Чорна Н.В., Чорний А.В.

Науковий керівник:

Савчук Д.Г.

Буковинська державна фінансова академія,

м. Чернівці

 

Податковий механізм стимулювання інноваційної діяльності в Україні

 

Модель інноваційного розвитку  передбачає наявність спланованої й універсальної системи державного регулювання інноваційної діяльності, що  здійснюється багатьма способами, серед яких важливе місце посідає оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності. Загалом держава має широкий інструментарій регулювання податкової системи: зменшення/збільшення бази оподаткування, диференціація ставок, податкові пільги тощо. Оподаткування виступає як елемент державного регулювання інноваційної діяльності поряд з прямим бюджетним фінансуванням, яке також є важливим інструментом підтримки інноваційної  діяльності. Проте в нашій державі воно не набуло потрібної форми та не характеризується екстенсивним розвитком.

Дослідженням проблеми стимулювання інноваційної діяльності в Україні займалися такі вчені та економісти, як  М.А. Садиков, І.Л. Сазонець, В.О. Точилін, Л.І. Федулова, Б.І. Хо­лод, Д.М. Черваньов, М.Г. Чумаченко.

Метою даної статті є дослідження податкового механізму стимулювання інноваційної діяльності, окреслення основних тенденцій та проблем даної сфери, а також визначення пріоритетних напрямів сприяння розвитку інноваційної сфери в Україні.

Механізм податкового сти­мулювання інноваційної діяльності є сукупністю методів і засобів впливу на динаміку розвитку національної інноваційної системи. Базовими принципами побудови податкового механіз­му стимулювання інноваційної виступають:

1)  скорочення податкового тягаря інно­ваційних організацій є не цільовою функцією механізму стимулювання, а необхідною умо­вою для забезпечення інноваційного зрос­тання економіки й, відповідно, податкових доходів бюджету в майбутньому за рахунок розширення податкової бази [2, 81];

2)  оподатковування має відбуватися в межах новостворюваної вартості й не поши­рюватися на капітал, який інвестується в інноваційну діяльність. В іншому випадку інноваційне зростання економіки стає немо­жливим;

3)  чіткість і визначеність формулювань правових норм податкового законодавства, що регулює інноваційну діяльність [4, 146];

4)  об'єктом стимулювання має бути експорт праці у формі товарів і послуг з великою часткою доданої вартості, а також у формі прав на об'єкти інтелектуальної власності. Цей принцип є пріоритетним практично для всіх розвинутих країн, хоча способи йо­го практичної реалізації відрізняються. У США експортерам надаються пільги з пода­тку на прибуток корпорацій, західноєвро­пейським експортерам повертається ПДВ. Японія й Південна Корея надають пряму державну підтримку експортній експансії компаній [4,147].

У розвинутих країнах за рахунок податків фінансується близько 90% видатків бюдже­тів і перерозподіляється в середньому бли­зько 50% ВВП. Це дає змогу говорити про податки як про найважливіший елемент ме­ханізму державного регулювання економіч­ної активності. Відповідно до світового досвіду існують такі мето­ди державного стимулювання інно­ваційної діяльності:

Форми

Інструменти

Податкове стимулювання

зниження ставки податку, інноваційна податкова знижка, відміна податків на реінвестування, податкові угоди з іншими країнами, податкові кредити

Фінансове стимулювання

Прискорена амортизація, пільгові кредити, інноваційні гарантії, безвідсоткові кредити

Інфраструктурне забезпечення

Надання земельних ділянок у безоплатне користування або за пільговими цінами, Надання необхідних приміщень у безоплатне користування або за пільговими цінами

Стимулювання конкретних інноваційних проектів

Цільове фінансування ресурсо- і природозберігаючого обладнання, цільове фінансування проектів зорієнтованих на підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів, поліпшення умов праці

 

Податковий ре­жим є одним із значущих факторів інтенсив­ності інноваційного процесу, наявність джерел фінансування інвестицій в інновації визначає інноваційну активність суб'єктів господарювання. У зв'язку із цим великого значення набуває формування податкового механізму стимулювання інноваційної акти­вності як елементу державної політики еко­номічного зростання. Податки є інструментом реалізації державної політики економічного зростання за якої акцент робиться на створенні ре­жиму податкового сприяння або для всіх суб'єктів національної економіки, або за принципом селективності державної політи­ки: для компаній, що діють у галузях, для експортерів у цілому або експортерів конк­ретних видів продукції, для суб'єктів малого бізнесу, для інноваційно активних компаній, для іноземних інвесторів [2, 80].

До методів податкової політики, що сти­мулюють відновлення виробничих потужно­стей, відносяться прискорена амортизація й застосування "початкових" амортизаційних пільг (амортизаційних премій). Конкретні методи прискореної амортизації диферен­ціюються залежно від національного подат­кового законодавства. Досить розповсю­джений метод зменшуваного залишку; мож­ливість його застосування передбачена, зокрема, у США, Великобританії, Німеччині, Франції, Японії. У США також може застосо­вуватися метод підсумовування порядкових номерів.

Застосування початкових амортизаційних пільг (амортизаційних премій) також досить активно використовувалося й використову­ється в різних країнах (Швеція, Голландія, Данія, Австралія та ін.) з метою стимулюван­ня інвестицій у технічне переоснащення суб'єктів господарювання [3, 104].

Згідно з механізмом впливу на іннова­ційну діяльність податкове стимулювання такої діяльності може здійснюватись через сприяння науковим розробкам шляхом під­готовки кадрів і матеріального забезпечен­ня та впровадження наукових розробок на практиці. Для активізації інноваційної та інвестиційної компоненти у державі важливе значення мають непрямі податки, які займають вагому частку у структурі податкових надходжень. У  2010році  надходження податку на додану вартість до бюджету становили 41,0% від загальних податкових надходжень  (2009 рік - 40,5%), акциз­ного збору – 11,0%  (2009 рік - 10,4%), а мита – 3,4%  (2009 рік - 3% ). Таким чином, у сукупності непрямі податки становили 55,4%  (2009 рік - 53,9% )податкових надходжень [1]. Вагома частка непрямих податків у структурі податкових надходжень свідчить про вагомий потенціал непрямих податків щодо активізації інвестиційної й інноваційної компоненти у державі. Найбільший вплив на платників по­датків чинить податок на додану вартість. Це пояснюється тим, що ПДВ є універсальним акцизом з великим колом платників та широкою базою оподаткування. Також він справляється як при поставці товарів на те­риторії України, так і при імпорті їх на митну територію України [4, 149]. Одним  із найважливіших нецінових механізмів сприяння притоку інвестицій, закладених у нормативно-правовій базі справляння ПДВ, є виключення з об'єктів оподаткування випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (по­гашення, випуску) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядуван­ня відповідно до закону, включаючи інвес­тиційні й іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в ін­ших, ніж цінні папери формах. За своєю економічною суттю ця операція не є об'єктом оподаткування, адже не передбачає створення доданої вартості. Таким чином, залучення інвестицій шля­хом описаного механізму через цінні папе­ри не передбачає нарахування податкових зобов'язань по ПДВ і є вагомим інвестицій­ним стимулом. В По­датковому кодексі України передбачені наступні операції, звільнені від опо­даткування ПДВ: оплата вартості  фундаментальних  досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструктор­ських робіт особою, яка безпосередньо отримує такі кошти з рахунку Державного казначейства України; безкоштовна пере­дача приладів, обладнання, матеріалів, крім підакцизних, науковим установам та науковим організаціям; ввезення на митну територію України устаткування, яке пра­цює на відновлюваних джерелах енергії [4, 151]. Одним із найважливіших методів сти­мулювання інвестиційної активності є зни­ження ставок податків. У більшості розвину­тих держав світу ставки податку на додану вартість диференційовані щодо реалізації різноманітних товарів та надання послуг. Поставка пріоритетних товарів і послуг оподатковується за зниженими ставками ПДВ. Це сприяє зниженню цін на соціаль­но важливі продукти та притоку інвестицій у сфери їх виробництва [4,152].

Однією із найбільших перешкод на шляху надходження іноземних інвестицій в Україну є проблема з бюджетним відшко­дуванням ПДВ. Відшкодування ПДВ державою є постійною проблемою для компаній, які працюють в Україні. Труднощі з відшкодуванням цього податку є перешкодою для інвестицій в екс­портно-орієнтованій галузі. Однією з голо­вних проблем, з якою стикаються компанії при відшкодуванні ПДВ, є проблема затягу­вання та ускладнення перевірок. Ця проблема частково вирішується нормами Податкового кодексу України. Зокрема, у цьому нормативному докумен­ті для підприємств, які відповідають низці критеріїв, передбачена процедура авто­матичного бюджетного відшкодування ПДВ. Таке відшкодування здійснюється за результатами камеральної перевірки, яка проводиться протягом 20 календар­них днів, наступних за граничним терміном отримання податкової декларації. Однак автоматичне відшкодування ПДВ лише частково вирішить проблему негативного впливу адмі­ністративних труднощів відшкодування на інвестиційну привабливість України. [3, 106].

Наступним суб'єктивним чинником не­гативного впливу на інвестиційну діяльність в Україні є адміністративні труднощі щодо оподаткування. Вони стосуються склад­ності механізмів розрахунку податкових зобов'язань, затрат великої кількості часу на цей процес тощо. За даними світового банку, у 2010 р. Україна знаходиться на 181 місці (зі 183 країн) щодо складності веден­ня бізнесу за аспектами оподаткування. Вже сама наявність такого рейтингу і місце в ньому України негативно впливає на рі­шення щодо інвестування.

У сфері митного оподаткування найдіє­вішими стимулами щодо вкладення інвести­цій є норма Закону України "Про режим іно­земного інвестування", яка передбачає звільнення від обкладення митом ввезення в Україну май­на як внеску іноземного інвестора до ста­тутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями. Однак у разі порушення умов щодо використання такого майна протягом трьох років з моменту його ввезення, вини­кають податкові зобов'язання щодо сплати мита. Іншими аспектами інвестиційної спря­мованості мита є пільгові та преференційні ставки митного тарифу при ввезенні [4, 154].

В Україні у складі механізмів адміністрування непря­мих податків наявні відповідні інструмен­ти, їхня дія головним чином ґрунтується на цінових механізмах, спрощенні процесу адміністрування та реінвестуванні сплаче­ного податку у власне виробництво. Упро­довж розвитку вітчизняної теорії та практи­ки оподаткування такі стимули, внаслідок зловживання зі сторони платників податків, обмежувались. Для України є актуальним питання щодо встановлення прав та обов'язків держави як суб'єк­та інноваційної діяльності. Протя­гом останніх 4—5 років в Україні створені необхідні макроекономічні умови для формування сприятливо­го інноваційного середовища, закла­дені основи інноваційної інфраструктури, розроблена певна право­ва база. Однак слід відзначити, що накопичений в ці роки інноваційний потенціал був використаний не по­вною мірою.

 

Список використаних джерел:

1.   Бюджетний Моніторинг: Аналіз виконання бюджету за 2010 рік [Щербина І. Ф., Рудик А. Ю., Зубенко В. В., Самчинська І. В.] : ІБСЕД, Проект «Зміцнення місцевої фінансової ініціативи». ШАГО. - К. : 2009. - 136 с.

2.   Білюк А. Пріоритети державного податкового стимулювання інноваційної діяльності в Україні / А. Білюк // Економіка та держава: Серія: Державне управління. – 2009. - №1. – С. 80-83.

3.   Білюк А. Формування податкового механізму стимулювання інноваційної активності як елементу державної політики економічного зростання / А. Білюк // Держава та регіони: Серія: Державне управління. – 2010. - №2. – С. 102-107.

4.        Валігура В. Інвестиційно-інноваційна спрямованість справляння непрямих податків в Україні / В. Валігура // Світ фінансів. – 2011. - №1. – С. 144-157.