Д-р Соліньска М., д.е.н. Іващук Н.

Краківська політехніка, Жешівський університет, Польща

Енергетичне планування на рівні органів самоврядування,

з врахуванням енергії з відновлюваних джерел

Сучасне суспільство вже давно звикло до комфорту життя, який тісно пов’язаний з використанням енергії, якої споживається щоразу більше. Однак левова частка енергії отримується сьогодні з корисних копалин (традиційних джерел), запаси яких швидко вичерпуються. Іншою проблемою, пов’язаною з використанням традиційних джерел енергії, є забруднення та знищення навколишнього середовища. Така ситуація усвідомила керівництву розвинених країн світу необхідність пошуку таких джерел енергії, які будуть сприятливими як для людини, так і для природи загалом.

Відомо, що енергетична політика держав (зокрема їх центральної влади) повинна бути скерована, головним чином, на забезпечення енергетичної незалежності та безпеки країни. Тоді як енергетична політика органів самоврядування – на енергетичну безпеку у відповідних регіонах. В рамках енергетичної політики локальна влада повинна розробляти плани забезпечення мешканців електричною енергією, теплом і газом. Енергетичне планування враховує також необхідність дотримання енергетичного балансу на рівні регіонів (областей, районів, міст) з максимально можливою часткою енергії, отриманої з відновлюваних джерел. Серед відновлюваних джерел останнім часом найбільшою популярністю характеризуються: вітрова, сонячна і водна (гідро-) енергетика, а також енергетика, основана на переробці біомаси.

Економічна ефективність виробництва електричної та теплової енергії з відновлюваних джерел формується на різному рівні. Існують джерела енергії як з високою економічною ефективністю, так і з низькою. Однак такі оцінки не враховують багатьох чинників, зокрема екологічних втрат для суспільства та природи. Якщо врахувати усі шкоди, заподіяні земній кулі, людству, диким тваринам і птаству (забруднення територій, осування грунтів, кліматичні зміни, внаслідок яких зільшується кількість і масштаб повеней, цунамі, землетрусів, підвищується рівень води в океанах і т.ін.), то виявляється, що використання відновлюваних джерел стає набагато ефективнішим. Покажемо на прикладі Польщі, яку користь для природного середовища може принести використання відновлюваних джерел енергії.

Варто, передусім, звернути увагу на вітрові елетростанції, енергія яких використовується в Польщі здебільшого у сільській місцевості. Це приносить користь мешканцям села у вигляді нижчої ціни енергії, що пов’язано зі зменшенням витрат на пересилання електроенергії, оскільки вітряки будуються поблизу осель споживачів. Окрім того, вітрові турбіни вважаються цікавим елементом краєвиду, що притягує цінувальників сільського туризму. Впровадження у 2010 році 1600 MВ вітрових установок на материку та 300 MВ на морі дозволило зменшити викиди в атмосферу багатьох шкідливих сполук, зокрема: 18200 тис. тон CO₂, 123 тис. тон SO₂ та 58 NO_x [1].

Другим, з точки зору можливості використання на території Польщі, джерелом енергії є біомаса [2]. Попри те, що під час спалювання утворюється CO₂, це джерело енергії вважається екологічно безпечним, оскільки емісія двоокису вуглецю врівноважується його поглинанням рослинами, котрі відтворюють біомасу в процесі фотосинтезу. Остаточно показник емісії CO₂ та закису азоту є близьким до нуля, тоді як кількість утвореного NO_x є в п’ять разів меншою у порівнянні зі спалюванням дизельного палива. Окрім того переробляються відходи деревини, непридатні до використання у промис-ловості, а також змарновані, як до цього часу, надлишки продуктів харчування. Перевагою теж є децентралізація виробництва електричної енергії та активізація діяльності у сільській місцевості.

Енергія Сонця використовується за допомогою сонячних колекторів та фотоелементів. Як і в попередніх джерелах енергії, у цьому випадку також вдається уникнути емісії багатьох шкідливих сполук. Використовуючи протягом року колектор з потужністю 715 кВг/м² уникаємо в середньому емісії: 4 кг/м² SO₂, 3 кг/м² NO_x, 500 кг/м² CO₂, 35 кг/м² пилу i шлаків [3]. Більше того, зважаючи на відсутність шумів при роботі цих пристроїв та естетичний вигляд, а також їх довговічність та високу ефективність, вони можуть бути на довго інтегровані з будинками (розміщенням на даху або на стінах).

Наступним потенційним та невичерпним джерелом енергії є вода. Під час роботи гідроелектростанції не виробляють рідких відходів і не випускають в атмосферу пилу та газів. Виробництво гідроелектростанцією 1ГВг енергії дозволяє уникнути викидів: 7 тон SO₂, 960 тон CO₂ та 3 тон NO_x [3]. Причому робота цих станцій не супроводжується емісією пилу, газів чи рідких відходів. Важливою перевагою є створення захисту від повеней та можливість регулю-вання рівня води в найближчій околиці шляхом її затримки у водосховищах. Окрім того, таке розв’язання має позитивний вплив на розвиток туризму, оскільки ставки становлять цінний елемент краєвиду і можуть використовува-тися для риболовства чи водних видів спорту. З економічної точки зору, будівництво малих гідроелектростанцій поблизу споживачів дає змогу мініма-лізувати витрати на передачу енергії, що принесить користь споживачам.

Польське законодавство накладає на органи самоврядування обов’язок врахування в їх енергетичних планах усіх доступних на підлеглій території джерел відновлюваної енергії. Енергетичне планування у ґміні (pol. gmina) є підставою управління місцевою енергетикою із врахування енергії, отриманої з відновлюваних джерел. Планування поставок тепла, електричної енергії та газу залишається у тісному взаємозв’язку з рештою планів ґміни, а також з планами енергопідприємств та інших учасників енергетичного ринку, зокрема [1]:

· стратегією розвитку ґміни,

· вивченням детермінант і напрямків просторового управління та місцевим планом просторового управління,

· планами розвитку енергопідприємств, які займаються пересиланням і дистрибуцією газу, тепла та електричної енергії,

· планами інших енергетичних підприємств, споживачів тепла, електричної енергії і газу, житлово-комунальних підприємств і т.ін.

Планування поставок тепла, електроенергії та газу повинно охопити усі енергетичні процеси, які відбуваються на території ґміни, зокрема, вироб-ництво, передачу і дистрибуцію, а також оборот окремими енергоносіями: електроенергією, теплом та газом. В процесі планування влада ґміни повинна підтримувати тісні контакти з різними ринковими суб’єктами. При визначенні позиції ґміни і виокремленні своїх завдань органи самоврядування повинні враховувати ринкові правила та інтереси (часто різноспрямовані) окремих суб’єктів локальних енергетичних ринків. Ці суб’єкти, у свою чергу, повинні бути активними учасниками реалізованого ґміною процесу планування.

Незважаючи на те, що з 1997 року існує вимога щодо розробки проектів пропозицій, лише невелика кількість ґмін приступила до їх реалізації.

В проекті пропозицій до плану поставок, окрім інших елементів, повинні бути опрацьовані шляхи використання надлишків локальних паливних та енергетичних ресурсів, із врахуванням відновлюваних джерел енергії, комбі-новане виробництво тепла та електроенергії, а також використання тепла, як побічного ефекту роботи промислових установок [1].

Врахування енергії з відновлюваних джерел в плануванні енергопоста-чання ґміни випливає з необхідності зменшення забруднення натурального середовища та з Енергетичного Закону Польщі. Використання ґміною локально доступних джерел відновлюваної енергетики стало елементом енергетичної безпеки, реалізованої на рівні ґмін. Це питання знайшло оцінку в Польській Енергетичній Політиці в перспективі до 2030 року, де заплановано високу частку в енергетичному балансі таких джерел як: енергія вітру та біомаса, впровадження яких дасть змогу Польщі виконати свої зобов’язання щодо зменшення викидів парникових газів, зокрема двоокису вуглецю.

Література:

1. www.egoterm.pl

2. Solińska M., Soliński I. Efektywność ekonomiczna proekologicznych inwestycji rozwojowych w energetyce odnawialnej // Wydawnictwo AGH Kraków 2003.

3. www. agroenergetyka. pl