Артюх О.П., викладач, доцент кафедри банківської справи Сидоренко О.М.

Харківський інститут банківської справи Університет банківської справи Національний банк України

УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ОЦІНКИ БАНКІВСЬКИХ РИЗИКІВ

Складність процесу оцінки банківських ризиків визначається наступними факторами:

- складністю банківського сектора як об’єкта аналізу;

- обмеженістю інформації про діяльність банківських установ, отримуваної з форм банківської звітності;

- відсутністю систематизованої інформації для проведення комплексної оцінки величини ризику взятої до уваги банківської установи й банківської системи в цілому;

- відсутністю єдиного інформаційно-аналітичного простору, що поєднує всі джерела інформації про банківську систему;

На практиці з метою здійснення банківського нагляду, Національний банк України виділив дев’ять категорій ризику, а саме: кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни відсоткової ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційно-технологічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик та стратегічний ризик [3]. Ці категорії не є взаємовиключними; будь-який продукт або послуга може наражати банк на декілька ризиків. Однак для зручності аналізу Національний банк виявляє та оцінює ці ризики окремо.

Одним з найважливіших міжнародних документів, що регламентують питання ризик – менеджменту банківської діяльності, є «Угода про міжнародне наближення визначення капіталу та стандартів капіталу переглянута концептуальна основа» (Базель II), прийнята 26 червня 2004 р. Базельським комітетом з банківського нагляду в м. Базель, що встановлює вимоги до достатності банківського капіталу в сучасних умовах високого рівня різноманітних ризиків у банківській діяльності [2]. Базель II містить три так звані опори, які присвячені, по-перше, вимогам щодо мінімального розміру власного капіталу, по-друге, перевіркам з боку органів банківського регулювання і, по-третє, питанням прозорості та ринкової дисципліни в банках.

Головним нововведенням угоди Базель II є встановлення трьох різних варіантів розрахунку кредитного ризику й трьох варіантів розрахунку банківського операційного ризику. Базельський комітет вважає, що неможливо й небажано підходити з однією міркою до оцінки обох видів ризику. Замість цього як по кредитному, так і по операційному ризику пропонуються три методи підвищення чутливості до ризиків, що дозволяють банкам і наглядовим органам вибрати для себе такий метод (або методи), які, на їхню думку, найбільше підходять для даного етапу розвитку діяльності банку та інфраструктури ринку в межах обраної банком системи ризик-менеджменту.

Зокрема в рамках запровадження основних принципів Базеля-ІІ та врахування всіх типів банківських ризиків Національний банк України планує внести суттєві зміни в методику розрахунку нормативу адекватності банківського капіталу (Н2) [3]. Розглядається можливість зміни формули розрахунку даного нормативу з урахуванням валютних активів та розривів за строками залучення активів і розміщення пасивів. Це означає введення в розрахунок Н2 таких коригуючих коефіцієнтів, які будуть суттєво занижувати значення Н2 для банків, що активно надають валютні кредити на тривалі терміни, але при цьому не забезпечують відповідної довжини.

Окрім того, Базель-ІІ створювалася як угода, що максимально диференціює коефіцієнти достатності капіталу залежно від ризиків конкретних позичальників. Концептуальне нововведення – використання кредитних рейтингів зовнішніх агентств для визначення ступеня ризику, за допомогою яких розраховується підсумковий коефіцієнт достатності капіталу.

Кредитні рейтинги позичальників, виставлені незалежними агентствами, дозволяють банкам реалізувати найбільш гнучке керування ризиками завдяки єдиному з наглядовими органами розумінню ризиків кожного позичальника й принципів ризик – менеджменту банку. Використання кредитних рейтингів не випадково: в останнє десятиліття з розвитком нових ринків, посиленням міжнародних фінансових відносин рейтинги набули надзвичайно великого значення. Вони показали себе як зручний і ефективний елемент інфраструктури інвестиційних відносин, і це послугувало причиною для рішення Базельського комітету з банківського нагляду використати цю інфраструктуру також у кредитних відносинах. Дві інші «основи» (pillars) або їх ще називають «стовпами» Нової угоди – «Ринкова дисципліна» і «Посилення нагляду» – переслідують фактично ту ж мету – посилення змістовного керування банківськими ризиками – і не тільки кредитним, але й усіма іншими. Це передбачається досягти за допомогою стимулювання банків до використання найбільш ефективних методів керування ризиками. Безумовно, Базель II забезпечує вихід на новий рівень взаємин банків і фінансової влади. І, як часто буває, цей інструмент настільки ж ефективний, як і складний у застосуванні.

Література

1. Олексій Хаб’юк. Банківське регулювання та нагляд через призму рекомендацій Базельського комітету: Монографія. — Івано-Франківськ: ОІППО; Снятин: ПрутПринт, 2008. — 260с

2. Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків», затверджені постановою Правління Національного банку України від 15.03.2004 № 104 // Веб-сторінка “Закони України”. – http://uazakon.com/big/text1263/pg1.htm.

3. Примостки Л.О. Управління банківськими ризиками: Навчальний посібник.// Київський Національний Економічний Університет, 2007. - 600