Психологічні аспекти рефлексотерапії в офтальмології

Корнієнко В.В., Кузнецов А.В.

м.Дніпропетровськ

В останні роки в Україні спостерігається стрімке зростання порушень зору різного генезу, а найчастіше така негативна динаміка простежується у дітей і юнацтва. Цей факт пов'язаний у першу чергу з глобальною комп’ютеризацією, що потребує тривалого перебування людей біля комп'ютерів, порушенням режиму роботи й відпочинку, несприятливими екологічними умовами та т.і. Аналіз наукових данних показав, що така динаміка порушень роботи зорового аналізатора є проблемою не тільки соматичного, а й психічного здоров'я населення.

По визначенню Всесвітньої організації охорони здоров'я здоровою людина може бути тільки при розумінні високої адаптаційної здатності в пристосуванні до природного й соціального середовища, збереженості структурних і функціональних характеристик організму, емоційного й соціального благополуччя [2].Усе вище зазначене вказує на те, що в людини із захворюванням зору, не тільки зменшуються можливості повноцінного життя, а й з’являється вірогідність виникнення переживання стану емоційної нестабільності в разі необхідності корекції зору, підбору методів його лікування або хірургічних втручань, які не можуть не впливати на психічне здоров'я хворого.

Лікарі часто зустрічаються з різноманітними формами патологічного реагування на хворобу своїх пацієнтів, у зв’язку із чим вони повинні вміти оцінювати і враховувати їх під час підбору лікувально-діагностичної тактики у ставленні до конкретних хворих. Визначаючи психологічні особливості хворого, лікар в першу чергу повинен звертати увагу на його емоційну сферу, а саме на переважаючі особливості його настрою, стабільності, схильність до песимізму, дратівливість, імпульсивність дій або ж навпвки - оптимізм та спокій. Емоційний стан хворого знаходить своє відбиття і в вегетативних реакціях (вазомоторні реакції, наявність або відсутність загального та дистального гіпергідрозу, стійкість або лабільність пульсу та т.і.). Ставлення хворого до свого захворювання в значній мірі виначається і в його поведінці, наприклад в реагуванні на пропонування проведення складних діагностичних досліджень та методів лікування. Аналіз великої кількості робіт в цьому напрямку вказує на частоту виникнення нозогеній – психогенних розладів у вигляді реакцій невротичного типу, психосоматичних розладів та патохарактерологічних формувань особистості. Це стосується й пацієнтів із захворюванням зору.

На сучасному етапі розвитку медицини існує багато нових лікувально-діагностичних методів із застосуванням складної апаратури за останнім словом техніки та різного новітнього медичного приладдя. Але серед такого багатого розмаїття сучасних методів плідно працює й той, який виник багато століть назад і все більше привертає до себе увагу спеціалістів різного медичного профілю – застосовування в сучасній медичній практиці рефлексотерапії у дуже близькому до її початкового вигляду. Численні дослідження ряда біологічних дисциплін – нейрофізіології, біохімії, біофізики та ін. – дозволяють сьогодні піднімати питання стосовно механізму дії рефлексотерапії із істинно наукових, матеріалістичних позицій. Підвищена зацікавленість рефлексотерапією має під собою основу. На думку фахівців широке використання цього давнього методу у багатьої галузях медицини пов’язане з тим, що практично ніякий клінічний метод діагностики в такій мірі не дозволяє виявляти зміни в організмі ще на стадії функціональних порушень, як рефлексотерапія.

Фахівцям із галузі медицини відомо, що в природі будь-який процес має причинно-спадковий механізм і будь-яке захворювання виникає не відразу з появи морфологічних змін в органах, а бере початок з малозамітних схованих порушеннях в організмі. Це так звані функціональні порушення, які можуть зберігатися іноді короткий, а іноді й дуже тривалий період перед захворюванням. Зазначені порушення на першому етапі формування не завдають хворому незручностей, бо їх плин є майже непомітним. Це пов’язано з тим, що організм на цьому етапі справляється з ними завдяки своїм компенсаторним можливостям. Але на деякому ступені, коли або компенсаторні можливості організму скінчилися, або вплив порушень занадто сильний, – тоді стадія компенсації цих порушень переходить в іншу стадію, де з'являються органічні зміни й людина починає почувати перші симптоми захворювання, хоча до цього вона вважав себе здоровою [ 1].Визначення змін на цьому етапі має велике лікувально-діагностичне значення і саме рефлексотерапії спроможна їх зафіксувати.

Згідно наукових данних органі й системи нашого організму взаємопов'язані з певними ділянками шкіри, що мають назву акупунктурних крапок. Ці крапки відразу ж з появою найменших відхилень у системах організму й органах, за рахунок так званих меридіональних зв'язків, починають реагувати на ці зміни, причому, ще на стадії функціональних порушень та задовго до появи органічних змін. Відповідні реакції в акупунктурних крапках проявляється у вигляді зміни величини їх магнітного поля, температури, електричного опору, швидкості біохімічних реакцій і їх розміру. Вивчення вищезазначених показників методом рефлексотерапії дає можливість клініцисту прослідкувати за реакцією організму й вказати на деякі зміни у функціонуванні окремих його органів і систем. Як показали дослідження С.С. Мусящикової й В.М.  Чернігівського (1973), уже на рівні спинного мозку, ретикулярної формації стовбура мозку й у зорових буграх, а не тільки в проекційних зонах кори мозку існує соматотопічна організація. Це означає, що афферентація від певних зон і внутрішніх органів проектується в певні групи нейронів зазначених відділів ЦНС. Цим забезпечується постійна взаємодія вісцеральних і соматичних сигналів, у результаті чого змінюється робота відповідної групи нейронів, пов'язаних з регуляцією тієї або іншої соматичної функції, вісцеральної системи або органа. Зупинемося на не менш важливій психологічній складовій рефлексотерапії.

Про взаємозв’язок медицини і філософії, з якої виникла психологія, говорить той факт, що вже в період свого зародження медичні поняття залежали від загальної думки людей на оточуючий світ, від іх світосприйняття. Думку стосовно необхідності тісної взаємодії філософії та медицини було визначено батьком сучасної медицини Гіппократом: «Медицина, – стверджував він, так же мало може обходитись без загальних істин філософії, як остання – без доставлених ії медичних фактів».

В давнину, внаслідок нерозвиненості уявлень про світ, люди не могли перебороти думку щодо причин виникнення захворювань. В той час були широко розповсюджені думки про хворобу, як результат появи в організмі «злого духу».Ці думки приводили до того, що хворих лікували молитвами, заговорами та заклинаннями, що справляло гальмуючий вплив на розвиток природознавства і медицини.

Рефлексотерапія, не дивлячись на її широке розповсюдження і безперечний лікувальний ефект і до теперішнього часу сприймається деякими дослідниками як сугестивна терапія або як непояснена емпірика. Виникнення такої думки щодо рефлексотерапії сприяли в першу чергу ті обставини, що вона виникла в донаукових, стихійно-доматеріалістичних поглядах і логіці східного мислення.

Використання цього методув сучасній лікувальній практиці потребує від фахівця не тільки дотримання принципа певної послідовності дій у технології лікувального процесу, а й ураховування психологічних закономірностей поведінки хворих людей. Вихідним поняттям і структурним елементом будь-якого лікувально-діагностичного процесу є формування важливого і складного механізму адаптації до нього та взаємодії пацієнта і лікаря, від успіху виконання якого багато в чому залежить якість лікування та реабілітації.

Віломо, що коли пацієнт постійно роздратований, невротизирований, агресивний, заздрий, одним словом – духовно збіднілий, він довше й важче хворіє. Тому дуже важливо сучасному лікареві займатися не тільки лікуванням усіляких порушень в організмі, а й ненав'язливо схиляти свого пацієнта до духовного вдосконалювання. Без цього його робота носитиме неповний характер, але при цьому і сам лікар має бути обов'язково духовно розвиненою людиною.

Література

1. Баевский Р.М. Саморегуляция биологических ритмов как один из механизмов адаптации организма к изменениям внешней среды / Р.М. Баевский // – В кн.: Адаптивная саморегуляция функции. – М.,1977. – С.49 – 67.

2. Карвасарский Б.Д. Медицинская психология /. Б.Д. Карвасарский // –Л., 1982.

3. Менделевич В.Д. Неврозология и психосоматическая медицина / В.Д.Менделевич, С.Л. Соловьева //. – М. МЕДпресс-информ, 2002. – 608 с.

4.Табеева Д.М. Руководство по иглорефлексотерапии / Д.М. Табеева //–М.: Медицина. –1980. – 560 с.