Економічні науки/10.Економіка підприємств

Ткаченко О.В., Дідіченко Н.Г.

Криворізький факультет Запорізького національного університету, Україна

Проблеми ліцензування підприємницької діяльності

В умовах ринкової економіки України відбуваються фундаментальні зміни в соціально-економічному житті суспільства, які виражаються в створенні ринкового законодавства, направленого на стимулювання підприємницької діяльності громадян і організацій. Одночасно з цим посилюється роль державного регулювання економічних процесів, що припускає дію держави на підприємницьку активність громадян (фізичних осіб) та їх об'єднань.

Характеризуючи економічну функцію сучасної держави, М.І. Байтін та І.Н. Сенякін відзначають, що «виникла необхідність пошуку оптимальних способів участі держави в економічних процесах, налагодження ефективного державного регулювання, сумісного з ринковими механізмами. У цьому головна, хоча поки що недостатня особливість економічної функції сучасної України, в порівнянні з господарсько-організаторською функцією Радянської держави по всеосяжному керівництву економікою».

За справедливим твердженням В.Ф.Яковлєва «ринкова економіка, як економіка, заснована на товарно-грошових відносинах, містить в собі могутню систему стимулювання і саморегулювання економіки. Разом з тим в сучасних умовах цих відносин недостатньо, і вони повинні поєднуватися з системою впорядкування, регулювання економічних відносин, витікаючих від держави. Роль держави, особливо в перехідний період, та в умовах стабільної ринкової економіки, повинна бути значною».

Одним із способів публічної дії на економічні процеси є ліцензування окремих видів діяльності, яке безпосередньо стосується реалізації конституційних прав громадян на здійснення підприємництва.

Останніми роками зусилля учених-правознавців, орієнтованих на ринкові відносини в економіці, привели до розробки нового ліцензійного законодавства, що дозволило додати новим економічним відносинам правовий характер.

Важливе питання про встановлення меж дії інституту ліцензування без їх надмірного розширення або необґрунтованого скорочення. З одного боку, окремі види ліцензованої діяльності повинні бути виведені з сфери державного контролю (це положення відноситься тільки до тих видів діяльності, державний контроль за якими здійснюватиметься лише в перехідний період). З іншого боку, скорочення державного управління суспільними процесами може привести до розширення сфери застосування системи ліцензування методом некомандного управління.

Створення інституту ліцензування пов'язане не тільки з розширенням підприємницького правового статусу громадян, але і з введенням численних відомчих спеціальних обов'язків і заборон. Перевага відомчої нормотворчості в цій сфері економічного управління небажана. Основні права і обов'язки громадян і юридичних осіб в ліцензійній сфері, види, підстави і порядок застосування заходів відповідальності за порушення умов і порядку ліцензійної діяльності повинні бути у веденні законодавця.

Останніми роками представники різних галузей науки почали частіше звертатися до проблем ліцензування.

Окремі проблемні аспекти ліцензування різних видів діяльності були вивчені в роботах А.П. Альохіна, Д.Н. Бахраха, Н.С. Бондаря, С.Е. Жілінського, В.А. Кряжкова, В.В. Кудашкина, О.М. Олейник, Ю.А. Тіхомірова, і інших учених. Деякі з них заклали теоретичний фундамент для сучасного розуміння характеру і специфіки ліцензування як правового інституту державного управління. Акцент на вивчення ліцензування підприємницької діяльності зроблений в роботах Ж.А. Іонової, В.В. Лаптева, В.К. Мамутова.

На початку 90-х рр. панувала концепція «шокової терапії», заснована на ідеї саморегулювання економіки при повній відмові від державного регулювання, яке нібито характерне лише для соціалістичного ладу. Дана концепція ігнорувала той факт, що економіка є складною системою, що включає і горизонтальні, і вертикальні зв'язки. Були віддані забуттю не тільки власні традиції регулювання економіки, але і світовий досвід, наприклад практика такої класичної капіталістичної країни, як Франція, з її індикативним плануванням. В результаті застосування цієї односторонньої концепції економіка нашої країни опинилася в глибокій кризі, були зруйновані цілі галузі промисловості. Державне регулювання, яке необхідне при переході від однієї економічної системи до іншої, підміняється стихією дикого ринку. Величезне значення для розуміння проблем, пов'язаних з питаннями суті ліцензування, його взаємодії з цивільно-правовими засобами, мають праці вітчизняних учених-правознавців С. С. Алексєєва, Д. Н. Бахраха, В. С. Білих, В. А. Бублика, Н. І. Клейна, О. А. Красавчикова, В. У. Лаптева, О. М. Олейник, Д. У. Осинцева, В. Д. Перевалова, К. Ю. Тотьева та ін.

Перераховані роботи при всіх їх безперечних перевагах розкривають лише окремі аспекти ліцензування. Системний, комплексний аналіз ліцензування як внутрішньо складної правової категорії далекий від завершення. В даний час відбувається подальше усвідомлення необхідності державного регулювання економіки, практика державного ліцензування продовжує розвиватися, а тому всебічне дослідження правового інституту ліцензування тільки починається.

Отже, ліцензування - це діяльність ліцензуючих органів, виражена в санкціонованому, офіційному визнанні за певними суб'єктами права на заняття окремими видами підприємницької діяльності, а також на укладення договорів на здійснення таких видів діяльності, здійснювана в цілях недопущення спричинення збитку правам, законним інтересам, здоров'ю громадян, обороні і безпеці держави, культурній спадщині народу України, що полягає в наданні дозволів, переоформленні документів, підтверджуючих наявність ліцензій, припиненні і відновленні дії ліцензій, анулюванні ліцензій і контролі ліцензуючих органів за дотриманням господарюючими суб'єктами при здійсненні ліцензованих видів діяльності ліцензійним вимогам і умовам.