Право/Історія держави та права

Надобко С.В.

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, Україна

Поняття держави : особливості поглядів

Держава, як продукт суспільного розвитку,є складним соціальним явищем, тісно пов’язаним і багато у чому залежним від економічного, політичного і культурного розвитку суспільства. Держава – це знаряддя, інструмент політичної влади(яка,проте,здійснюється не тільки за допомогою держави). У суспільстві діють політичні партії, союзи, релігійні організації. Держава, займаючи особливе місце, має характерні ознаки, що відрізняють її від інших політичних інститутів влади. Вона виникає на певному етапі розвитку людського суспільства і зберігається до цього часу.

Багато мислителів намагалися зрозуміти, що являє собою держава, чому вона виникає і чи взагалі вона необхідна людству , яка природа її виникнення. Різноманітність поглядів обумовлена тим , що держава – це надзвичайно складне явище , історично мінливе явище. Науковість цих поглядів на державу визначається ступенем зрілості людської думки у той чи інший період розвитку суспільства. Досить часто поняття про державу базувалось не на історичній дійсності, а на деякому уявному уявленні. Замість того , щоб визначити , що таке держава, часто йдеться лише про те якою вона має бути.

Питання щодо походження держави почало досліджуватись ще за Античних часів. Аристотель вбачав у ній зосередження всіх розумових і моральних інтересів громадян. Держава – це організація на засадах користі на справедливості. Цицерон визначав державу як союз людей, об’єднаних загальними основами права і загальної користі. Томас Гоббс назвав державу «природним тілом». І.Кант вважав, що держава – це об’єднання людей , підвладних правовим законам. Г. Гегель писав про державу як про «плин бога у світі». В.І. Ленін називав державу «машиною для придушення опору пригноблених класів» . Слід зауважити, що кожна із цих особистостей жила у різний період, у різній державі, вона формувала своє визначення на основі своїх певних переконань , поглядів , які формувалися впродовж тривалого часу, на це також впливали такі чинники , як те хто правив їх державою , якими способами та заходами здійснювалось це керівництво, від імені правителя чи народу. Так, наприклад, Людовік ХІV говорив, що «держава – це я».З часом характеристики держави поглиблюються, стають ширшими та точнішими. Відомий російський юрист М.Коркунов вважає , що держава – це громадський союз, де вчиняється примус над вільними людьми. Близьким є визначення держави російського юриста В.Хвостова: держава - це одна з форм людського спілкування, один з видів громадських союзів; держава - це союз вільних людей, що живуть на певній території і підкоряються примусовій і самостійній владі. Своє визначення держави запропонував Б. Кістяківський: держава є правовою організацією народу, що володіє у всій повноті своєю власною, самостійною і первинною , тобто ні від кого не залежною, владою. У цьому визначенні є деякі засади народного суверенітету, думки про правову державу, що для того часу було прогресивним кроком у розумінні держави.

Після Жовтневої революції у радянській юридичній літературі на довгі роки утвердився однобічний підхід до даного питання. Держава визначалася тільки як політична організація пануючого класу, що має такий апарат примусу , як класова диктатура, апарат класового насильства.

Така характеристика походила з ленінського положення про державу як машину для підтримання шанування одного класу над іншим. Це визначення на довгі роки стає для юридичної науки радянського періоду керівним і спрямовуючим.

Уже в 60-і рр.. ХХст. радянським політикам і юристам стає зрозумілим, що необхідні нові підходи до розуміння і визначення держави. В СРСР з’являється і обґрунтовується ідея загальнонародної держави, яку ніяк не можна було вважати «машиною для підтримання панування» . Було вирішено, що характеристика держави як «машини» належить лише до експлуататорських держав і частково до держави диктатури пролетаріату.

Нові можливості для всебічного аналізу в усвідомленні дійсного змісту державної організації суспільства і розуміння держави з’являються у 90-і рр.. Поряд з класовим підходом до визначення держави , пропонується загально концептуальний підхід, що обумовлює можливість ширшої і загальнішої характеристики суспільних ознак держави. У цій частині українська юридична література поділяє загальнолюдське розуміння держави.

Досить природно виглядає більш широке визначення держави, а саме, як особливої організації публічної влади одного класу, блоку класових сил, соціальної групи, всього народу, що має спеціальний апарат управління та примусу, є офіційним представником суспільства і забезпечує його інтеграцію. Державний апарат , проте, відокремлений від суспільства і не збігається з ним, у певній ситуації є антиподом суспільству, що може породжувати серйозні протиріччя між суспільством і владою. У інших обставинах суспільство є системою, у яку державний апарат вписується досить природно, діє адекватно суспільним потребам й інтересам. Це суспільство вважається сильним громадянським суспільством, а держава – правовою. На жаль , прикладів такої взаємодії дуже мало.

В наведених вище визначеннях увага звертається на таку важливу якість держави як її загально соціальна визначеність, що , безумовно, робить їх більш змістовними і точними: керівництво й інтеграція суспільства у першому визначенні і забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства – у другому. Те , що багато років у визначеннях держави цей її якісний момент був відсутній, а наголос робився лише на класовому характері держави, сутність і соціальне призначення характеризувалися однобічно і , з наукової точки зори, перекручувалися.

Аналізуючи попереднє визначення держави, не можна не висловити заперечень проти визначень , у яких відсутня така її якісна ознака, як наявність апарату управління і примусу. Як би не хотілося мати гуманну державу, що відповідає інтересам усіх, вона не може існувати без апарату управління і примусу, без цієї іманентної якості державної влади. Баланс між управлінням і примусом у тій чи іншій державі може бути різним. У певних історичних умовах посилюється елемент керівництва, управління без активного використання примусових ресурсів, у інших – навпаки.

Список використаної літератури:

1.Теория государства и права. – М.:Юристь, 1997.-С.23

2.Аристотель.Философское наследие: Соч. в 4т. – АН СССР, Ин-т философии. М.:Мысль, 1983.с. 376

3.Марк Тулій Цицерон. Про державу. Про закон. Про природу богів/ Пер. З лат. В.Литвинова. – К.: Основи, 1998. – с. 48

4.Томас Гоббс. Философское наследие: Соч. В 2т. – АН СССР, Институт философии. – М.: Мысль, 1991. – с.129

5.Кант И. Трактаты и письма. М.: Наука, 1980. С. 104- 105

6.Гегель Г. Философия права. – М.: Мысль, 1990. С. – 284

7. .Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/За ред. О.В.Зайчука, Н.М. Оніщенко.-К.:Юрінком Інтер, 2006. С. 59-63