Экономические науки/15. Государственное регулирование экономики

Студентка 4 курсу Пахомова К. В.

Харківський національний економічний університет, Україна

Напрямки підвищення ефективності податкової політики України в умовах кризи

Побудова оптимальної моделі податкової політики потребує розробки актуальних основ, конкретних форм та методів довго- і короткострокового впливу. Останні повинні узгоджуватися з соціальними та економічними проблемами держави, можливостями вирішення через податкове регулювання та орієнтуватися на історичні, національні, культурні особливості, ступінь участі держави в економіці, розвиненість ринкових відносин. Однак на даному етапі така спрямованість податкового регулювання повністю не реалізується [1, с. 20].

Проблеми реформування податкової політики сьогодні є вкрай актуальними в контексті дискусій стосовно нової програми реформ, долі реформ напрацювання інструментарію реалізації реформ.

Проблеми оподаткування постійно цікавили економістів, філософів, державних діячів у різні епохи. В наш час проблемам податків присвячуються праці таких відомих в Україні вчених як Л.М.Демиденко, А.І.Крисоватий, М.Кучерявенко, І.О.Луніна, В.М.Мельник, О.Р.Романенко, В.М.Федосов та інші. За кордоном аналіз таких питань провадився А.А.Буковецьким, К.Вікселем, Дж.М.Кейнсом, Дж.С.Міллем, П.В.Мікеладзе, Дж.Меклі, І.Х.Озеровим, А.Соколовою, М.Фрідманом та ін. Проте, дослідження проблем реформування податкової системи як наслідок прогалин діючого податкового законодавства є необхідним і своєчасним на даному етапі розвитку країни.

За даними дослідження Paying Taxes 2010, середньостатистичне українське підприємство протягом року сплачувало 147 податків та платежів, що є найгіршим показником в світі (183 місце). Для порівняння, в Росії кількість платежів складає - 11, Польщі - 40, Чехії - 12, - Білорусі - 107, Грузії – 18, США - 10, Франції - 7, Китаї – 7. Більша частина податків та внесків (96) в Україні пов’язана з оподаткуванням праці.

Основним недоліком попередніх етапів розвитку податкової політики є недостатність розуміння ролі держави в регулюванні економічними процесами. Трансформаційна криза української економіки характеризувалася відсутністю: інституту приватної власності; вільної конкуренції; ефективного антимонопольного регулювання; дієвого механізму банкрутства, а також наявністю практики державного субсидування збиткових підприємств.

В умовах цієї кризи було дуже складно віднайти саме ті заходи, застосування яких було б адекватним історичним умовам. Тому застосування стимулюючих заходів податкової політики без існування необхідних інститутів і за наявності неефективних інститутів можна вважати механічним перенесенням зарубіжного досвіду антикризових заходів.

Таким чином, податкова політика не була спрямована на реалізацію структурних завдань і завдань інноваційного розвитку. Вона не стала чинником економічного зростання, зокрема через активізацію підприємницької ініціативи та стимулювання інноваційного розвитку. Не маючи достатнього практичного досвіду і наукового обґрунтування реалізації податкової політики, Україна йшла шляхом експериментального пошуку доцільних варіантів податкової системи. Податкова система України поєднала в собі принципи двох податкових систем, найбільш характерних для світової практики – європейської (обкладання обороту податком на додану вартість) та американської (прибутковий принцип оподаткування). Жорсткість української податкової системи визначена поєднанням обох зазначених систем із базовою метою – ліквідації дефіцитності бюджету.

Отже, суперечності в податковій сфері викликані наступними причинами:

1) надмірною централізацією бюджетних ресурсів;

2) штучним завищенням прогнозованих показників податкових надходжень до місцевих бюджетів, що не дає можливості виконувати витратні повноваження органам місцевої влади й порушує збалансованість місцевих бюджетів за доходами і видатками;

3) низьким рівнем забезпечення місцевих бюджетів власними доходами;

4) щорічним переглядом нормативів відрахувань від загальнодержавних податків на користь держави, що не дає змоги органам місцевої влади прогнозувати на перспективу власні доходи й не сприяє зацікавленості у нарощуванні власного податкового потенціалу;

5) неефективним перерозподільчим механізмом надання преференцій регіонам без урахування їхнього економічного розвитку та можливостей зі сплати податків, що не викликає зацікавленості у органів місцевої влади щодо збільшення податкових надходжень від власних джерел;

6) відсутністю об’єктивної оцінки податкоспроможності регіонів та рівнів їхнього економічного розвитку, що заважає ефективній реалізації регіональної бюджетно-податкової політики.

Програмою модернізації державної податкової служби України до 2013 року передбачається укрупнення чинних обласних податкових адміністрацій і створення на їхній основі податкових округів. Враховуючи результати дослідження, насамперед тісний взаємозв’язок між оподаткуванням і економічним розвитком регіонів, дійшли висновку, що за основу виділення податкових округів треба взяти систему економічного районування країни. Під час формування податкових округів необхідно врахувати наступні критерії: їхню територіальну цілісність; чисельність населення; рівень економічного розвитку; обсяг податкового потенціалу; кількість великих платників податків. Крім того, на наш погляд реформування організаційної структури податкових органів доцільніше й ефективніше проводити разом із бюджетною та адміністративною реформами [2, c. 78].

Введення ланки територіального управління на рівні соціально-економічних районів має ще один позитивний момент на шляху забезпечення регіонального розвитку і фінансової стійкості регіонів, а саме створення двох рівнів фінансового вирівнювання згідно із зарубіжним досвідом – центрального і регіонального, - та формування у них відповідних фондів: центрального – на рівні держави, регіонального – на рівні соціально0економічного району. Ці фонди повинні формуватися за рахунок частини загальнодержавних податків і зборів, а також внесків територій з високим рівнем податкоспроможності [3, с. 70].

Таким чином, вищеперераховані заходи, на нашу думку, дадуть змогу державі ефективно реалізувати бюджетно-податкову політику, забезпечити виконання податковою службою фіскальної, регулювальної та контрольної функцій на кількох рівнях: мікро-, мезо- і макрорівні як у змістовному, так і територіальному аспектах.

Таким чином, розв’язати існуючі проблеми податкової політики необхідно, послідовно реалізувавши стратегічні цілі реформування податкової системи України, шляхом:

1) підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу;

2) легалізації тіньового сектору;

3) активізації інвестиційних процесів в економіці;

4) розробки простих і зрозумілих податкових норм для суб’єктів господарювання;

5) скорочення витрат платників на нарахування і сплату податків та держави на їх адміністрування;

6) адаптації податкового законодавства України до законодавства ЄС;

7) створення умов для добровільного виконання вимог податкового законодавства платниками податків;

8) запровадження інформаційно-аналітичної системи державної податкової служби в національному масштабі;

9) автоматизації процесів оподаткування із використанням сучасних технологій.

З метою формування раціональної податкової системи необхідно використовувати регулюючу функцію податкової системи у вигляді надання пільгового оподаткування, зробити пільги більш прозорими та підвищити їх стимулюючі і регулюючі властивості.

Література:

1. Варналій З. С. Особливості податкової політики України на сучасному етапі // Наук. вісн. Нац. Ун-ту держ. податк. Служби України (економіка, право). – 2008. - № 2. – С. 20-31.

2. Іващук І. О. Сучасне європейське оподаткування // Фінанси України. – 2006. - № 10. – С. 72-79.

3. Отрошко О. В. Фіскальна політика як засіб стабілізації економіки // Фінанси України. – 2005. - № 6. – С. 69-75.