Акмалдінова О.М., Письменна О.О.

ЧИТАННЯ ЯК ФАКТОР ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В АНГЛОМОВНІЙ ПІДГОТОВЦІ МЕНЕДЖЕРІВ

В даний час, в процесі навчання іноземної мови інженерів, економістів, студентів інших негуманітарних спеціальностей, зокрема, менеджерів транспорту, туризму та інших напрямків, навчання читанню не привертає великої уваги ні з боку тих, хто викладає іноземну мову, ні з боку тих, хто її вивчає. Пояснюється цей факт низкою чинників: недостатня кількість навчальних годин, відведених на цю дисципліну; постійне скорочення кількості цих годин в ході реформування освіти; необхідність вивчення професійної лексики і термінології в процесі розширення міжнародних контактів і співпраці, необхідність оволодіння граматичною структурою мови для спілкування, прояв різних вимовних навичок та акцентів представниками різних країн і культур в міжнародній комунікації, внаслідок чого правильне читання і стандартна вимова сприймаються як щось не дуже важливе для встановлення контактів, не достатньо високий, а іноді і надмірно низький рівень володіння, наприклад, англійською мовою тих, хто спілкуються в системі інтернету та ін.

Тим часом, в класичній системі викладання навчанню читання приділялася велика увага, особливо в методиці викладання іноземної мови 1980-х –1990-х рр. Підкреслювалася роль читання в процесі навчання англійської мови, зокрема, в роботах С.К. Фоломкіної, Н.Н. Прусакова, І.А. Рапопорта, О.Д. Кузьменко, Г.В.Рогової і багатьох інших науковців.

Багато методистів робили спроби проаналізувати специфіку читання як інформаційного процесу, як опосередкованої форми спілкування у взаємодіях людей і як процес взаємовпливу один на одного, співпереживання й розуміння [1]. Метою читання є безпосереднє розуміння тексту, неускладнене сприйняття образів, семантичних одиниць, граматичних форм, виділення ключових слів, виділення основної думки уривка (абзацу), складання плану прочитаного та інші завдання. Звичайно, дуже важливе (і цього, безумовно, варто домагатися) засвоєння основних моделей мови й відпрацьовування їх в усному мовленні, однак не менш важливо, щоби паралельно цьому учень набув навичок уважного читання та знаходження і розуміння таких моделей.

У теорії методики виділяються читання вголос та читання «сам про себе» як підвиди мовної діяльності. Читання «сам про себе» виділяється як фактор інтелектуального розвитку в загальній концепції навчання іноземній мові. Однак велика увага приділяється також ролі читання вголос і його функцій - способу оволодіння технікою читання сам до себе, засобу навчання розумінню зміста матеріалів, що читаються, засобу контролю точності розуміння, виявлення труднощів при читанні. а також як засобу навчання виразному читанню, удосконалювання навичок вимови і розвитку усного мовлення [2].

Робота зі словом, що вимовляється вголос, набуває особливого значення при аудиторній діяльності, тому що не тільки надає можливості вдосконалювання інтонаційно-вимовної техніки студентів, але й розширює освітні й виховні можливості процесу навчання: не секрет, що багато хто відчуває незручність, острах виглядати смішним при вимові іноземних слів [3].

При цьому констатується, що засвоєння мовного матеріалу є значно більш успішним, якщо навчальні дії протікають не на розумовому монотоні, а в підвищеному інтелектуальному й емоційному ключі, коли ставиться яке-небудь комунікативне або розумове завдання [4].

Таким чином, не можна не оцінити співробітництво викладача й людини, яка навчається іноземної мови, для подолання основних труднощів навчання – неприродності, нудної одноманітності. Необхідно користуватися мовою природно, зокрема, при практичній роботі з таким аспектом, як читання іноземною мовою професійних текстів.

Зазвичай при навчанні всім підвидам мовної діяльності ставиться загальне завдання розвитку культури читання, грамотної мовної й немовної поведінки на основі здобутої професійно значимої інформації для розширення можливості професійного росту. Такі можливості здійснюються тільки при цілеспрямованому читанні, коли зміст тексту й проблемних ситуацій, представлених у ньому, а також зміст текстових завдань, узгоджуються зі змістом професійної діяльності.

При цьому, безумовно, зберігається зв'язок з культурою інших країн як «сукупністю історично зумовлених засобів і способів діяльності, накопичених у процесі суспільно-практичної діяльності й здатних стати надбанням особистості» [5].

Читання як вид мовної діяльності являє собою процес, спрямований на одержання з тексту інформації певної глибини та об’єму. Однак текст не є однорідним з точки зору смислової важливості його частин. Отже, починаючи роботу з професійним або науково-технічним текстом певного профілю, треба чітко визначити для себе мету читання, від чого буде залежати глибина та об’єм здобутої інформації, а також швидкість читання. Для того, щоб навчитися оперативно та ефективно орієнтуватися в будь-якому тексті, необхідно оволодіти чотирма основними видами читання: переглядовим, пошуковим, ознайомлювальним та студіюючим.

Переглядове читання передбачає розуміння основної ідеї тексту, спираючись на назву, ключові слова, вихоплені поглядом з тексту, одержання загального уявлення про те, що читається. Іноді достатньо лише ознайомитися зі змістом першого абзацу або ключового речення і проглянути весь текст.

Переглядовий та пошуковий види читання значною мірою базуються на швидкому знаходженні певних маркерів лексико-семантичної та інформативно-комунікативної структури тексту, включають також пошук інформації змістовного характеру для відповідей на запитання. Ця робота не тільки служить цілям перевірки розуміння прочитаного, але і є практикою активного користування мовою.

Розвиток навичок ознайомлювального читання передбачає більш детальне ознайомлення зі змістом кожного абзацу, визначення основної думки абзацу, уривка; виділення ключових слів у кожному фрагменті тексту, їх диференціацію за ступенем важливості, визначення значеннєвих груп, виділення основних фактів, складання денотативного чи робочого плану тексту як проміжний етап. Кінцевою метою є складання реферату або виконання реферативного перекладу. На цьому етапі пріоритетне значення має контроль рецептивних дій у переробці інформації.

Студіююче читання передбачає навички мовного здогаду, роботу з термінологією, інтернаціональною лексикою, синтаксико-семантичними і стилістичними особливостями тексту. Кінцевою метою цього етапу є повний адекватний письмовий переклад і анотація до нього.

Від ступеню розуміння, в першу чергу, залежить якість перекладу. Уміння перекладати науково-технічний текст за фахом може бути сформовано тільки в результаті поетапного придбання та доведення до автоматизму необхідних навичок і умінь з вивчення формальних і змістовних характеристик тексту. До таких відносяться певні вміння, на формування, закріплення та контроль яких дуже важливо звертати особливу увагу.

Насамперед, це вміння знаходити значення іноземного слова в словнику, що передбачає вміння орієнтуватися в різноманітних загальних та спеціальних словниках, а також уміння відновлювати початкову форму слова, знаходити її та вибирати відповідне значення з опорою на контекст.

Крім того, необхідно уміти встановлювати образні, зорові, звукові та морфологічні асоціації з тими словесними формами, які вже є в наявності у пам’яті і уміння заучувати нові словоформи, спираючись на мнемотехнічні способи завчання, асоціації, набуті раніше знання.

Природно, що без розвиненого вміння розпізнавати граматичні явища в тексті, визначати їх функцію, трансформувати одну граматичну конструкцію в іншу неможливо зробити грамотний переклад. Але широке або майже виняткове застосування перекладу часто є наслідком слабкої підготовки викладача, нестачі уяви або зусиль із його боку.

Необхідно володіти навичками орієнтування в методичному апараті підручників іноземною мовою, їх структурі, правильно виконувати інструкції до навчальних завдань, розуміти граматичні визначення, користуючись граматичним довідником, орієнтуватися в таблицях, схемах іноземною мовою.

Також потрібно враховувати ступінь труднощів текстів для читання. З одного боку, необхідно навчати переборювати труднощі читання, а не тільки використовувати той матеріал, з яким студент може впоратися. З іншого боку, труднощі мають бути полегшені, оскільки треба зосереджуватися на виробленні вмінь читати й розуміти таким чином, щоби від цього процесу не відволікала незнайома лексика. Це завдання викладач може вирішити, надаючи після текстового матеріалу покрокові вокабуляри основної лексики і, особливо, термінологічної лексики.

Багато студентів відчувають боязкість під час читання вголос. Вони роблять довгі паузи, зупиняють читання, коли зустрічають в тексті незнайомі слова. Методичні прийоми [6] подолання цих труднощів можуть включати часте попереднє читання текстових уривків, що містять незнайомі слова (спочатку їх має бути небагато, пізніше, з наростанням рівня складності – більша кількість). Читання має супроводжуватися спробами зрозуміти основні думки, головний зміст, знайти ключові слова, вичленовувати смислові частини повідомлення, після чого – вгадати значення незнайомих слів. Такі вправи допомагають прищеплювати відчуття мови, долати острах можливої помилки при вгадуванні значень слів, розвинути більшу впевненість у собі та своєму інтелекті. Використання своєї уяви пожвавлює розумовий процес і робочу атмосферу, в той же час необхідність підібрати найбільш відповідне слово розвиває логічне мислення. Крім того, студенти усвідомлюють необхідність розуміти граматичні зв'язки в реченні і використовувати їх для прийняття рішення. Роль викладача в такій роботі в аудиторії дуже велика, оскільки на нього покладаються завдання заохочувати уяву і лінгвістичну здогадку студентів, вчити прогнозувати семантику слів за певними маркерами синтагматичного оточення і контексту.

Від кількості прочитаного матеріалу залежать і навички швидкого читання. Чим краще студент читає і чим більше його запас слів, тим більше і легше він засвоює прочитане, тим більше нового він дізнається як про мову, так і про зміст тексту. Якщо такі навички та вокабуляр розвинені недостатньо, цілком зрозуміло, що тоді читання сповільнюється, на розуміння витрачається більше зусиль і часу, і читання не приносить задоволення. Виникає замкнене коло: чим гірше навички, тим гірший результат, який, у свою чергу, блокує або уповільнює процес пізнання та набуття більш розвинених навичок та вмінь читання і розуміння іншої мови. Навпаки, чим вище швидкість читання, тим більше стимул читати більше, а значить, добиватися вищого ступеня розуміння прочитаного.

Внаслідок цього велика увага повинна приділятися виробленню навичок швидкого читання без часто супроводжуючого його зниження ступеня розуміння того, що швидко прочитане. Така теза висувалася і розроблялася в різні часи багатьма методистами [7, с.4-5]. Серед методів, що рекомендуються, на наш погляд, найбільш оптимальними є rate-building reading та repeated reading, які можуть використовуватись як індивідуально, так і в групах по декілька чоловік (reading teams).

При виконанні вправ на читання із збільшенням його темпу (rate-building reading) студенти прагнуть прочитати якомога більше за першу хвилину читання. За другу хвилину читання читають той же матеріал, але вже прочитують більшу порцію, ніж у першу хвилину. За третю, четверту і так далі хвилину темпи їхнього читання зростають, оскільки вони читають вже знайомий матеріал із значно більшим розумінням і набагато швидше.

Метод повторного перечитування (repeated reading) полягає в багатократному прочитанні текстового уривка до його повного розуміння при збереженні оптимальної швидкості читання. При тривалому виконанні такого завдання значно прискорюється темп читання не тільки під час опрацювання одного уривка, але й завдяки перенесенню набутих кращих навичок на читання наступного та подальших уривків.

Важливим компонентом навчальної діяльності при навчанні читанню є самоконтроль, що також повинен бути підготовлений всім ходом навчання іноземної мови, а не носити випадковий та епізодичний характер. Гарантією системності й систематичності самоперевірки своїх умінь і навичок читання, в основному, читання «сам про себе» є наявність перевірочних вправ і завдань на вибірковий переклад, знаходження в тексті відповідей на поставлені запитання, передача його змісту за складеним планом, уміння письмово фіксувати навчальний матеріал з різних джерел (робити виписки, складати конспект, тези, анотацію, реферат), складати бібліографічний список.

Читання як фактор інтелектуального розвитку і запорука набуття сталих навичок у мовній поведінці фахівця-менеджера широкого профілю, особливо топ-менеджерської ланки, має посісти належне місце в системі сучасних вимог вищої освіти до рівня іншомовних знань та вмінь студентів, випускників вишів, кандидатів на МБА та післядипломну освіту.

Перелік використаних джерел

1. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. М., 1972. – 178с.

2. Веренинова Ж.Б. О соотношении логического и эмоционального в громком чтении // Иностранные языки в школе, 1983. – №1.– С.16.

3. Стронин М.Ф. Нужно ли учить читать вслух на иностранном языке // Иностранные языки в школе, 1986.–№3.– С. 15.

4. Чернявская Л.А. Чтение на иностранном языке как средство развития опыта общения учащихся // Иностранные языки в школе, 1985. – №1.– С. 22.

5. Лернер И.Я. Дидактические основы формирования познавательной самостоятельности учащихся при изучении гуманитарных дисциплин. Автореф. докт дис. М., 1971.– С. 11

6. Bricout Sh. Coping with New Words When Reading // English Teaching Forum.–Oct.-Dec., 1999.–P. 24.

7. Anderson N.J. Improving Reading Speed // English Teaching Forum. –Apr.-Jun., 1999.–P.2-5.