Економічні науки/10.Економіка підприємств

Ткаченко О.В., Віклієнко В.О.

Криворізький факультет Запорізького національного університету, Україна

ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН

У СФЕРІ ОХОРОНИ ПРАЦІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

В наш час окремі проблеми правового регулювання охорони праці в сучасних економічних умовах порушувалися в роботах Барабаш А.Т., Бару М.І., Венедиктова В.С., Гоці В.Я., Жернакова В.В., Зуба І.В., Іванова С.А., Кисельова А.Я., Лазор Л.І., Мачульської Е.Е., Неваленного Н., Опришко В.Ф., Плаксіна В., Прилипко С.Н., Процевського О.І., Прокопенко В.І., Ротаня В.Г., Роік В.І., Стичинського Б.С., Чернадчук В., Ерделевського А., Ярошенко О. Та ін.

Охорона праці являє собою цілеспрямовану діяльність із збереження фізичного й розумового потенціалу працівників в процесі здійснення ними трудових обов’язків. Сукупність правових норм, що встановлюють зміст цієї діяльності, механізм її здійснення, заходи впливу у випадку невідповідного її здійснення, правові засоби стимулювання цієї діяльності регулюють особливий вид відносин, тісно пов’язаних з трудовими, і являють собою самостійний інститут трудового права.

Реалізація права громадян на охорону праці здійснюється за допомогою фактичних правовідносин, що входять до системи трудового права як самостійний різновид правовідносин, який регулює діяльність сторін трудового договору та інших зобов’язаних осіб в сфері охорони праці. Зазначені правовідносини не можуть бути віднесені ні до адміністративно-правових, ні до відносин державного управління оскільки виникають вони завжди у зв’язку із застосуванням найманої праці, і, відповідно, є тісно пов’язаними, похідними від трудових відносин, і не мають самостійного існування поза сферою застосування найманої праці.

Право працівника на охорону праці містить у собі досить широке коло конкретних повноважень, закріплених у нормах чинного законодавства. При цьому передбачені як загальні норми, що поширюються на усіх без винятку працівників, так і спеціальні норми, що передбачають особливу охорону праці окремим категоріям працівників – особам, що працюють у небезпечних і шкідливих умовах; неповнолітнім; особам зі зниженою працездатністю; жінкам. Широке трактування українським законодавцем права працівників на охорону праці свідчить про соціальну спрямованість сучасного трудового законодавства.

Разом з тим з метою найбільш повної реалізації права працівників на безпеку праці за умов ринкових відносин суб'єктивні повноваження працівника в сфері охорони праці мають бути розширені.

Наявність широкого кола конкретних повноважень працівника на охорону своєї праці передає іншій стороні трудового правовідношення – власнику – не менш широке коло обов'язків із забезпечення охорони праці.

У зарубіжній науковій літературі цей обов'язок трактується як сукупність наступних елементів: а) обов'язок забезпечити безпеку виробничих приміщень, обладнання, технологічних процесів; обов'язок постачати працівників засобами індивідуального захисту, коли відсутні гарантії безпеки виробничого середовища; б) обов'язок надавати працівнику необхідну інформацію і навчити його безпечним прийомам праці; в) обов'язок проводити в разі потреби медичні огляди працівників.

Нерівне співвідношення прав і обов'язків сторін трудового правовідношення в сфері охорони праці пояснюється тим, що роботодавець і працівник не рівноправні в цьому правовідношенні, оскільки працівник після укладання трудового договору попадає у певну залежність від хазяйської влади роботодавця. Працівник продає роботодавцю свою здатність до праці, яка є невід'ємною від його особистості, і від того наскільки дбайливо ця його здатність буде використовуватися роботодавцем залежить збереження здоров'я, працездатності і самої особистості працівника.

Широке коло обов'язків власника із забезпечення охорони праці, передбачене у вітчизняному трудовому праві, відповідає в цілому законодавчому досвіду країн з розвинутою ринковою економікою, однак, з метою удосконалення цього обов'язку на сучасному етапі може бути доповнений нормами, доцільність включення яких у чинне законодавство обґрунтовується у даному підрозділі роботи.

Атестація робочих місць – це періодичне визначення відповідності робочих місць передовому техніко-технологічному й організаційному рівню, техніці безпеки й умовам для належного виконання працівником своїх трудових обов'язків.

Атестація робочих місць за умовами праці виступає ефективним засобом колективного й індивідуального захисту прав працівників на безпечні умови праці, оскільки дозволяє встановити безпосередню залежність від фактичного стану охорони праці на підприємстві розміру всіх платежів, передбачених нормативними актами про охорону праці. А це створить економічну зацікавленість власника у виконанні своїх обов'язків у сфері охорони праці.

Охорона праці є самостійним інститутом трудового права, який містить норми, спрямовані на безпосередній захист працівника від шкідливого впливу виробничого середовища та інших чинників виробничого процесу з метою збереження його життя, здоров’я та високого рівня працездатності протягом тривалого часу.

Реалізація прав громадян на охорону праці здійснюється за допомогою фактичних правовідносин, що входять до системи трудового права як самостійний різновид правовідносин, тісно пов’язаних з трудовими.

Українське законодавство з охорони праці в частині надання прав працівнику є досить прогресивним, однак для більш повної відповідності його сучасним економічним реаліям суб’єктивні повноваження працівника в сфері охорони праці мають бути розширені і доповнені нормативними розпорядженнями, які об’єктивно відображають потреби нашого часу.