу роль у вирішенні проблеми нестачі людських ресурсів для потреб економіки. Поряд з тим, важливим резервом розвитку трудового потенціалу має бути підвищення виходу працівників на пенсію [3, 10].

Метою державної політики розвитку трудового потенціалу є створення правових, економічних, соціальних і організаційних засад щодо його збереження, відтворення та розвитку, спрямованих на створення умов для:

- поліпшення природної бази формування робочої сили;

- отримання професійно-технічної та вищої освіти, професійних послуг з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації відповідно до суспільних потреб;

- здійснення повної продуктивної зайнятості;

- запобігання масовому безробіттю;

- поліпшення охорони праці, зниження ризику втрати здоров'я і життя працюючих на виробництві;

- забезпечення соціального захисту працюючого і непрацюючого населення;

- посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати;

- забезпечення зростання реальних доходів населення;

- забезпечення захисту прав і гарантій громадян у сфері соціально трудових відносин.

Враховуючи вище наведене доцільно запровадити наступні заходи щодо розвитку трудового потенціалу[1, 99]:

1. При розробці стратегій соціально-економічного розвитку регіонів визнавати трудовий потенціал як чинник зміцнення конкурентоспроможності держави і пріоритет соціально-економічного розвитку держави.

2. Передбачити поступове приведення рівня фінансування витрат на освіту та охорону здоров’я до рівня групи країн з високим рівнем розвитку трудового потенціалу.

3. Розробити цільову програму стимулювання само зайнятості та малого підприємництва для осіб, які повертаються після трудової діяльності за кордоном з метою скорочення масштабів масової трудової міграції за кордон.

4. Запровадити проведення атестації робочих місць з метою виявлення та усунення дії негативних чинників на здоров’я працівників, створення безпечних і здорових умов праці.

5. Стимулювання як державних, так і приватних інвестицій у розвиток людського потенціалу. При цьому доцільно враховувати досвід європейських країн, де близько третини соціальних програм фінансується приватними добродійними фондами, що акумулюють значні кошти меценатів.

Виходячи із зазначеного, можна дійти висновку, що головна функція трудового потенціалу — бути джерелом робочої сили, її формування, розподілу і використання, забезпечуючи прогресивний розвиток суспільства. Людський потенціал - це складна багаторівнева категорія, яка спроможна до самовідтворення, проте потребує регулювання з боку держави. Розвиток людського потенціалу – це одне з найважливіших стратегічних завдань соціально-економічної політики держави у довгостроковій перспективі, яке вимагає особливої уваги через негативні тенденції, які є наявні на сьогоднішній день.

Література:

1. Бражко О.В. Вплив людського потенціалу на соціально-економічний розвиток України/О.В. Бражко//Економіка та держава. – 2009. -№7. С. 97-99.

2. Завиновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посіб. – 3-е вид., без змін. – К.: КНЕУ, 2007. – 300 с.

3. Заюков І. В. Можливості реалізації в Україні трудового потенціалу літніх осіб /І.В. Заюков // Вісник ДДФА. – 2009. - №2. – С. 5-10.

4. Кальєніна Н.В. Сутність категорії «трудовий потенціал підприємств» / Н.В. Кальєніна // Держава та регіони. – 2008. -№ 3. – С. 111-115.

5. Клименко О.Ю. Трудовий фактор у системі соціально-економічного розвитку суспільства /О.Ю. Клименко //Вісник ДДФА. – 2009.- № 2. -С. 17-24

6. Мороз В.М. Система трудового потенціалу країни: теоретичні основи формування дефініцій/В.М. Мороз // Економіка та держава. – 2009. – №2. – С. 107-109.