Политология/1.
Современные избирательные технологии
Студентка історичного факультету, спец. «Політологія» Руденко А.Ф.
Донецький національний університет, Україна
Метаморфози
політичного капіталу
Теорії
капіталів мають тривалу історію. Дослідники виділяються три етапи розвитку
теорії капіталів: трудову теорію вартості К.Маркса (ХІХ ст.) концепцію
людського капіталу Г.Беккера та Т.Шульца (60-ті рр. XX ст.) та концепцію
соціального простору і нематеріальних форм капіталів П.Бурдьє, яка і стала
відправною точкою для теоретичних і прикладних досліджень у гуманітарних
науках, у тому числі і в політології, із використанням нематеріальних форм
капіталів в якості аналітичного інструменту, до яких відносять соціальний, культурний, символічний та політичний
капітали.
Значно менш
дослідженим за інших нематеріальних форм капіталів є політичний капітал.
Відомий
французький соціолог П’єр Бурд’є, який розглянув поле політики як ринок,
використовуючи ринкову термінологію, і увів у цьому зв’язку термін «політичний
капітал», що вивчався на рівні професійних політичних акторів (індивідуальних
та групових) безпосередньо П.Бурдьє, українськими політологами Д.Видріним та
І.Рожковою. Політичний капітал як ресурс групових неполітичних акторів
розглядався С.Пєрєгудовим. К.Ребейн, Р.Тьорнер, С.Шюц дослідили політичний
капітал на макрорівні як елемент громадянської політичної культури, що
виражається у політичній та інституційній довірі, політичній участі, схильності
до демократичних норм і цінностей. Політичний капітал як кредит довіри з боку
суспільства політичній еліті та політичним інститутам, що є особливо важливим у
трансформаційний період, розглядався у роботах М.Шаповаленко та О.Лісеєнко.
Політичний капітал, як і будь-який
капітал взагалі, має свою досить складну структуру. Це:
1. Особистісний політичний
капітал, тобто капітал особистісних здібностей, чарівності, популярності, як серед
виборців, так і серед еліти. Наприклад,
красиве вміння говорити, переконувати, тримати себе у руках Юлії Тимошенко не
заперечує ніхто.
Даний вид капіталу в принципі майже
збігається зі свого роду «поточним» рейтингом претендента. Особистісний капітал є
досить стабільною характеристикою: він може швидко виникнути, здавалося б, на
рівному місці при доступі політика до мас-медіа і можливості своєї трансляції
на широку аудиторію, але дуже повільно змінюється і важко усувається
конкурентами і опонентами.
2. Фінансовий політичний
капітал, тобто обсяг грошей, який може бути направлений на певних умовах на
підвищення електоральних можливостей того чи іншого політика.
Якщо особистісний політичний капітал, досить легко
виміряється через рейтинги, то фінансовий політичний капітал в наших
специфічних умовах перевіряється і досліджується зі зрозумілим трудом. Так як, нерідко фінансово-політичний капітал далеко не
збігається із загальним фінансовим капіталом того чи іншого претендента. Справа
в тому, що в силу різних причин різні суб'єкти політичного процесу виділяють на
своє просування абсолютно різні пропорції свого капіталу. Є, наприклад,
політики, які стабільно виділяють в рік рівно десятину своїх прибутків або
навіть викидають у свою політичну діяльність практично всі свої доходи. А є
політики, які взагалі не чіпають свій вельми значний капітал, а принципово
працюють на себе тільки чужими грошима.
3. Мас-медійний політичний капітал, тобто можливість
використовувати власні, або чужі – як друзів, так і ворогів – мас-медіа для
досягнення власних тактичних і стратегічних цілей.
Деякі дослідники ототожнюють фінансовій
політичний капітал та мас-медійній. Ними нібито мається на увазі, що ті, хто
має гроші на політику, мають і мас-медійні ресурси. Насправді,
навіть наявність грошей в Україні автоматично не означає можливість їх
вкладення в медійні проекти. Зокрема, якщо ти граєш не на боці влади, то ніякі
гроші не допоможуть тобі обзавестися власним телевізійним каналом. Оскільки
побудована тут владою смуга перешкод (ліцензування, реєстрації, дозволи і т.д.)
просто є нездоланною.
Яскравим
прикладом залежності власника ЗМІ від політичних орієнтацій є канал ТРК
«Україна» Р.Ахметова, який явно працює у «донецькому векторі», і на ньому дуже
рідко можна побачити у новинах Ю.Тимошенко.
4. Адміністративний політичний капітал, тобто всі ті
адміністративні засоби, що можуть бути задіяні, наприклад, для просування
претендента на президентську посаду. Показовими у цьому сенсі
була Президентська кампанія 2004 року, коли у Донецькій, Луганській областях
від керівників організацій, підприємств під загрозою втрати посади вимагали
заяв трудових колективів на підтримку В.Януковича.
Слід зазначити, що ціна адміністративного капіталу
виборчих кампаній в пострадянському політичному просторі має тенденцію
зростати.
5. Політичний капітал міжнародної підтримки, тобто
особисті зв'язки політика з зарубіжними лідерами та елітами, які можна
ефективно задіяти у передвиборчій і виборної ситуаціях. В Україні існує
провінційна і сумна традиція перебільшувати і прикрашати все закордонне. Не
виняток і вплив на виборчі кампанії в Україні міжнародних політичних капіталів.
При цьому, як правило, розглядається два основних капіталу: американський та
російський. Тут, слід зазначити, що
найчастіше, відбувається підміна понять «політичний капітал» і «політичні
симпатії». Кожна країна має право симпатизувати тому чи іншому політику іншої
країни так само, як окремі люди. І далеко не
завжди політичні симпатії реалізуються і трансформуються в політичний капітал.
Зрозуміло, що всі ці види капіталів
досить пластичні, досить вільно перетікають один в іншій, але, тим не менше,
мають свої специфічні особливості, гідні їх виділення.
Невід'ємною
властивістю капіталу є його здатність до конвертації – постійної зміни форм та
відтворенню у них. Якщо класичні автори – розробники концепції капіталів П.Бурд’є,
Дж.Коулмен, Р.Патнем – визнавали кінцевою метою конвертації економічний
капітал, то сьогодні багатьма дослідниками переглядається мета та мотиви
конвертації, наголошуючи на тому, що політичний капітал може також бути
кінцевою метою конвертації як прагнення до влади заради самої влади.
Підсумовуючи,
слід підкреслити, що політичний капітал означає, насамперед, довіру, визнання влади тих, хто
зайняв відповідне положення. Ця форма капіталу є важливою для
політичних акторів, оскільки боротьба за владу завжди супроводжується
символічною боротьбою. За умов існування сучасних політичних технологій, політичний
капітал функціонує через механізми масової комунікації і стає результатом
цілеспрямованої політики.
В сучасних
умовах українського суспільства саме довіра (а не примус) стає визначальною
умовою ефективності влади, її здатності консолідувати суспільство у вирішенні
проблем його розвитку.
Література:
1. Бурдье П.
Социология политики: Пер. с фр. - М.: Socio-Logos, 1993. - 336 с.
3. Лісеєнко О. Динаміка політичного капіталу в
Україні // Політичний менеджмент. - 2005.
- № 1 (10). - C.90-96.
4. Наталіна
Н. О. Стратегії політичної конвертації суспільних капіталів у пострадянських
державах : Автореф. дис... канд.
політ. наук / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - Київ, 2009. - 20 с.