Экономические науки/15.Государственное регулирование экономики

студентка 5 курсу Головня А. С.

Харківський національний економічний університет, Україна

Актуальні проблеми податкового регулювання демографічних процесів в Україні

Трансформація національної податкової системи в умовах глобалізації відбувається в результаті впливу глобальних економічних важелів та важелів міжнародного податкового середовища. Серед глобальних економічних факторів в тому числі виділяють демографічні процеси, що вимагають нових підходів до формування суспільних фінансів в умовах зменшення загальної кількості платників податків внаслідок міграції, зниження народжуваності та старіння населення, які тягнуть за собою депопуляцію. В таких умовах особливої актуальності набуває використання інструментів податкового регулювання.

Серед науковців, що досліджують дану проблему можна виділити В. Б. Тропіну, П. В. Мельник, Л, Л. Тарангул, З. С. Варналія та ін. Проте, незважаючи на наявність великої кількості публікацій, існує необхідність пошуку ефективних засобів податкової політики для стимулювання репродуктивної функції населення.

Так, серед завдань податкового регулювання соціальних процесів виділяють підтримку молодих сімей та сімей з дітьми. Центральною ланкою податкової системи в аспекті стимулювання репродуктивної функції населення є пільгове оподаткування доходів багатодітних громадян. У сучасному світі реалізація репродуктивних потреб населення безпосередньо пов’язана з процесом планування сімейного бюджету та сплатою податків. Є підстави стверджувати, що існує прямий зв'язок між кількістю новонароджених та податковою політикою держави у питаннях оподаткування доходів фізичних осіб та надання податкових пільг особам, які відновлюють демографічний потенціал нації [1, с. 176].

В Україні діє порядок здійснення пільгового оподаткування багатодітних громадян залежно від кількості дітей у сім’ї шляхом чіткого окреслення доходів, що не входять до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, надання права на податкову знижку та запровадження податкової соціальної пільги.

Згідно з нормами Податкового кодексу України (ПКУ) платник податків, що має двох чи більше дітей віком до 18 років, отримує право на податкову соціальну пільгу на кожну таку дитину в розмірі 100% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (до 31 грудня 2014 року – 50% розміру прожиткового мінімуму) [3, с. 288], а граничний розмір доходу, який дає право на таку пільгу визначається як добуток ліміту заробітної плати за звітний податковий місяць та кількості дітей платника податку. Такий розрахунок відбувається і для визначення граничного розміру доходу, який дає право на одержання податкової соціальної пільги для самотньої матері (батька), вдови (вдівця), опікуна або піклувальника, які мають дітей до 18 років.

Позитивною новацією є впровадження норми ПКУ [3, с. 290], згідно з якою платник податку, що утримує двох і більше дітей, одна з яких є інвалідом, має право на застосування двох податкових пільг: 100% загальної пільги на такого платника та на дітей до 18 років, а також 150% загальної пільги на кожну дитину-інваліда.

Однак, на думку автора, в сучасних умовах фіксування розміру податкової соціальної пільги станом на 1 січня звітного року і неврахування рівня інфляції, втрачання права на пільги внаслідок незначного збільшення доходів, високий рівень споживчих витрат, значно зменшують ефективність податкового стимулювання народжуваності в країні. Тому розмір податкової соціальної пільги доцільно визначити як постійну суму, що повинна збільшуватися в залежності від кількості дітей в сім’ї, не прив’язуючи її до розміру мінімальної заробітної плати чи прожиткового мінімуму.

На вирішення проблеми покращення демографічної ситуації направлений інструмент податкового регулювання у вигляді податкової знижки з ПДФО на суму витрат платника податку із штучного запліднення. Проте з прийняттям Податкового кодексу України стимулюючий ефект цього механізму значно знизився, оскільки на сьогодні оплата репродуктивних технологій включається до складу податкового кредиту в сумі не більше, ніж третина доходу від заробітної плати за звітний податковий рік [3, с. 283]. Враховуючи вартість таких технологій, сума, що компенсується державою, є незначною. Саме тому більшість громадян не в змозі оплатити подібні послуги, що негативно позначається на демографічному стані України.

На демографічну ситуацію в Україні також впливає незабезпеченість житловим фондом. В даному напрямку законодавством передбачені такі механізми податкового регулювання:

1) податкова знижка з ПДФО у розмірі суми процентів, розрахованої відповідно до законодавства, сплачених платником податку за користування іпотечним кредитом [3, с. 281], а також у розмірі сум витрат на сплату видатків на будівництво (придбання) доступного житла, у тому числі на погашення пільгового іпотечного кредиту, наданого на такі цілі та процентів за ним [3, с. 283]. Проте загальна сума податкової знижки не може перевищувати суми річного загального оподатковуваного доходу платника податку у вигляді заробітної плати;

2) не підлягає оподаткуванню ПДФО вартість житла, яке передається з державної або комунальної власності у власність платника податку безоплатно або зі знижкою, а також сума державної підтримки на будівництво чи придбання доступного житла [3, с. 279].

Перелічені інструменти є стимулюючими засобами в сфері забезпечення громадян держави житлом. Однак діюче законодавство містить також механізми, що мають стримуючий вплив на вирішення вказаної проблеми. Так, згідно з пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ [3, с. 271] дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, наданого в безоплатне користування, включається до складу річного загального оподатковуваного доходу. Тобто, передбачений законодавством засіб податкової політики має обмежуючий характер. Тому, на думку автора, доцільно скасувати вище згадану норму статті 164 ПКУ, а також необхідно передбачити звільнення від оподаткування ПДФО вартості житла, що придбавається (будується) платником податку, в повному розмірі.

Негативний вплив на демографічні процеси в Україні спричинює проблема екологічної кризи, яку можна частково нівелювати за допомогою інструментів податкового регулювання.

З прийняттям Податкового кодексу України було впроваджено екологічний податок [3, с. 427]. Встановлюючи подібні податки (платежі), держава обмежує надмірне використання природних ресурсів. Процес виробництва, побудований на ощадливому природокористуванні, є поштовхом розвитку науково-технічного прогресу, стимулом створення новітньої серії устаткування для виконання екологічних завдань. Наслідком цього є зменшення кількості шкідливих викидів, що позитивно впливає на збереження екологічного балансу та сприяє поліпшенню здоров’я і добробуту населення [4, с. 91; 5, с. 74].

Оподаткування, пов’язане з охороною навколишнього середовища є одним із інструментів стимулювання якісного відтворення населення. На думку Т. Калінеску [2, с. 168], необхідно запровадити таку ставку оподаткування для осіб, винних в екологічних катастрофах, щоб вони постійно стояли перед дилемою: сплачувати в бюджет великі суми збору на рівні нанесених збитків, або ж вирішувати проблеми охорони праці й природи на підприємствах, що також буде стимулювати охорону здоров’я населення.

Проте, на думку автора, дана пропозиція, втілена в Податковому кодексі, може не дати очікуваних результатів. Адже з впровадженням цього нормативного документу змінилася ідеологія стягнення екологічних податків. Тобто законодавець не пов’язує обмеження використання природних ресурсів із понадлімітним їх споживанням, що призводить до виникнення такого психологічного ефекту, як почуття вседозволеності. Наслідком цього може стати невиконання ресурсозберігаючої функції екологічного податку, що є його сутністю. З огляду на вище викладене необхідно запровадити жорсткі ліміти споживання природних ресурсів, понаднормове використання яких буде вести до кримінальної відповідальності.

Отже, на даному етапі механізм податкового регулювання демографічних процесів за допомогою податкової знижки та податкової соціальної пільги не функціонує в повній мірі через дуже низький рівень доходів населення та високу питому вагу споживчих витрат. З метою забезпечення гідного життя населення та підвищення ефективності вказаних інструментів податкового регулювання доцільно підвищити рівень оплати праці, розмір мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму. Паралельно з цими заходами необхідно впровадити механізми податкового стимулювання забезпечення якісних житлових умов для платників податків та охорони навколишнього природного середовища.

Література:

1. Волкова О. М. Фіскальне регулювання демографічних процесів / О. М. Волкова // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – № 1. – С. 176 – 182.

2. Калинеску Т. В. Налоговая политика и воспроизводство человеческого капитала в Украине / В кн. «Налогообложение: проблемы науки и практики – 2007»: монография. – Х.: ИД «ИНЖЕК», 2007. – С. 160 – 176.

3. Податковий кодекс України: станом на 10 груд. 2010 р. – К.: Алерта; Центр учбової літератури, 2011. – 584 с.

4. Податкова політика України: стан, проблеми та перспективи: монографія / [П. В. Мельник, Л, Л. Тарангул, З. С. Варналій та ін.]. – К.: Знання України, 2008. – 675 с.

5. Тропіна В. Б. Фіскальне регулювання соціального розвитку суспільства: [монографія] / В. Б. Тропіна. – К.: НДФІ, 2008. – 367 с.