Онищенко І.О.

Прикарпатський національний університет імені В. Стефаника, Україна

Кримінально-правовий захист особи

                                                                          Несправедливість, яка допущена

щодо однієї особи, загрожує всім.

Ш. Монтеск’є      

Проблема захисту прав і свобод людини існують вже не одне десятиліття. Її цивілізоване людство поставило у розряд глобальних, які вимагають першочергового розв’язання. Проблема кримінально-правового захисту особи є актуальною у зв’язку з цілою низкою суперечних питань, які виникають у процесі застосування кримінально-правових норм, що стосуються захисту особи. Кримінальне законодавство України не є ідеальним. Рівень контролю за його дотриманням не створюють всієї повноти умов для захисту невід’ємних людських прав, зростає кількість злочинів проти особи, що,  на наш погляд, і обумовлює необхідність удосконалення  кримінально-правових норм, що покращить захист особи. Необхідно, щоб національне законодавство було ефективним, результативним у справі протидії злочинності.

            В першу чергу удосконалення потребують статті кримінального закону, що передбачають відповідальність за злочини проти життя і здоров’я особи. Досить важливою проблемою є невідповідність норм Кримінального кодексу України Конвенції про права дитини. Обставиною, що обтяжує кримінальну відповідальність злочинця, є вчинення злочину проти малолітньої особи. Проте в такому випадку за ме­жа­ми по­си­ле­ної криміна­ль­но-пра­во­вої охо­ро­ни опи­ня­єть­ся ве­ли­ка гру­па не­по­в­но­лі­т­ніх у ві­ці від 14 до 18 років. Вста­но­в­лен­ня під­ви­ще­ної від­по­ві­да­ль­но­с­ті за уми­с­не вбив­с­т­во осо­би у ві­ці до 14 ро­ків мо­ж­на по­яс­ни­ти фа­к­ти­ч­ним ви­знан­ням за­ко­но­да­в­цем ті­єї обстави­ни, що малолі­т­ні - це осо­би, що зна­хо­дять­ся у без­по­ра­д­но­му ста­ні. Але досягнення осо­бою 14 чи 15 ро­ків не озна­чає, що во­на пере­ста­ла бу­ти без­по­ра­д­ною перед  зло­чи­н­цем. Тому про­по­нується у п.2 ч.2 ст.115 КК Укра­ї­ни сло­ва “ма­ло­лі­т­ньої ди­ти­ни” за­мі­ни­ти на “неповно­лі­т­ньо­го”[1,6]. Це дозволить, з од­но­го бо­ку, при­зна­ча­ти по­ка­ран­ня,  яке від­по­ві­дає тяжко­с­ті ско­є­но­го, а з іншо­го - бу­де су­во­рою пе­ре­сто­ро­гою. Аналогічним положенням пропонується доповнити і статті 121, 122, 125 КК, що передбачають відповідальність за умисні тілесні ушкодження.

         Сут­тє­вою ва­дою чин­но­го кри­мі­на­ль­но­го за­ко­но­дав­ст­ва Укра­ї­ни є від­су­т­ність підвищеної від­по­ві­да­ль­но­с­ті за зло­чи­ни, вчи­не­ні на ра­со­во­му, на­ці­о­на­ль­но­му чи релігійно­му ґру­н­ті. В Укра­ї­ні все ча­с­ті­ше зу­стрі­ча­ють­ся так зва­ні “ри­ту­а­ль­ні вбивст­ва”, характер­ною ри­сою яких  є від­су­т­ність з бо­ку зло­чи­н­ців во­ро­ж­не­чі до же­р­т­ви: людину вбива­ють чи завдають їй значних тілесних ушкоджень тіль­ки то­му, що цьо­го ви­ма­гає  їх­ня ре­лі­гія. На нашу ду­м­ку, для по­си­лен­ня бо­ро­ть­би з подібними яви­ща­ми відповідні частини статтей 115, 121, 126, 127 КК Укра­ї­ни необхід­но до­по­в­ни­ти но­вим пун­к­том: “вчи­не­не на ра­со­во­му, на­ці­о­на­ль­но­му чи релігійно­му ґру­н­ті”.

         Важливим доповненням, що стосується кримінально-правового захисту дітей є зміна редакції статті 117 КК, яка передбачає відповідальність за вбивство матір’ю новонародженої дитини. Дис­по­зи­ції стат­ті сві­д­чать, що під її дію під­па­да­ють всі жі­н­ки, що вчи­ни­ли уми­с­не вбивс­т­во сво­єї новонаро­дже­ної ди­ти­ни під час по­ло­гів або від­ра­зу пі­с­ля поло­гів. Необхідно звернути увагу на думку С.В.Бо­ро­ді­на, який від­мі­чав, що не­ві­р­но від­но­си­ти всі ви­па­д­ки ді­то­вбив­с­т­ва до вчи­не­них за по­м’я­к­шу­ю­чих об­ста­вин, оскі­ль­ки це послаблює бо­ро­ть­бу з да­ним ви­дом зло­чи­ну. Необхідно допов­нити дис­по­зи­цію ст.117 вка­зі­в­кою на те, що за нею ква­лі­фі­ку­єть­ся уми­с­не вбив­с­т­во ма­ті­р’ю сво­єї новонародженої ди­ти­ни, вчи­не­не в обумовленому по­ло­га­ми ста­ні. Всі ін­ші випа­д­ки по­трі­б­но ква­лі­фі­ку­ва­ти за п.2 ча­с­ти­ни дру­гої ст.115 КК Укра­ї­ни.

         Кримінально-правовий захист особи поширюється і на випадки вчинення проти особи таких злочинів як по­бої та мо­р­ду­ван­ня, ка­ту­ван­ня. Недосконалість кримінального закону проявляється  в тому, що закон не містить чіткого визна­чен­ня мор­ду­ван­ня і катування у диспозиціях статей, що зна­ч­но ускла­д­нює їх прак­ти­чне застосування. Пропонується нова редакція  ч.1 ст.126, де мо­р­ду­ван­ня  визнача­ло­ся б як уми­с­не за­по­ді­ян­ня фі­зи­ч­но­го чи  мо­ра­ль­но­го стра­ж­дан­ня шля­хом насиль­ни­ць­ких дій.  Чимало науковців пропонують доповнити статті такими кваліфікованими видами злочинів: вчинення злочину що­до двох або бі­ль­ше осіб, не­по­в­но­лі­т­ньо­го, осо­би, яка пе­ре­бу­ва­ла у безпо­ра­д­но­му ста­ні або в ма­те­рі­а­ль­ній чи іншій за­ле­ж­но­с­ті від вин­но­го, на ра­со­во­му, наці­о­на­ль­но­му чи ре­лі­гій­но­му ґру­н­ті.

           Не менш небезпечним є такий злочин як по­г­ро­за вбив­с­т­вом, оскільки він вик­ликає у людини почуття тривоги і неспокою, заважає її нормальній праці та відпочинку, порушуючи разом із тим у деяких випадках і громадський порядок.  На сьогодні доцільно було б пе­ред­ба­чи­ти  від­по­ві­да­ль­ність за по­гро­зу вчи­нити на­си­ль­с­т­во над осо­бо­ю. Під цим терміном необхідно розуміти за­по­ді­ян­ня ті­ле­с­них ушко­джень різної тя­ж­ко­с­ті, а та­кож ін­ші на­си­ль­ни­ць­кі дії.

           Одним із ганебних явищ, з яким стикнулося українське суспільство наприкінці ХХ століття, є торгівля “живим товаром”. Кожен рік у світі біля 4 мільйонів людей стають жертвами торгівлі людьми. Го­ло­вною “е­к­с­по­р­т­но­ю” країною, зві­д­ки по­ста­ча­ють­ся та­кі осо­би, є Укра­ї­на. У 2002 році за ознаками ст. 149 КК України органами МВС України було зареєстровано 169 злочинів, у 2003 – 289 злочинів, у 2004 році - 269 фактів здійснення торгівлі людьми [3, 15]. На сьогодні не існує належного кримінально-правового захисту особи від даного злочину. Стаття 149 Кримінального кодексу України містить положення, відповідно до якого при­тя­г­ти до від­по­ві­да­ль­но­с­ті за здій­с­нен­ня незаконних угод що­до пе­ре­да­чі лю­ди­ни мо­ж­на тіль­ки в то­му ви­па­д­ку, як­що має мі­с­це пе­ре­мі­щен­ня че­рез дер­жа­в­ний ко­р­дон Укра­ї­ни. Але  як бу­ти в ситу­а­ції, ко­ли все від­бу­ва­єть­ся все­ре­ди­ні кра­ї­ни. Зай­вою є вка­зі­в­ка в дис­по­зи­ції статті  на зго­ду або від­су­т­ність зго­ди потерпіло­го, оскі­ль­ки сам факт здій­с­нен­ня не­за­кон­ної уго­ди що­до пе­ре­да­чі лю­ди­ни вже є під­ста­вою для при­тя­г­нен­ня вин­них осіб до від­по­ві­да­ль­но­с­ті, а також на ме­ту ви­ко­ри­с­тан­ня потерпі­лої осо­би, оскільки поза межами дії закону залишаються ви­па­д­ки не­за­кон­ної пе­ре­да­чі лю­ди­ни з ме­тою, яка не за­зна­че­на у статті.

           На нашу думку, у ч.1 ст.149 КК Укра­ї­ни слід пе­ред­ба­чи­ти відпові­да­ль­ність за про­даж, ін­шу опла­т­ну пе­ре­да­чу лю­ди­ни чи здій­с­нен­ня стосо­в­но неї будь-­якої ін­шої не­за­кон­ної уго­ди, зві­ль­ни­в­ши її, та­ким чи­ном, від перевантажен­ня зай­ви­ми те­р­мі­на­ми, а в ч.2 се­ред ін­ших ква­лі­фі­ку­ю­чих ознак пе­ред­ба­чи­ти від­по­ві­да­ль­ність за ті самі дії, по­в’я­за­ні із пе­ре­мі­щен­ням осо­би че­рез дер­жа­в­ний кордон Укра­ї­ни.

          Визначним досягненням суспільного розвитку, що характеризує його особливості на порозі ХХІ ст., є вироблення основних стандартів принципу рівності, визнання того, що всі люди мають бути рівними між собою незалежно від будь-яких ознак, і тому в усіх сферах життя повинні застосовуватися однакові виміри до людей [2,2]. Особливість гендерного аналізу Кримінального кодексу України полягає в тому, що в КК гендерний аспект реалізується у вигляді застосування кримінальної відповідальності чоловіків і жінок за вчинені ними злочини (ст.161 КК).

Cьогодні досить поширеним є вчинення злочинних діянь, що посягають на свободу світогляду і віросповідання особи. Це пояснюється існуванням ряду тоталі­та­р­них сект, які ма­ють ті­с­ні зв’я­з­ки з на­р­ко­бі­з­не­сом, то­р­гов­ця­ми збро­єю та іншими пред­ста­в­ни­ка­ми ор­га­ні­зо­ва­ної зло­чин­но­с­ті. Лю­ди­на, яка по­тра­п­ляє до організації, цілі та ме­то­ди якої є про­ти­пра­в­ни­ми, ра­но чи пі­з­но са­ма мо­же опи­ни­ти­ся на шля­ху порушен­ня за­ко­ну. Необхідно зазначити, що ст.181 КК Укра­ї­ни пе­ред­ба­ча­єть­ся відповідальність тіль­ки для ор­га­ні­за­то­рів та ке­рі­в­ни­ків де­стру­к­ти­в­них груп, але ні­чо­го не ска­за­но про ак­ти­в­них уча­с­ни­ків, тоб­то осіб, які, ус­ві­до­м­лю­ю­чи проти­пра­в­ний характер ді­я­ль­но­с­ті та­кої гру­пи, все­бі­ч­но спри­яють її функціонуванню. Тому пропонується  в ст.181 КК Укра­ї­ни ви­зна­­ти у яко­с­ті су­б’єк­тів зло­чи­ну також і ак­ти­в­них уча­с­ни­ків де­стру­к­ти­в­них ре­лі­гій­них або гро­мад­сь­ких об’­єд­нань.

        Удосконалення потребує і законодавство України у сфері захисту трудових прав громадян. Кримінально-правова охорона трудових прав має дещо обмежений характер, чимало злочинних дій у даному випадку залишається поза сферою дії кримінального закону. Як свідчить практика, велика кількість злочинів порушується за статтею 172 КК, що передбачає відповідальність за грубе порушення законодавства про працю[4, 8]. Нами пропонується дещо розширити випадки застосування статті, і крім випадків незаконного звільнення закріпити і відповідальність за інше умисне порушення конституційних трудових прав людини.

           Отже, кримінальним законодавством передбачено захист фундаментальних прав особи, а саме її життя, здоров’я, волю. Проте, незважаючи на закріплення кримінальним законодавством відповідальності за злочини проти життя і здоров’я, людина не має належного захисту.  Більшість злочинних діянь проти особи за­ли­ша­ються безкарни­ми. Тому на сьогодні досить важливим є посилення кримінальної відповідальності за ряд злочинів, що зумовлено зростанням злочинності, а отже і неефективністю кримінального закону. Важливою проблемою є і той факт, що диспозиції більшості статей не містять чіткого формулювання ознак злочину, що ускла­д­нює їх за­сто­су­ван­ня на прак­ти­ці. Кримінально-правовий захист особи потребує удосконалення, а кримінально-процесуальне законодавство необхідно привести у відповідність до міжнародних стандартів. 

Список використаної літератури.

1.     Керенко С.О. Проблеми захисту неповнолітніх кримінальним законодавством України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.08 “ Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” /C.О.Керенко. – Київ,  2003. –  20с.

2.     Руднєва О.М. Гендерна рівність у праві України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.01 “Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень” / О.М.Руднєва. — Х., 2002. — 18 с.

3.     Козак В.А. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми (аналіз складу злочину): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.08 “ Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / В.А.Козак — Х., 2003. — 20 с.

4.     Павликівський В.І. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про працю, не пов'язані з посяганням на життя та здоров'я: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.08 “ Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право”/ В.І. Павликівський. — Х., 2004. — 20 с.